Реферат: Структура загальної психології як науки

3. Школи, напрямки , концепції у психології

На шляху становлення психології як науки, виникали різні школи, напрями і концепції. За своїм характером вони були різними, часто суперечили одна одній. Так, в радянській психологічній науці, на основі комуністичної ідеї, ставилось завдання виробити один, моністичний підхід до вивчення і пояснення психічних явищ. Методологічною основою дослідження психіки мала стати діалектико-матеріалістична орієнтація, насамперед ленінська теорія відображення. Проте, не зважаючи на ідеологічний тиск, єдиний підхід до вивчення психіки виробити не вдалося. В конкретних дослідженнях радянського періоду інколи прямо, а в більшості випадків замасковано використовувалися положення психологів різних напрямків і шкіл, що стало свідченням творчого використання здобутків світової психологічної науки.
Інтроспективна психологія охоплює низку напрямів. Загальним для них є те, що всі вони використовують як один метод вивчення психіки самоспостереження, тобто, спостереження людини за змістом і актами власної свідомості. Одним із напрямків інтроспективної психології є вчення про "внутрішній досвід", з позиції якого психічні явища пізнаються принципово іншим способом, ніж матеріальні (Дж. Локк, Р. Декарт та інші). Такі думки були предметом особливої критики з боку деяких радянських психологів. Проте, цей напрям психології слід розглядати як важливий етап у її розвитку, а вироблені інтроспективною психологією методи заслуговують на увагу. Зрештою, майже всі сучасні психологи вважають, що свідомість є сукупністю феноменів, частину яких можна вивчати за допомогою самоспостереження, тобто, інтроспекції.
Асоціативна психологія бере свій початок із стародавньої філософії. У межах цього напряму психічні явища пояснювалися головне за допомогою поняття про асоціації. Цей напрям у психології існував досить довго. Пізніші дослідження спонукали відмовитись від абсолютизації цього напряму. Проте, положення представників асоціативної психології плідно використовуються в сучасній психологічній науці.
Дехто з представників асоціативної психології висунули теорію "елементаризму", згідно з якою свідомість складається з простих елементів (відчуття, згадування, тощо), а ці елементи об'єднувались за законами асоціацій.
Психоаналітичний підхід був розроблений З. Фрейдом (1856 1939) наприкінці ХІХ на початку ХХ століття спершу як метод лікування психічних захворювань, а пізніше для побудови гіпотез і теорій з психології, зокрема для пояснення ролі несвідомого в психіці людини. Фрейд прагнув створити узагальнення не тільки психологічного, а й філософського характеру, побудувати оригінальну теорії психоаналітичної психології та філософії. В структурі особистості Фрейд виділив три взаємодіючі компоненти: "Воно", "Я" "Над-Я". Несвідоме (Воно), за Фрейдом, є успадкованим людською організацією, глибинним шаром, "киплячим котлом інстинктів", невгамовних потягів людини. Свідоме "Я" є посередником між "Воно" і зовнішнім світом. "Я" виконує функції впливу цього світу на несвідоме "Воно". "Над-Я" це "інтерналізована" версія суспільних норм і стандартів поведінки.
За Фрейдом "Я" намагається підкорити собі "Воно", а якщо це не вдається, то "Я" підпорядковується "Воно", створюючи тільки видимість своєї зверхності над ним. "Над-Я" також може панувати над "Я", виступаючи в ролі совісті, або несвідомого почуття вини. Отже, за Фрейдом "Я" немовби стиснуте в лещатах багатьох суперечностей. "Я", зазначає Фрейд, перебуває під загрозою зовнішнього світу з боку клекотіння "Воно" і суворості "Над-Я". Психоаналіз Фрейда поступово зазнавав змін з'явився неофрейдизм. Один з його представників німецько-американський психолог Е. Фромм (1900 - 1980) заперечив біологізм Фрейда, переглянув символіку несвідомого, переносячи акцент із придушення сексуальності на конфліктні ситуації, зумовлені соціальними причинами. Він ввів поняття "соціального характеру", трактуючи його як сполучну ланку між психологією індивіда та соціальною структурою суспільства.
У психоаналізі використовується поняття "інтроекція". Воно має місце при дослідженні механізмів ідентифікації, за допомогою яких людина присвоює характеристики іншої особи.
Аналітична психологія була заснована швейцарським психологом К.Г. Юнгом (1875 - 1961). Він розглядав процес психічного розвитку індивіда як асиміляцію свідомістю змісту особистого і колективного несвідомого. За Юнгом, центром психіки є архетип Самості (від грецького початковий образ, ідея). Поняття самість у Юнга вживається як архетип колективного несвідомого. За Юнгом, розвиток особистості у процесі її індивідуалізації йде від свідомості до особистого несвідомого, а від нього до колективного несвідомого, центром якого є самість. Юнг зазначає, що в міфах, казках, сновидіннях символами Самості часто виступають мудрий дідусь, хрест, коло, квадрат та інші символи Цілісності. За Юнгом, Самість неможливо виявити емпірично. Він використовує це поняття для обгрунтування самореалізації індивіда. Самореалізація, на думку Юнга, відбувається шляхом занурення у глибини колективного несвідомого. Кінцевою метою індивідуального розвитку є досягнення особистістої неповторності. Згідно з Юнгом, людська психіка поєднує в собі різноманітні архетипи. Всі вони розглядаються Юнгом як глибинний, початковий образ, який людина сприймає тільки інтуїтивним шляхом і який в результаті несвідомої діяльності виявляється на поверхні свідомості в формі різноманітних уявлень, символів, які є важливим грунтом для уяви, фантазії. Термін "своє" використовується в аналітичній психології для оцінки суб'єктивного внутрішнього бачення, яке складається у суб'єкта про самого себе, про свої почуття, помисли, тощо. Вживається і поняття "своє глибинне". Воно означає сукупність знань людини про свій внутрішній світ, не залежений від зовнішньої реальності.
Юнг ввів поняття "комплекс" сукупність взаємопов'язаних, емоційно заряджених ідей. У психоаналізі комплекс трактується як несвідоме психічне утворення, яке виникає внаслідок витіснення зі свідомості ідей, пов'язаних із значимими для індивіда переживаннями. Вживається, поняття "комплекс" меншовартості, переваги, тощо.
Когнітивна психологія (від лат. знання, пізнання) один з сучасних напрямів психології. Дослідження представників когнітивної психології пов'язані з аналізом різних аспектів мисленнєвої діяльності індивіда. До принципів когнітивної психології належить трактування людини як діяльної, активно сприймаючої інформацію особистості, яка керується у своїй мисленнєвій діяльності певними планами, правилами, стратегіями. Для представників когнітивної психології характерна спрямованість досліджень на перехід від розуміння складного феномену до розуміння простого. Суттєвий вплив на розвиток поняттєвого апарату когнітивної психології справила теорія інформації та дослідження в галузі штучного інтелекту.
Операціональна концепція інтелекту і генетичної епістології. Була заснована швейцарським вченим Ж. Піаже (1896 - 1980). Провідним чинником інтелектуального розвитку дитини він вважав процеси соціалізації. Джерелом інтелектуального розвитку, за Піаже, є дії з речами. На думку Піаже, психіка функціонує і розвивається в межах адаптації індивіда до схем поведінки, а також пристосування (акомодації) цих схем до конкретних ситуацій. Вищою формою урівноваженості суб'єкта й об'єкта є утворення так званих операційних структур. Під операцією розуміється інтеріоризована дія, яка має оборотний, поворотний характер і здатна координуватися з іншими операціями в структурі ансамблю. Ж. Піаже в своїй теорії вживає поняття схема, яким позначає організовану сукупність рухів (смоктання, хапання, штовхання), що є у дитини від народження чи набуті, або операції (аналіз, класифікація, вимірювання, тощо), які розвиваються в процесі взаємодії з навколишнім світом.
Біхевіоризм (від англ. поведінка) напрям в американській психології, представники якого заперечують свідомість як предмет психології. Засновником цього напрямку був Дж. Уотсон (1878 - 1958). Він виступив проти погляду на психологію як науку про безпосереднє переживання суб'єктивних явищ. Натомість Уотсон запропонував вважати предметом психології поведінку. Поняття про образи, мислення, почуття тощо замінив поняттям про м'язові та секреторні реакції. Уотсон запропонував схему "стимул - реакція" (S - R), яка означає, що в кожній ситуації стимулу S відповідає певна поведінка чи реакція R. Він вважав, що за допомогою цієї схеми можна пояснити будь - яку діяльність людини. Під стимулом розуміється кожен фізичний, хімічний чи механічний агент, який здатний подразнити рецептори сенсорної системи. Проте, такі погляди виявились обмеженими і на зміну біхевіоризму прийшов необіхевіоризм.
Необіхевіоризм напрям в американській психології, який виник у 30-х роках ХХ століття. Сприйняв головне положення біхевіоризму, згідно з яким предметом психології є об'єктивне спостереження реакції організму на стимул зовнішнього середовища (схема S-R). Проте, представники необіхевіоризму ввели в загальну схему "проміжну змінну" сполучну ланку між стимулом і реакцією (S - O - R). Вони вважають, що поняття "проміжна змінна" (О) визначає пізнавальні та мотиваційні компоненти поведінки. Прихильники цього напряму обгрунтували "закон ефекту" ("закон вигоди"), розглядаючи поведінку особистості як сукупність впливів (реакції) за певні нагороди (стимули), які одержує людина. Вони вважають, що середня ланка (О) не піддається аналізу за допомогою об'єктивних методів.
Один з представників необіхевіоризму, американський психолог Б. Скіннер феномени свідомості, самопізнання, моральні цінності і мотиви, суб'єктивність людини намагається пояснити у поняттях поведінки. Мета людської діяльності, стверджує він, лежить поза індивідом, у сфері об'єктивованих надособистісних структур.
Психологія вчинку започаткована українським психологом В.А. Роменцем. На сучасному етапі вона виступає як концепція, в якій її автори намагаються об'єднати гуманістичні ідеї з іншими, які виникли в минулому.
Гештальтпсихологія один з напрямів у психології 20 - 30-х років ХХ століття, створений В. Вертгеймером (1880 - 1943), В. Кёллером (1887 - 1967), К. Коффкою (1886 - 1941) та іншими німецькими психологами. Вони виходили з примату цілого над частинами, форми над матеріалом (гештальт нім. образ, форма, конфігурація). На противагу асоціативній психології, початковим і основним елементом психіки гештальтисти вважають не відчуття, а цілісні образи, гештальти. Ці образи, на їх думку, виникають внаслідок прагнення психічного поля свідомості індивіда утворювати прості, врівноважені, симетричні й замкнуті фігури, яким властива константність і стійкість. Із сприймання гештальтисти перенесли термін "гештальт" та мисленнєві й культурні утворення як цілісності, елементи яких пов'язані в єдиній структурі.
Концепція психології народів один із напрямків у соціальній психології, який виник у Німеччині (середина ХІХ століття). Згідно з цією концепцією, головною рушійною силою історії є народ, "дух цілого", що виражає себе в мистецтві, релігії, вихованні, мові, міфах, легендах, звичках, тощо. Представники цієї концепції виходять з того, що індивідуальна психіка, свідомість особистості є продуктом такого цілого, ланкою в соціально - психологічному зв'язку цілого. Психологію народів вони вважали окремою наукою. До представників цієї концепції належав зокрема В. Вундт (1832 - 1920), в Україні О. Потебня (1835 - 1891) та інші.
Гуманістична психологія виникла на початку 50-х років ХХ століття. Вона не є однорідною, але всі її прихильники дотримуються погляду, що психологія не повинна будуватись за зразком природничих наук: людина має вивчатись як активний об'єкт дослідження. Представники цього напряму А. Маслоу (1908 - 1970), К. Роджерс (1902 - 1982), та ін., концентрували увагу на таких проблемах: особистість, розвиток, активність, креативність, автономність, самоактуалізація, самовдосконалення, свобода вибору, відповідальність, прагнення людини до вищих цінностей, тощо.
Отже, в центрі уваги гуманістичної психології проблеми особистості, її розвиток. На противагу психоаналізу представники гуманістичної психології підкреслюють роль свідомості і самосвідомості в детермінації поведінки і симпатії людини. Психологів цього напряму цікавили провідні мотиви в житті людини, потреба особистості в позитивній оцінці.
Критична психологія напрям у психології, який виник у 60-70 роки ХХ століття. Засновники його (Х. Хольцкамп, П. Койлер, ін.) виходили з того, що психологія є наукою про суб'єктивність.
Короткий аналіз різних напрямів, течій і концепцій є свідченням того, що проблеми психології в різні часи, різними вченими розв'язувались і розв'язуються по-різному.