Реферат: Психічні процеси, властивості і стани у структурі особистості. Формування особистості

Численні експериментальні дані, здобуті в дослідженнях О. Р. Лурії, Р. Заззо, Б. М. Теплова, В. Д. Небиліцина, М. Ю. Малкова та інших, свідчать, що психічні властивості людей не можна безпосередньо й прямолінійно виводити з їхніх задатків. Вони, як підкреслює Г. С. Костюк, є “резуль­тат індивідуальної історії розвитку, зумовлюваної не тільки природними даними, а й суспільними обставинами і діяль­ністю самою дитини”.

Суспільні, соціальні умови впливають на психічний розвиток індивіда завдяки історично виробленим засобам, притаманним лише людству. Соціальне середовище, в яке потрапляє і в якому розвивається дитина, — це і об'єкти, явища природи, і створене людством штучне предметне середовище, а передусім це люди, їхні взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мовні засоби, духовні цінності загалом культура людської цивілізації. За думкою В. І. Вернадського, — це ноосфера, що має планетарний характер.

Зумовлені історичним розвитком людської цивілізації матеріальні та духовні цінності передаються кожному новому поколінню не через хромосомний апарат, а завдяки спіл­куванню дітей з дорослими, у процесі спеціально органі- зованої пізнавальної та практичної діяльності. На психічний розвиток дитини безпосередньо впливають не всі соціальні умови, а лише ті, з якими вона вступає в контакт.

Вплив суспільного середовища змінюється залежно від процесу дозрівання дитини, зростання її фізичних і розумових сил, становлення потреб і прагнень, здатності сприй­мати об'єкти та наслідувати їх, від виникнення нових видів діяльності. Життєві зв'язки дитини з навколишнім соціаль­ним середовищем характеризуються вибірковістю, а з віком розширюються і збагачуються. Спочатку головним соціаль­ним середовищем для дитини є сім'я, батьки, родичі, які доглядають її. Пізніше поруч з дітьми з'являються інші лю­ди — вихователі та вчителі освітніх установ, товариші, шкільні й позашкільні групи. Дитина поринає у суспільне оточення, з яким установлюються як безпосередні, так і опосередковані контакти — через засоби масової інфор­мації, участь у спільній діяльності тощо. Впливи соціального оточення опосередковуються також рівнем власної активнос­ті дитини у діяльності й поведінці, характером відносин з іншими людьми, рівнем культури, освіченості, індивідуаль­ними рисами характеру тощо.

Процес становлення людської особистості здійсню­ється як “саморух”, якому, на думку Г. С. Костюка, властива єдність зовнішніх і внутрішніх умов. Зовнішні умови визна­чаються природним і суспільним середовищем, необхідним для існування індивіда, його життєдіяльності, навчання, праці, розвитку. За формулою детермінації, яку висунув С. Л. Рубінштейн, зовнішні умови впливають на процес розвитку через внутрішні умови, що містяться в самому індивіді.

Зовнішні і внутрішні умови розвитку є протилежнос­тями, пов'язаними між собою. Зовнішнє, об'єктивне, со­ціальне засвоюється індивідом і стає внутрішнім, суб'єк­тивним, психічним, яке визначає його нові відношення до зовнішнього світу. Механізмом такого засвоєння визнаєть­ся, згідно з поглядами Ж. П'яже,

Л. С. Виготського, П. Я. Гальперіна, інтеріоризація, тобто перетворення, вростання зов­нішніх практичних дій у внутрішні розумові дії. Завдяки цьому формується здатність до оперування об'єктами в об­разах, думках, їх перетворення, продукування нових об'єктів. Зовнішнє стає внутрішнім, психічним, зазнаючи певних змін, перетворень. Відбувається і протилежний процес — екс­теріоризація, за допомогою якого здійснюється об'єкти­вація внутрішнього, його перехід у зовнішній план діяль­ності.

Співвідношення зовнішнього і внутрішнього, об'єктив­ного і суб'єктивного, соціального і психічного змінюється на різних етапах розвитку особистості, набуває індивіду­альних особливостей. Суперечність між зовнішнім і внут­рішнім стає джерелом “саморуху”, психічного розвитку ін­дивіда, становлення особистості.

Внутрішні суперечності, що виникають у житті людини, спонукають до активності, спрямованої на їх подолання. Та натомість постають нові суперечності, котрі знову виступа­ють як внутрішні спонуки до вдосконалення особистості, її діяльності та поведінки.

Складний характер “саморуху” розвитку особистості був розкритий Г. С. Костюком. Однією з основних суперечнос­тей, що закономірно виявляються на всіх вікових етапах, є розходження між новими потребами, цілями, прагненнями особистості, яка розвивається, та досягнутим нею рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення. Ці суперечності виникають тому, що мотиваційний бік роз­витку особистості випереджає його змістову й операційну сторони. Такі внутрішні суперечності розв'язуються в ди­тинстві у сюжетній грі дошкільників, через яку вони ак­тивно включаються у життя дорослих, засвоюють їхній дос­від. Суперечності постають і в процесі появи нових потреб і мотивів та боротьби зі старими або коли виникає потреба в підпорядкуванні ближчих, безпосередніх, індивідуальних мо­тивів віддаленішим, опосередкованим, суспільним мотивам діяльності.

Значні суперечності виявляються в діалектичному за своїм характером процесі становлення пізнавальної сфери особистості. Вони детермінують перехід від безпосереднього перцептивного (пов'язаного зі сприйняттям) до опосередко­ваного мисленнєвого пізнання дитиною об'єктивної дійс­ності, від нижчих до вищих ступенів розвитку мислення, від аналітичного виділення різних ознак об'єктів до синтетич­ного їх відображення, об'єднання у групи, що позначаються словами, поняттями.

У навчальній діяльності школярів виникають супереч­ності, пов'язані з розходженням між новими пізнавальними цілями, завданнями та наявними способами дій, між но­вими ситуаціями і попереднім досвідом учнів, між узагаль­неннями, які вже склалися, і новими фактами. Навчання систематично спричинює виникнення внутрішніх супереч­ностей, їх усвідомлення учнями, розгортання активної ді­яльності, спрямованої на їх усунення. Подолання кожної суперечності вимагає розв'язання нових для учнів завдань, пошуку нових способів дій, формування досконаліших опе­рацій, тобто здійснення наступного кроку вперед у розвитку пізнавальної діяльності особистості. Такі суперечності при­таманні і трудовій діяльності школярів, у якій поєднуються пізнання і праця, проектується майбутній продукт, викону­ються дії, спрямовані на його виготовлення.

У житті підростаючої особистості, яка розробляє пер­спективні цілі, плани, проекти, виникають суперечності, роз­ходження між бажаним майбутнім і теперішнім, між тим, чого прагне особистість, і тим, що в неї є. Ці розходження спонукають людину до дій у тривалому часі, що поєднує її минуле, теперішнє і майбутнє.

Діалектичні суперечності виникають також між досяг­нутим рівнем розвитку індивіда та способом його життя, місцем, яке він посідає в системі суспільних відносин. У підростаючої особистості виникає прагнення розширити свої взаємини з навколишнім суспільним середовищем, вклю­читися в нові види суспільне й особистісно значущої діяль­ності. В ході реалізації цього прагнення виникають нові стимули до подальшого розвитку.

Виникнення специфічних суперечностей характеризує роз­виток емоційної сфери особистості. Вони пов'язані з по­лярністю, амбівалентністю більшості емоцій, які пережива­ються як протилежні (задоволення — незадоволення, ра­дість — сум тощо). Єдність і боротьба протилежних емоцій визначають розвиток емоційної сфери, перехід від ситуа­ційних емоційних станів до стійких почуттів, властивих осо­бистості. Стійкі почуття особистості формуються через усві­домлення, перетворення та подолання протилежних пере­живань (наприклад, почуття сміливості формується через усвідомлення і поборення страху).

З розвитком виникають також розбіжності між свідо­мими і несвідомими тенденціями у поведінці та діяльності індивіда. Несвідомі тенденції часто є результатом поперед­ньої свідомої діяльності людини, її установок. Останні скла­даються в ході свідомої діяльності, а далі діють без усві­домлення особистістю. Переносячись на інші за змістом види діяльності, вони можуть гальмувати її, викликати супе­речності, які треба переборювати. Наслідком цього є роз­виток адекватніших взаємозв'язків між свідомим і несві­домим.

Діалектичні суперечності притаманні розвитку довільної регуляції поведінки та діяльності підростаючої особистості, формуванню її самостійності, волі. Вже малятам властиве прагнення до самостійності, яке нерідко набуває форми гострого заперечення вимог дорослих, протидіяння їм, що супроводжується, наприклад у трирічних дітей, явищами впертості, неслухняності, негативізму. У підлітків це праг­нення може виявлятися у протестах проти надмірної регламентації батьками їхньої поведінки; при цьому воно, як правило, випереджає розвиток самоконтролю, саморегуляції власної поведінки та діяльності, що теж породжує певні суперечності. Внаслідок правильного виховного коригування названі суперечності долаються, що веде до розвитку самостійності, волі, до усвідомлення необхідності та здатності підпорядковувати їй свої дії, переборювати зовнішні та внутрішні перешкоди.

Використана література

“Психологія” – підручник для студентів вищих закладів освіти. – Київ: “Либідь”. 2000 рік.

Костюк Г. С. “Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості”. - Київ .1989 рік.

Гончарук П. А. “Психологія навчання”. - Київ .1985 рік.

“Вікова психологія”. За ред. Г. С. Костюка. - Київ. 1976 рік.