Реферат: Емоції. Природа емоцій

Різноманітні реакції організму на ситуацію пов'язані з виникненням емоцій існує інс­тинктивна координація між актом сприймання і реакціями організму. Сприймання як активний процес передбачає, що об'єкт або ситуація сприймаються не лише так, як вони існують, а й у своєму емоційному значенні: ми сприймаємо появу вівчарки не лише як собаки, а й як хижака, що нам загрожує. Будь-який акт передбачає наявність стимулу й відповіді. Поява стимулу супроводжується активацією, його вибір зумовлюється потягом, а форма відповіді, спосіб по­ведінки відображають координацію між стимулом і відпо­віддю. Емоція виникає щоразу, коли задоволення потреби не відбувається, коли дія не досягає цілі.

Фізіологу І. П. Павлову належить учення про динамічний стереотип — сталу систему реакцій-відповіде й тварини і людини, яка відповідає певній комбінації зовнішніх сигна­лів. При порушенні стереотипу з'являються ознаки емоцій. Зокрема, емоція виникає тоді, коли виконання дії пов'язане з перешкодою. Якщо людина може втекти, вона не відчуває емоції страху. Або, навпаки, емоція виникає, коли переш­коди не виявляється там, де вона має бути. Якщо не пору­шується динамічний стереотип реакцій (відповідність між певним стимулом і комплексом реакцій), виразність емоцій занадто низька. Емоція — це реакція індивіда на ті ситуації, до яких індивід не може водночас адаптуватися, і значення її переважно функціональне.

Емоція може викликати порушення пам'яті, навичок, заміну складних дій легшими, простішими. Ця дезоргані­зація зумовлюється активною реакцією суб'єкта відповідно до ситуації. Емоційна реакція може бути адекватною ситу­ації, але рівень її організації — нижчим, ніж заведено в даній культурі. Організуюче і дезорганізуюче значення емо­ції не тотожне не корисності. Дезорганізація може бути ко­рисною в певній ситуації (заплакати, щоб вплинути на іншу людину; виявити наполегливість у подоланні труднощів).

Але питання про емоції — не лише питання про ступінь реакції, яка викликає порушення адаптивної поведінки. Лю­дина як суб'єкт, що пізнає і змінює світ, не байдужа до нього. «Око людського пізнання не сухе, навпаки, зволоже­не пристрастями і волею» (Ф. Бекон). Людина не безсто­ронній споглядач подій, вона їх активний учасник.

Емоції й почуття

Афективний простір особистості не обмежується по­тягами й емоціями. До нього входять і складніші афективні утворення — почуття. Однак розглядати емоції як нижчі, а почуття — як вищі прояви ефективності було б занадто спрощено. Віддавати емоції тварині, а почуття людині не­правомірно. Тільки людині, на думку Ч. Дарвіна, притаман­не почуття сорому. Ми вважаємо це почуття виявом пере­живань, пов'язаних з нашим суб'єктивним ставленням до певних суспільних норм, правил поведінки. Але й тваринам властиве переживання провини. Тож провина — це почуття чи емоція?

Усю розмаїтість людських переживань можна поділити на дві групи: 1. Відображення ситуаційного ставлення лю­дини до певних об'єктів — це емоції. 2. Стійке й узагальнене ставлення до об'єктів — це почуття (Г. С Костюк). Взаємо­відношення між емоціями і почуттями діалектичне. Вони співвідносяться як становлення і стале. Почуття потребують для свого виникнення емоцій, але це не кількісне і не часо­ве накопичення емоцій. Емоції — фаза виникнення і визрі­вання почуттів, момент їхнього перебігу. Почуття є фазою розкриття, виявлення і демонстрації емоцій. Емоції — це ті безпосередні переживання, з яких формується ставлення. Почуття ж — це саме ставлення. Емоції людини знімаються в почуттях, що фіксується в мові людини. Ми промовляємо «почуття страху, маючи на увазі емоцію страху як нега­тивну за знаком. Ми звично, як синоніми, вживаємо слова

«емоції радості», «радісні емоції», «почуття радості»,, не розрізняючи, що з них емоції, а що почуття. І разом з тим, коли ми чітко усвідомлюємо життєве значення об'єктів, пред­метів, інших людей для нас, то говоримо про почуття кохан­ня, почуття патріотизму, пов'язані з цілою гамою емоцій, різних за знаком і модальністю. Слід підкреслити таку дуже важливу властивість емоцій, як амбівалентність, тобто поєд­нання двох протилежних за знаком емоцій в одному по­чутті. Так, почуття ревнощів складається з емоцій радості та гніву.

Емоції поділяються на прості і складні. Прості зумовлені безпосередньою дією подразників, пов'язаних із задоволен­ням первинних потреб. Це рівень афективної чутливості —. задоволення, незадоволення на основі органічних потреб. Звичайно такі емоції створюють емоційний тон відчуттів. Складні емоції пов'язані з усвідомленням життєвого зна­чення об'єктів, це — рівень предметних почуттів, виражен­ня в усвідомлених переживаннях ставлення особистості до світу. Ці емоційні переживання опредметнені. Це радість, викликана чимось певним, гнів щодо когось конкретно. Опредметненість дістає свій найвищий вияв у диференціації предметних почуттів залежно від предметної сфери, до якої вони належать. Ці предметні почуття поділяються на інте­лектуальні, естетичні та моральні.

У моральних почуттях втілюється ставлення людини до людини й суспільства. Інтелектуальні почуття — подив, ці­кавість, допитливість, сумнів — засвідчують взаємопроник­нення інтелектуальних і афективних моментів. В естетичних почуттях виявляється не лише спрямованість на предмет, а й проникнення в нього. Це специфічне пізнання, яке являє собою проникнення почуттям у власну сутність предмета, це пізнання специфічної якості предмета — краси. Наступ­ний рівень прояву афективного простору особистості — то світоглядні почуття, що виражають найбільш узагальнене ставлення людини до світу, інших людей, до себе самої. Це почуття трагізму, іронії, сарказму.

Розглянуті емоції й почуття подібні до кілець на зрізі зрубаного дерева, що спрямовуються від афективної чут­ливості до предметних почуттів, емоцій і світоглядних по­чуттів. Кожний з цих рівнів поглинається наступним, і кож­ний попередній слугує основою для прояву наступного. Фор­ми прояву афективної сфери органічно вплетені в життя особистості.

Афективна сфера особистості невідривна від розвитку уявлення, уяви, мислення, відчуттів і сприймання. Вона має специфічні прояви, які впливають на ці процеси, і свої особливості. За силою, характером прояву і стійкістю серед емоцій виділяють афекти і настрої.

Афект — це сильне й відносно короткочасне емоційне переживання, що супроводжується різко вираженими рухо­вими та вісцеральними проявами. Афект — особливий тип емоційних процесів, що розвиваються в критичних умовах, коли суб'єкт неспроможний знайти адекватний вихід з не­безпечних, травмуючих, найчастіше несподівано виникаю­чих ситуацій. Афект бурхливо протікає, має значну інтен­сивність та найбільш очевидні наслідки своїх проявів, що характеризуються дезорганізацією поведінки і порушенням перебігу психічних процесів (зміна виразу обличчя, дезорга­нізація моторики, відхилення в мисленні, в розподілі та, стійкості уваги, порушення свідомого контролю над вибо­ром тієї чи іншої дії); для афекту характерні більш примі­тивні реакції значної інтенсивності на противагу складнішій і культурно зумовленій поведінці. Афект немовби нав'язує суб'єктові стереотипні дії, що являють собою спосіб «ава­рійного» виходу з ситуації (втеча, заціпеніння, агресія й т. ін.), який склався у процесі біологічної еволюції й виправдовує себе лише в типових біологічних умовах. Зміст і характер афективних проявів може змінюватися під впливом вихо­вання і самовиховання.

Настрій — це загальний емоційний стан, що забарвлює протягом значного часу окремі психічні процеси й пове­дінку людини.

При розрізненні почуттів за силою виділяють пристрасті як складне психічне явище, у якому тісно переплітаються емоційні, вольові та пізнавальні процеси. Пристрасть — це можливість ідеї постійно, впродовж тривалого часу викли­кати сильну емоційну реакцію.

Емоції й почуття становлять два види специфічних проя­вів афективної сфери особистості, пов'язаних з переживан­ням ставлення її до навколишнього середовища, інших людей, самої себе. Емоції й почуття мають, крім загальних, і свої специфічні характеристики.