Реферат: Зміст цивільного правовідношення. Види цивільних правовідносин

Зміст цивільного правовідношення може бути охарактеризова­ний з двох позицій — соціальної і юридичної.

Соціальним змістом цивільного правовідношення є те суспіль­не відношення, юридичною формою якого є цей правовий зв'язок. Змістом цивільного правовідношення можна вважати відповідне цивільне відношення, яке існує між приватними особами І урегу­льоване нормами цивільного права (законодавства).

Юридичний зміст цивільного правовідношення — це права і обов'язки його суб'єктів (учасників). Оскільки ці права і обов'язки належать суб'єктам конкретних цивільних правовідносин, то нерідко їх називають суб'єктивними цивільними правами і обов'язками, маючи на меті підкреслити ту обставину, що визначає ознаку, якою "цивільне право конкретної особи" відрізняється від "цивільного права в об'єктивному значенні", тобто від трактування цивільного права як галузі права.

Таке уточнення наведеного поняття, звісно, можливе. Однак практична необхідність цього існує не завжди, оскільки у разі ко­ли йдеться про право особи, з контексту вбачається, що мається на увазі саме суб'єктивне право. Очевидно, з цих міркувань у ЦК йдеться просто про "цивільні права та обов'язки". Водночас вжи­вання терміна "суб'єктивне цивільне право" є доцільним при спеці­альному дослідженні чи характеристиці цієї категорії. Тому далі зазначений термін використовуватиметься у випадках, коли це бу­де доцільним з наведених вище міркувань.

Суб'єктивне цивільне право - - це міра можливої поведінки уповноваженої особи, якій відповідає міра належної поведінки зо­бов'язаної особи.

Традиційно цивільне (суб'єктивне) право характеризується че­рез так звану "тріаду" можливостей. Згідно з цією характеристикою володіння суб'єктивним правом для уповноваженої особи означає:

1) можливість поводитися певним чином;

2) можливість вимагати певної поведінки від інших суб'єктів цивільного права;

3) можливість звернутися у необхідному випадку до суду та ін­ших органів, що мають юрисдикцію у цивільних справах, за захис­том порушеного права.

Наприклад, власник має можливість здійснювати своє право влас­ності, не вдаючись до допомоги інших осіб. Він також має право ви­магати, щоб інші суб'єкти права не перешкоджали йому в здійсненні повноважень володіння, користування, розпоряджання, управління його майном. Нарешті, у разі порушення його права власності (нап­риклад, позбавлення можливості користуватися річчю, спроба при­власнення його майна тощо) власник може звернутися до суду з по­зовом про усунення перешкод у здійсненні права користування річ­чю, про повернення її з чужого незаконного володіння тощо.

Цивільне право, що належить суб'єкту цивільного правовідношення, слід відрізняти від цивільної правоздатності.

Основні відмінності між цими категоріями полягають у такому:

• цивільна правоздатність є загальною, абстрактною можливіс­тю мати права І обов'язки. Суб'єктивне право завжди конкретне і означає наявність конкретних правомочностей стосовно визначе­них благ;

• правоздатність невідчужувана, а суб'єктивне право може бути передане іншій особі;

• правоздатність є органічною (природною) властивістю суб'єк­та цивільного правовідношення, а суб'єктивне право виникає, змі­нюється або припиняється за наявності певних обставин, передба­чених нормою права (юридичних фактів).

Цивільний обов'язок — це міра належної поведінки зобов'язаної особи. Розрізняють обов'язки активного і пасивного типу.

Обов'язок активного типу полягає у вимозі до зобов'язаного суб'єкта цивільних правовідносин здійснити ту або іншу дію (дії). Невиконання ним цієї вимоги призводить до застосування санкцій, передбачених договором або законом.

Обов'язок пасивного типу грунтується на існуванні правової за­борони здійснювати певні дії. У цьому разі зобов'язана особа по­винна утримуватись від здійснення заборонених дій під страхом застосування правових санкцій.

Заборона при цьому може бути прямою або такою, що мається на увазі.

Так, з прямою забороною маємо справу, коли йдеться про обов'язок наймача жилого приміщення не порушувати правила користування ним, правила співжиття тощо. Мається на увазі, що заборона існує у тих випадках, коли за здійснення якихось дій пе­редбачене застосування санкцій, настання відповідальності тощо Наприклад, із самої суті права власності випливає обов'язок па­сивного типу, встановлений для всіх інших, крім власника, суб'єктів права не перешкоджати йому у володінні, користуванні, розпорядженні, управлінні його власністю. При цьому необхідно мати на увазі, що пряма заборона зазвичай має місце у зо­бов'язанні (правовідношенні), яке вже існує. Зазначена заборона може бути у правовідношенні, яке вже існує, і може також слугу­вати правовстановлюючим або правостворюючим юридичним фактом.

Структура змісту цивільного правовідношення може бути прос­тою або складною.

При простій структурі має місце одне право і один обов'язок Наприклад, за звичайним договором позики особа, яка надає по­зику, має право вимагати повернення боргу, а боржник зобов'яза­ний його повернути.

При складній структурі змісту правовідношення його учасники мають кілька прав і обов'язків.

Наприклад, в тому ж таки договорі позики може бути передба­чене забезпечення виконання його умов за допомогою штрафу, по­руки або застави. У таких випадках, крім основного зобов'язання (правовідношення), з договору позики виникають додаткові (акце­сорні) зобов'язання або правовідношення, пов'язані з вимогами щодо забезпечення виконання основного зобов'язання.

Види цивільних правовідносин

Класифікація цивільних правовідносин має не тільки теоретич­не, а й практичне значення. Вона дозволяє більш точно визначити характер взаємин їх суб'єктів, а отже, дає можливість чіткішого тлу­мачення цивільно-правових норм стосовно конкретного випадку.

Класифікація можлива за різними підставами.

1) Залежно від економічного змісту цивільні правовідносини поділяються на майнові і немайнові.

Майнові правовідносини мають економічний зміст. Іх об'єктом є майно (матеріальні блага).

У свою чергу, вони поділяються на правовідносини, що опосе­редковують статику суспільних зв'язків (наприклад, правовідноси­ни власності), і правовідносини, які опосередковують динаміку суспільних зв'язків (наприклад, зобов'язання).

Немайнові правовідносини не мають безпосереднього еконо­мічного змісту.

Вони можуть поділятися на такі, шо пов'язані з майновими пра­вами (право авторства), й ті, які з майновими правами не пов'яза­ні (особисті немайнові права — право на життя, честь тощо).

2) За юридичним змістом цивільні правовідносини поділяються на абсолютні і відносні.

У абсолютних правовідносинах носієві абсолютного права про­тистоїть невизначена кількість зобов'язаних осіб. Прикладом мо­жуть бути правовідносини власності, де праву власника відповідає обов'язок всіх і кожного не перешкоджати йому в здійсненні його повноважень.

У відносних правовідносинах уповноваженому суб'єкту проти­стоїть одна або декілька конкретно визначених зобов'язаних осіб. Наприклад, у договорі позики уповноваженою особою є позикода­вець, який може вимагати повернення боргу від зобов'язаної осо­би, яка отримала позику.

3) За характером здійснення права цивільні правовідносини по­діляються на речові та зобов'язальні.

Речові правовідносини — це правовідносини, в яких уповнова­жений суб'єкт може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, без сприяння зобов'язаної особи. Прикладом можуть бути право­відносини власності, сервітутні правовідносини тощо.

Зобов'язальні правовідносини - - це правовідносини, в яких уповноважений суб'єкт для здійснення своїх цивільних прав потре­бує сприяння зобов'язаної особи. Так, покупець не може отримати річ, яку він придбав, без сприяння продавця, а право останнього на отримання вартості проданої речі, в свою чергу, не може бути реалізоване без виконання відповідного обов'язку покупцем.

4) Залежно від спрямованості і цілей встановлення цивільні правовідносини поділяються на регулятивні та охоронні.

Регулятивні правовідносини призначені опосередковувати (ре­гулювати) зв'язки нормального цивільного (торгового) обігу. Вони є типовими для цивільного права. Найчастіше вони встановлюють­ся за допомогою договору. Саме в них проявляється уповноважу-вальний характер цивільно-правового регулювання. Прикладом може бути будь-яке договірне зобов'язання.

Охоронні правовідносини виникають у разі необхідності захис­ту інтересів учасників цивільного обігу цивілістичними засобами. Підставою їх виникнення є цивільне правопорушення. Права і обов'язки учасників таких правовідносин визначаються не тільки на диспозитивних засадах, а й з використанням імперативного ме­тоду. Типовим прикладом є зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди (гл.82 ЦК).

5) 3 урахуванням структури змісту правовідносини можуть бути поділені на прості та складні.

Прості правовідносини мають своїм змістом одне право і один обов'язок або по одному праву і одному обов'язку в кожного з йо­го суб'єктів.

Складні правовідносини характеризуються наявністю кількох прав І обов'язків. Наприклад, у деяких випадках як доповнення до основного зобов'язання (правовідносин) виникають акцесорні зо­бов'язання (правовідносини), нерозривно з ним пов'язані, тощо.