Реферат: Правові системи сучасності
ЗМІСТ
Вступ
1. Романо-германська правова родина
2. Родина загального права
2.1. Англійське право
2.2. Право США
3. Інші правові системи
3.1. Родина скандинавського права
3.2. Родина мусульманського права
3.3. Родина африканського права
Висновок
Список використаної літератури і джерел
ВСТУП
Кожне політичне суспільство, кожна держава виробляє своє власне право в залежності від властивих йому характеристик, стану його розвитку, його філософії, ідеології, вірувань і устремлінь. У певному змісті, право того чи іншого конкретного суспільства носить унікальний характер, будучи вираженням освоєної цим суспільством особливої концепції соціального порядку, а також підтвердженням того завдання, що суспільство покладає на право. Різним політичним суспільствам, різним країнам і навіть різним історичним епохам властиві різні державні правові системи зі своїми особливими базовими принципами, юридичними концепціями і категоріями, із своїми особливими побудовами, виконанням і призначенням правових норм.
У той же час, незважаючи на подібне різноманіття права різних країн, у ньому простежуються деякі подібні риси і певний технічний, політичний і культурний взаємозв'язок. Ретельне порівняльне дослідження дозволяє розподілити право різних країн по декількох великих групах права, іменованими системами права.
Розходження між правом різних країн значно зменшуються, якщо виходити не зі змісту їхніх конкретних норм, а з більш постійних елементів, використовуваних для створення, тлумачення, оцінки норм. Самі норми можуть бути нескінченно різноманітними, але способи їхнього вироблення, систематизації, тлумачення показують наявність деяких типів, яких не так уже і багато. Тому можливе групування правових систем у родини, подібно тому, як це роблять і інші науки, залишаючи осторонь другорядні розходження і, виділяючи родини. Правова родина – категорія, що служить для позначення відносної єдності правових систем, що мають подібні юридичні ознаки, і відображає ті особливості названих систем, що обумовлені подібністю їхнього конкретно-історичного розвитку. У даній роботі будуть розглянуті наступні основні правові системи - романо-германська, загальна, скандинавська, мусульманська й африканська.
У сучасному світі посилюються інтеграційні процеси в багатьох сферах державного й громадського життя. Це відноситься і до правової сфери. Світове співтовариство й держави визнають важливе значення загально правових систем. Зростає інтерес до вивчення і взаємного використання досвіду розвитку національних законодавств, обміну правовою інформацією і науковими ідеями.
1. Романо-германська ПРАВОВА СИСТЕМА
Романо-германська правова система є, мабуть, найбільш древньою і широко розповсюдженою у світі. Це пояснюється не лише її історичними коренями. Система відрізняється нормативною упорядкованістю й структурованістю джерел, стійкими демократичними правовими принципами, забезпеченням строгої юридичної техніки. Носіями і рушійною силою даної системи були найбільш могутні держави: два тисячоріччя тому Римська імперія, а потім зароджуються й розвиваються держави Європи – Франція, Німеччина й інші. Їхній вплив на життя Європи й країн інших континентів, як у культурологічному змісті, так і у військово-політичному й економічному, був беззаперечним. Романо-германская система права набула характеру універсальної, зрозуміло, з тими особливостями й модифікаціями, яким вона піддавалася в різних регіонах світу.
Романо-германська правова система охоплює країни, у яких юридична наука склалася на основі римського права. Тут на перший план висунуті норми права, котрі розглядаються як норми поведінки, що відповідають вимогам справедливості й моралі.
У романо-германській родині, починаючи з XIX століття пануюча роль відведена закону, і в країнах, що належать до цієї родини, діють кодекси. У силу історичних причин право виступає тут насамперед як засіб регулювання відносин між громадянами. Інші галузі права були розроблені набагато пізніше і менш досконалі в порівнянні з цивільним правом, що і залишається основою юридичної науки.
Родина романо-германських правових систем виникла в Європі. Вона склалася в результаті зусиль європейських університетів, що виробили і розвинули, починаючи з XII століття на базі кодификації імператора Юстиніана загальну для всіх юридичну науку, пристосовану до умов сучасного світу. В даний час романо-германська правова родина розсіяна по всьому світі. Вона вийшла далеко за межі колишньої Римської імперії і поширилася на всю Латинську Америку, значну частину Африки, країни Близького Сходу, Японію, Індонезію.
Правові системи романо-германської родини по змісту істотно відрізняються одна від одної, і особливо їхнє публічне право, що пов'язано з розходженнями в політичній орієнтації й ступені централізації. Деякі галузі приватного права також відбивають різні підходи чи рівні розвитку. При всіх цих розбіжностях матеріально-правових норм розлядаючих правових систем завдяки їхній структурі можуть бути зближені й об'єднані в одну родину.
В усіх країнах романо-германської правової родини юридична наука поєднує правові норми в одні й ті ж великі групи. Скрізь ми зустрічаємося з тим самим фундаментальним розподілом права на публічне і приватне, що засноване на ідеї, очевидній для всіх юристів цієї родини, а саме: відносини між правлячими й керованими висувають свої, властиві їм проблеми і вимагають іншої регламентації, ніж відносини між приватними особами. Загальний інтерес і приватні інтереси не можуть бути зважені на одних і тих же терезах.
Ще одна відмінна риса романо-германської правової системи – сувора галузева класифікація. Система права підрозділяється на галузі, серед яких базовими є конституційне, адміністративне, цивільне, карне право, а також цивільно-процесуальне й карно-процесуальне право. У рамках галузей права розвиваються підгалузі й інститути. Так, конституційне право містить у собі підгалузі прав і свобод громадян, виборчого права, федерального права, влади і державних органів, інститути прямої демократії.
Для системи романо-германського права характерна в основному стійка ієрархія його джерел. Верховенство займає конституція, що закріплює основи статусу особистості, політичного, правового і соціального устрою, атрибути держави. Конституція визначає мету право утворення й напрямку розвитку законодавства, як його галузей, так і стосовно до сфер громадського життя. У системі джерел права, врегульованої у конституційно-нормативному порядку, виділяються насамперед закони. Верховенство закону – стабільний принцип романо-германської правової системи. До інших джерел права відносять правові акти.
Романо-германській правовій системі притаманні наступні теоретичні концепції державної влади і демографічних інститутів, що одержали поширення в сучасному світі:
1. визнання доктрини й принципів правової держави;
2. закріплення принципу поділу влади;
3. забезпечення систематичного конституційного контролю (конституційне правосуддя);
4. регулювання адміністративної юстиції;
5. гарантії розвитку багатопартійної системи;
6. забезпечення місцевого самоврядування.
Зобов'язальне право – один з основних розділів будь-якої правової системи, що входить у романо-германську родину. Юристи цієї родини тяжко можуть уявити собі, що поняття зобов'язального права невідоме іншим системам, зокрема, із родини загального права. Їхнє здивування ще більш зростає, коли вони дізнаються, що навіть саме поняття й термін «зобов'язання», настільки елементарні для них, не відомі цій родині і не мають аналога в англійській юридичній мові.
Спираючи на римське право, доктрина в країнах романо-германської родини створила зобов'язальне право, що вважається розділом цивільного права, головним об'єктом юридичної науки. Як фактор, що визначає єдність правових систем романо-германської родини, зобов'язальне право відіграє роль, подібну до трасту в країнах загального права й права власності в соціалістичних країнах.
В усіх країнах романо-германської правової родини правову норму розуміють, оцінюють і аналізують однаково. У цій родині, де наука традиційно займається упорядкуванням і систематизацією рішень, що виносяться по конкретних справах, правова норма перестала виступати лише як засіб рішення конкретного випадку. Завдяки зусиллям науки норма права піднята на вищий рівень: її розуміють як правило поведінки, що володіє загальністю і має більш серйозне значення, не тільки лише її застосування суддями в конкретній справі.
Поняття правової норми, прийняте в романо-германській правовій родині, є основою кодификації у тому вигляді, як її розуміють у континентальній Європі. Не можна створити справжній кодекс, якщо бачити норми права в кожнім рішенні, винесеному суддею по конкретній справі. Кодекс у романо-германському трактуванні не прагне до того, щоб вирішити всі конкретні питання, що постають на практиці. Його задача – дати досить загальні, зв'язані в систему, легкодоступні для огляду й розуміння правила, на основі яких судді і громадяни, затративши мінімальні зусилля, можуть визначити, яким чином повинні бути вирішені ті чи інші проблеми.
Правова норма романо-германської правової родини є чимось середнім між вирішенням суперечки – конкретним застосуванням норми – і загальними принципами права. Мистецтво юриста в країнах романо-германської правової системи складається в умінні знайти норми і сформулювати їх з урахуванням необхідності зазначеної рівноваги. Норми права не повинні бути занадто загальними, тому що в цьому випадку вони перестають бути досить надійним керуванням для практики, але в той же час норми повинні бути настільки узагальненими, щоб регулювати певний тип відносин, а не застосовуватися, подібно судовому рішенню, лише до конкретної ситуації.