Реферат: Джерела приватного права

Термін "джерела права" може вживатися в кількох значеннях. Найпопулярнішими з них є розуміння джерела права як чинника, що породжує право, і як форми правотворення (форми норми пра­ва). У такому разі, ведучи мову про джерела приватного права, ма­ємо на увазі чинники, елементи, які створюють у процесі взаємо­дії сукупність (явище, категорію) нової якості.

Існує кілька видів джерел приватного права.

1. Оскільки приватне право є наднаціональною системою пра­ва, що має за основу так звані "загальнолюдські цінності", то го­ловним його джерелом є норми природного права, які створюють своєрідне правове підґрунтя взаємин приватних осіб між собою, а також зазначених осіб із суспільством. Ці норми охоплюють при­родні, невід'ємні права людини. Зокрема вони зафіксовані у За­гальній декларації прав людини 1948 р., Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року й інших аналогічних міжна­родних угодах. До таких норм належить право: на життя, на при­ватне життя, на приватну власність тощо.

Необхідно підкреслити, що норми природного права не тому належать до джерел приватного права, що вони закріплені в між­народно-правових актах, Конституції, інших законах; навпаки, - та обставина, що це невід'ємні природні права людини, зумовлює необхідність створення відповідних законодавчих актів.

2. Іншим джерелом приватного права є норми національних систем права.

У кожній країні (у кожної цивілізації, етносу тощо) існують свої уявлення про становище особи в суспільстві, можливість, межі і порядок захисту її прав.

Хоча ці норми ґрунтуються на певних загальних уявленнях про свободу індивіда, але, будучи пропущеними через специфічну (міс­цеву, національну) свідомість, вони набувають відповідного ідеоло­гічного забарвлення, а відтак, за допомогою колізійних норм впли­вають на зміст приватного права.

3. Ще одним джерелом приватного права є міжнародно-право­ві угоди з питань правового становища приватних осіб.

Хоча при укладенні таких угод враховуються норми природно­го права І національні традиції права, однак внаслідок досягнення певного компромісу утворюються норми нової якості.

4. Нарешті, ще одним джерелом приватного права як категорії, перманентне властивої європейським цивілізаціям, є римське при­ватне право, що є своєрідним еталоном європейських систем при­ватного права.

Значення римського приватного права

Торкаючись питання про значення римського приватного пра­ва як еталона сучасних європейських систем приватного права, слід зазначити, що, звичайно, не йдеться про те, що норми цієї давньої правової системи можуть застосовуватися безпосередньо в сучасно­му цивільному (торговому) обігу. Однак і применшувати його вплив не варто, оскільки він не тільки не зменшується, а навпаки, зростає завдяки такому феномену, як рецепція права.

Власне, рецепція римського приватного права не є унікальним явищем. Рецепції інших правових систем взагалі і рецепції приват­ного права зокрема трапляються досить регулярно — кілька разів на тисячоліття. Однак саме римському приватному праву як право­вій системі, що втілила вищі досягнення філософської, гуманітар­ної і юридичної думки античності, судилося стати основою сучас­ного приватного права в Європі

У найзагальнішому вигляді рецепція права може бути визначе­на як запозичення однією державою розвиненішого права іншої держави .и Таке визначення характерне для популярних довідкових видань. Його можна зустріти практично в будь-якій юридичній ен­циклопедії або юридичному словнику.

При характеристиці рецепції необхідна вказівка на те, що йдеться про право держави, яка вже не існує і не має прямих наступників, у зв'язку з чим має місце повне або часткове відроджен­ня правової системи минулого.

Отже, вказівка на відродження римського права необхідна для визначення поняття його рецепції.

З урахуванням висловленого, рецепція римського приватного права може бути визначена як його відродження, сприйняття духу, головних принципів, положень і окремих норм на новому етапі розвитку цивілізації.

Оскільки рецепція римського приватного права — поняття не­одномірне, відбуватися вона може в різних формах:

1) вивчення римського права як загального надбання культури;

2) вивчення римського права в юридичних навчальних закладах як юридичної загальноосвітньої дисципліни з метою формування світогляду майбутніх правознавців;

3) дослідження, аналіз і коментування римських юридичних джерел;

4) безпосереднє застосування норм і положень римського при­ватного права;

5) використання норм римського приватного права як зразків при створенні нормативних актів (особливо при реалізації кодифі­каційних проектів);

6) застосування римсько-правової методики створення норма­тивних актів або практики їх реалізації;

7) сприйняття і використання засад, ідей і категорій римського приватного права.

Запропонована класифікація виходить з необхідності виокрем­лення форм рецепції права в навчально-методичних цілях. На практиці рецепція, як правило, відбувається не в одній якійсь фор­мі, а є наслідком їх сукупності і взаємодії.

До зазначеного треба додати, що рецепція римського приватно­го права може мати не лише різні форми, а й різні види.

Оскільки рецепція не обов'язково є результатом безпосередньо­го контакту цивілізацій та їх правових систем у часі, то залежно від характеру контакту цивілізацій варто розрізняти рецепцію пряму і опосередковану (похідну, повторну).

Випадки прямої рецепції зустрічаються нечасто. Зазвичай во­ни мають місце тоді, коли нова локальна цивілізація готова для сприйняття досягнень культури, в тому числі права, у той мо­мент, коли більш рання цивілізація згасає або вже згасла, але від­тоді пройшло не настільки багато часу, щоб були втрачені ідеї, пам'ятки, правові рішення тощо. Прикладами такого виду рецеп­ції можуть бути рецепція грецького права в Римі, римського — у Візантії.

Частіше ідеї римського приватного права, окремі його положен­ня, правові рішення реципіюються опосередковано, шляхом запо­зичення їх із правової системи якоїсь країни, що вже реципіювала римське право. Прикладом може бути запозичення багатьма краї­нами положень Кодексу Наполеона або Німецького цивільного кодексу (хоча слід зазначити, що їх створення також частково є ре­зультатом опосередкованої рецепції — проміжною ланкою була ре­цепція римського права у Візантії у VI—X ст.).

Рецепція може бути не тільки явною, а й латентною (прихова­ною). Це має місце в тих випадках, коли запозичення певних ідей або принципових рішень римського приватного права відбувається у процесі правотворчості, але при цьому в правовій доктрині дер­жави декларується принципово інший підхід, відмова від "застарі­лого" права тощо.

З таким видом рецепції зустрічаємося, наприклад, при кодифікаціях цивільного законодавства в Радянській державі, де офіцій­но заперечувалося значення римського права для розвитку радян­ського цивільного права, але фактично мала місце його рецепція при кодифікаціях цивільного законодавства в СРСР у 20-х і 60-х рр. XX ст.

Приватне право і цивільне право

У країнах, де прийнято поділяти право на приватне і публічне, цивільне і торговельне право є складовими приватного (наприклад, Франція, Німеччина). В інших країнах цивільне право тлумачать як категорію практично тотожну приватному праву (наприклад, Ні­дерланди, Італія, Греція). У країнах, що належать або належали до так званої соціалістичної системи права, сімейні правовідносини зазвичай виокремлюють у самостійну галузь — сімейне право. В Україні поділ права на приватне і публічне, а також віднесення сімейних відносин до сфери цивільно-правового регулювання досі є предметом дискусій. Більш прийнятним було б позитивне вирі­шення цих питань, хоча не виключене формування нового цивіль­ного права України як галузі, що охоплює всю сферу відносин між приватними особами.