Реферат: Бандитизм

Для встановлення складу бандитизму, необхідно насамперед з'ясувати наявність банди, під якою, як роз'яснив Пленум у п.2 названої постанови, слід розуміти стійку організовану й озброєну групу з двох або більше осіб, котрі попередньо об'єдналися для вчинення одного або кількох нападів на громадян чи на підприємства, установи, організації.

Одним з найважливіших питань при вирішенні будь-якої кримінальної справи по суті є встановлення того, який конкретно злочин скоєно. Йдеться про належну юридичну оцінку скоєного злочину (кваліфікацію).

Кваліфікація злочину ускладнюється, якщо його вчинено кількома особами, які виконували при цьому однакові чи різні дії, що за наявності відповідних ознак, указаних у законі, розглядається як співучасть.

У кримінальному законі залежно від стійкості суб'єктивних зв'язків між співучасниками (стійкості умислу) виокремлюють такі три форми співучасті:

1. Співучасть без попередньої змови має місце там, де діяльність одного співучасника приєднується до діяльності виконавця або інших співучасників у процесі вчинення злочину (коли розпочалося виконання об'єктивного боку), але до його закінчення. Тут попередня змова відсутня, домовленість виникає вже у ході вчинення злочину, але до його закінчення. Наприклад, така форма співучасті передбачена у частині 3 статті 152 Кримінального кодексу України.

2. Співучасть за попередньою змовою. Попередньою вважається змова, яка сталася до початку виконання об'єктивного боку злочину. Інакше кажучи, змові повинен передувати замах на злочин або змова повинна мати місце в процесі, в ході замаху на злочин.

Співучасть за попередньою змовою можлива у таких формах (різновидах) – в елементарній формі та у формі організованої групи:

а) співучасть за попередньою змовою в елементарній формі не має ознак, які свідчать про її стійкість. Тут має місце звичайна домовленість про спільне скоєння злочину між кількома особами. Наприклад, це злочини проти власності (частина 2 статті 189 Кримінального кодексу України);

б) організована група — це стійка група осіб, яка перед вчиненням злочину здійснює низку підготовчих дій (наприклад, розподіляють ролі між спів­учасниками, підшукують знаряддя та засоби вчинення злочину, вивчають місце скоєння злочину, розроблюють план та ін.). Стійкість групи може мати вираження і в систематичності її злочинної діяльності. Наприклад, у частині 3 статті 187 Кримінального кодексу України передбачена відповідальність за розбій, вчинений організованою групою.

3. Злочинна організація — це особливо стійка група осіб, особливо небез­печна співучасть. Саме створення такої організації визнається законом як закінчений злочин (наприклад, створення банди у статті 257 Кримінального кодексу України).

Теорія кримінального права визначає злочинну організацію як стійке об¢єднання двох чи більше осіб, які навмисно згуртувалися для скоєння зло­чинів, що являють собою особливу суспільну небезпеку та забезпечення умов, необхідних для здійснення злочинної діяльності його учасниками, навіть якщо злочинної мети не було досягнуто. Проте якщо в статті Особливої частини Кримінального кодексу України не передбачено спеціально відповідальність за організацію та участь у такій групі або вчинення злочинів такою організацією, то злочин визнається вчиненим організованою групою, що роз­глядається судом як обставина, яка обтяжує відповідальність.

Стаття 257 Кримінального кодексу України визначає бандитизм як організацію озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб, а так само участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі.

Об¢єктивна сторона бандитизму може виявлятися в організації банди, в участі у банді або в участі в організованих бандою нападах. Вчинення будь-якої із зазначених дій само по собі повністю відповідає об'єктивному боку бандитизму.

Зазначені вище дії повністю пов'язані з поняттям банди. Судова практика та теорія кримінального права відповідно до закону виробили ряд ознак, які характеризують банду. У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 7 липня 1995 року "Про судову практику в справах про бандитизм" указано, що "під бандою слід розуміти стійку організовану та озброєну групу з двох або більше осіб, яка попередньо об'єдналася для вчи­нення одного або кількох нападів на громадян чи підприємства, установи та організації незалежно від форм власності"[8].

Таким чином, ознаками банди є:

1) об¢єднання двох або більше осіб з метою вчинення нападів;

2) стійкість групи;

3) організованість групи;

4) озброєність групи.

Слід зазначити, що поняття "банда" та "бандитизм" не є тотожними. Банда — це стійка озброєна група, а бандитизм — її організація, участь у ній або участь у здійснюваних нею нападах. Тому можлива відповідальність за бандитизм лишень однієї особи, а саме тоді, коли нею була здійснена невдала спроба створити озброєну групу, тобто коли має місце, кажучи сло­вами закону, замах на організацію озброєної банди[9]. В судовій практиці та в науковій літературі свого часу сама організація, тобто цілеспрямована діяльність щодо створення стійкої озброєної групи, коли кожен з її учасників розуміє, що створення злочинної організації переслідує мету вчинення озброєних нападів, розцінювалася як закінчений злочин[10]. Проте в останні роки стала домінуючою інша точка зору, яка на сьогодні закріплена в по­станові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 7 липня 1995 року "Про судову практику в справах про бандитизм"[11].

Банда — це стійка група. "Групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають спільні наміри щодо вчинення злочинів"[12]. Ця ознака свідчить про те, що винуваті організувалися на досить тривалий час, який потрібен для здійснення запла­нованої ними злочинної діяльності.

Стійкість, як обов'язкова ознака банди, передбачає згуртованість і відносно постійний склад учасників, об'єднаних спільною злочинною метою вчинення одного або кількох нападів[13].

Стійкість як ознака банди є найбільш очевидною в тих випадках, коли озброєні напади планується здійснювати не у вигляді одного тільки заплано­ваного нападу, після чого група повинна самоліквідуватися, а у вигляді постійної чи тимчасової діяльності, розрахованої на неодноразовість вчинення злочинних дій. У листопаді 1996 року в м. Жмеринка Вінницької області була затримана група, до якої входили четверо мешканців цього районного центру. Слідство має неспростовні докази причетності затриманих до вчинення кількох убивств та розбійних нападів. Так, 20 травня 1996 року злочинці вбили завідувача клубу Н., 7 червня від їхніх рук загинула сім'я пенсіонерів 3., 20 серпня злочинці вчинили розбійний напад на будинок громадянки Н.[14] У вищезазначеному випадку очевидно, що тривалий час існування та кількість скоєних нападів свідчать про достатню стійкість затриманої групи.

Матеріали вивчених справ свідчать, що деякі з викритих банд формувалися протягом кількох років, їх організатори послідовно готувалися до вчинення нападів, завчасно придбавали або виготовляли зброю, ретельно добирали учасників. При цьому в банду цілеспрямовано втягувались особи, які мають навички спортивної боротьби, керування автомобілем, поводження з вогнестрільною зброєю, вміють підробляти документи, знайомі з роботою інкасаторів і методами оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ[15].

Майже не виникає питань, коли вчинення низки нападів охоплюється єдиним наміром, причому намір не обов'язково повинен бути конк­ретизованим стосовно нападів на конкретних осіб або на конкретні підприєм­ства, установи та організації. Достатньо наявності лише загального наміру вчинювати такі напади.

Дещо інша ситуація виникає, коли вчинення низки нападів тією самою озброєною групою не охоплюється єдиним наміром. Така ситуація характерна для злочинних угруповань, які тільки розпочинають свою діяльність. Згуртувавшися та маючи на меті існування такої групи вчинення лишень одного нападу, група попередньо зумовлює, що після його вчинення вона самоліквідується. Проте по деякому часі у членів зазначеної групи знову виникає умисел на повторне вчинення подібних дій і знов-таки з умовою само­ліквідації. Кожний такий випадок розглядається учасниками злочинного угру­повання як останній, викликаний лише надзвичайними обставинами.

При кваліфікації таких випадків слід пам'ятати, що, кажучи про стійкість групи, закон має на увазі перш за все стійкість її антигромадської, суспільне небезпечної спрямованості. Така стійка спрямованість залежно від складу групи може виникнути як безпосередньо після її організації, так і після вчинення кількох не пов'язаних єдиним наміром нападів[16].

Формуванню стійких суспільно небезпечних намірів у зазначеному випадку сприяють почуття безкарності та порівняно простий спосіб розв'язання особистих проблем за рахунок суспільства. З вчиненням кожного наступного нападу у членів групи стає дедалі менше внутрішніх перешкод до злочинної діяльності. Зрештою стійкість злочинної групи в процесі суспільно небезпечної діяльності досягає рівня, достатнього для кваліфікації її дій як бандитизму (за наявності інших необхідних ознак).