Реферат: Центральна і Південна Азія
Геостратегічне значення регіону зумовлене його розташуванням у центрі Азійського материка, на перетині шляхів сполучення Європи й Азії. Центральна Азія не має прямих виходів до світового океану. Її система комунікацій зі світовими ринками пов'язана з сухопутними транспортними та енергетичними шляхами, а прилучення регіону до світової цивілізаційної системи залежить від відносин з прилеглими країнами, від їхньої стабільності та можливостей шляхів сполучень.
Бурхливі події 1989-1991 рр., які завершилися розпадом СРСР, значно прискорили процес уособлення центральноазійських суспільств. Колишні радянські республіки регіону вступили на шлях самостійно го розвитку. Спільність інтересів правлячих еліт та рівень їхньої консолідованості, що склався за радянських часів, - централізація влади, впровадження єдиної ідеологічної схеми та придушення зародкових форм демократизму - все це сприяло встановленню відносної політичної стабільності в центральноазійських республіках і надало змогу протистояти різним проявам релігійної та етнічно-сепаратист ської активності.
Невідповідність авторитарного устрою нових держав принципам демократії європейського взірця ставить питання, чи можлива якась інша реальна альтернатива забезпечення політичної стабільності при існуючому ступені розвитку центральноазійських суспільств? На гіркому досвіді таджицького або афганського конфліктів можна переконатися щодо утопічності "стрибка" з царини тоталітар ної несвободи до демократії в азійських умовах. Заклики до прискореної демократизації за умов недозрілого до цього суспільства можуть викликати зворотній ефект повної дестабілізації і саморуйнування соціуму з наступним втручанням зовнішніх сил, які мають тут власні інтереси.
В цілому процеси трансформації в республіках Центральної Азії пішли, так би мовити, "китайським шляхом". Авторитарний режим дозволяє проводити жорсткий курс на переструктуризацію економічних систем, що сприяє встановленню економічної стабільності. Такий шлях модернізації економічної системи має певні шанси на успіх, хоча тут можна очікувати виникнення аналогічних китайським проблем у міру просування центральноазійських суспільств по шляху ринкових перетворень і формування "середнього класу".
Форма авторитарного правління для місцевих політичних еліт стала прийнятною, оскільки дозволяла поставити під контроль проісламсь кий традиціоналізм, що реально в змозі скласти конкуренцію існуючій політичній еліті, сформованій за радянських часів. Враховуючи значний вплив ісламської ідеології на суспільне життя, правлячі режими вдало використовують релігійний чинник для консолідації суспільства навколо панівної ідеології. Інша загроза внутрішньої дестабілізації пов'язана з так званим фактором "російськомовних", що особливо відчутно для Казахстану, де вони складають більшість населення. Це особливий прошарок населення, який перебуває в стані невизначеності щодо власної ідентичності і тому спроможний за певних умов виконувати деструктивну й дестабілізуючу функцію. Найсуттєвіші загрози в регіоні місцевого походження: процеси національ но-державної консолідації та легітимації влади, формування правового простору, позбавлення решток колоніального минулого, трансформація суспільно-економічної системи, врегулювання етнічних проблем, недопущення прикордонних суперечок.
Після розпаду СРСР у республіках Центральної Азії розпочався процес формування нових зовнішньополітичних орієнтацій. Незважаючи на значні відмінності у політичних моделях та зовнішніх орієнтаціях, даний процес має регіональний характер: за оцінками експертів Центральноазійський регіон сприймається як окрема система, що має спільні, а іноді й корпоративні інтереси. Про це свідчить і той факт, що ці країни значну увагу приділяють саме розвитку регіонального співробітництва. З одного боку, це пояснюється потребою реагувати на значний тиск РФ, що прагне зберегти домінуючу позицію в регіоні, а з другого - схожістю політичних та економічних інтересів.
Через два роки після отримання незалежності держави ЦА почали відходити від початкової лінії на збереження тісного зв'язку з СНД. Вони мають спільний старт, але важливо визначити, чи може тут сформуватися регіональна система міждержавних зв'язків на зразок ЄС або АСЕАН, або головною домінантою стане конфронтація, як у Південній Азії та на Близькому Сході.
Глибинні цивілізаційні передумови для формування регіональної системи криються в належності країн ЦА до периферійної зони ісламської умми, де мали місце впливи різних цивілізацій, але їхня суміш не привела до синтетичного утворення продуктивного типу. Отже, має місце тенденція до утворення підсвідомого комплексу меншовартіс ності агресивного типу. І хоча тут слід було б мати сильного лідера як систематизуючий елемент - Китай, Росія, Іран, Туреччина, - малоймовірно, що це прийнятне для держав регіону. Етнічні передумови регіональної спільноти - належність більшості до тюркського світу, що їх дистанцює від сусідніх держав. Можлива реалізація ідеї Великого Турану як соціальної міфологеми, але цьому заважають численні конфліктогенні чинники у зв'язку з етнічним перемішуванням.
Незважаючи на це, країни регіону різною мірою включені в інтеграційні процеси кількох систем: євразійська (СНД, Ташкентський пакт), ісламо-тюркська (OEC) та власна центральноазійська. Вже в 1990 р. в Алма-Аті лідери п'яти держав обговорювали спільні плани інтеграції. Після підписання Біловезьких угод у грудні 1991 р. Туркменистан висунув ідею створення Конфедерації Центральноазійських держав, але ця ідея не була реалізована і країни регіону приєдналися до СНД. На зустрічі глав держав та урядів в Ташкенті в січні 1993 р. було заявлено про намір регіональної інтеграції країн Центральної Азії з огляду на спільність їхніх інтересів: питання спільної безпеки, проблеми Аралу та криза в Таджикистані, створення єдиного інформаційного простору та інші.
Започатковані на основі розширення регіонального економічного співробітництва та проведення низки зовнішньополітичних ініціатив, інтеграційні процеси набувають дедалі більшої ваги. Економічний союз Казахстану, Узбекистану та Киргизстану склався в січні 1994 р., коли з метою реалізації спільної програми поглиблення економічної інтеграції в межах СНД між Узбекистаном та Казахстаном був підписаний Договір про утворення єдиного економічного простору, де передбачалося вільне переміщення товарів і послуг, капіталів, робочої сили, узгоджена кредитно-розрахункова, бюджетна, податкова, цінова, митна та валютна політика.
Важливим чинником розвитку регіонального співробітництва є створення системи трансазійської транспортної мережі, що базується на відновленні традиційних комунікаційних структур. Йдеться про великий євразійський транспортний коридор, що включає комбінова не використання залізниць, морських шляхів, авіації, спорудження трубопровідних комунікацій .
Розпад біполярної геополітичної системи й втрата сильного патрона - супердержави СРСР створили суттєві проблеми для стратегічної оборонної схеми Індії. Остання побоюється, що перебудовчі процеси в Центральній Азії, етнічні суперечки, відновлення ісламу та громадянські конфлікти безпосередньо впливатимуть на Пакистан, Іран та Кашмір у напрямку загальнорегіональної дестабілізації.
Індійське бачення проблем регіону зумовлене побоюваннями, що в нинішній ситуації відбуваються зміни в напрямку більшого стратегічного динамізму. Формується нова стратегічна загроза для Індії з регіону Центральної Азії, що порушує стратегічний баланс, оскільки СРСР діяв як геополітична контраверсія проти сил, антагоністичних Індії. Крім того, радянська загроза заміщена локальними конфліктами та етнічними напругами (націоналізм і фундаменталізм). Нова модель етнічних конфліктів прямо загрожує безпеці Індії. Вакуум, що утворився, припускає появу нових позарегіональних потуг із різними ідеологічними та політичними інтересами: політичні трансформації та кінцеві орієнтації нових держав не можуть не змінити стратегічне оточення Індії. Відкриття регіону зовнішньому світові прямо редукує індійське економічне домінування в регіоні. Для підтримки стабільності в Центральній Азії Індія концентрує увагу на посиленні двостороннього співробітництва з суміжними країнами, надаючи технічну допомогу та ініціюючи економічні програми, спрямовані на зміцнення усталених зв'язків. Індія в забезпеченні регіональної стабільності головним чином покладається на позаісламські чинники (РФ і Китай).
В цілому Індія й уся Південна Азія все більше тяжіють до Азійсько-Тихоокеанського регіону. Але слід зауважити, що Пакистан ще значною мірою стоїть осторонь від цього руху, оскільки геополітично більше прив'язаний до Середнього Сходу та Центральної Азії. Іран також потребує широкого виходу в Центрально-Азійський регіон не тільки через Туркменистан, але й через Таджикистан, що межує з Китаєм та Північною Індією.
Індія намагається впливати на ситуацію в АТР, що враховується державами цього регіону. Але традиційно Індія є стратегічним партнером Росії і, незважаючи на деякі коливання останніх часів, двосторонні взаємини в цілому прогресують. Так, Індія є найбільшим споживачем російської військово-технічної продукції, зокрема авіатехніки. Останнім часом підписаний контракт на постачання в Індію 40 винищувачів Су-30МК на суму 1,8 млрд дол. з одночасним правом на виробництво літаків за російськими ліцензіями на власних підприємствах та правом їх експорту в треті країни. Загалом щорічний обсяг закупівель озброєнь в РФ досягає 1,5 млрд дол., що становить 50% щорічного експорту російського ВПК.