Реферат: Ставлення Франції до війни в Іраку
Під час війни в Іраку Кондоліза Райс, радник президента Буша з національної безпеки, визначила позицію США фразою, яка стала майже крилатою: «покарати Францію, проігнорувати Німеччину, простити Росію». Зважаючи на все, Росію «простили». І російський президент Володимир Путін вирушив до Америки не тільки для участі в Генасамблеї ООН, а й для особистої зустрічі з президентом Бушем у Кемп-Девіді.
Тому напередодні візиту в інтерв’ю американським журналістам лідер Росії акуратно дистанціювався від жорсткої позиції Франції і Німеччини в іракському питанні. І був надзвичайно ввічливим, коли пояснював, що «теоретично ми не виключаємо більш активної участі Росії у відновленні Іраку». Він також не виключив можливості направити в Ірак російських солдатів під американське командування, зауваживши: «для нас не має значення, хто керуватиме операцією», значення має наявність мандата ООН.
Крім Росії, ще чимало країн воліють узяти участь у розподілі «іракського пирога». Тим паче що запрошення звучить із вуст головного «переможця» Іраку. Сполучені Штати змушені визнати, що впоратися з відновленням зруйнованої близькосхідної країни самотужки їм не під силу. Вони дуже потребують додаткового фінансування (до речі, не тільки для Іраку, а й для Афганістану) й іноземних миротворців, особливо з мусульманських країн, таких як Туреччина, Пакистан, Бангладеш. Індія також готова надати допомогу. Проте всі країни заявляють, що їм необхідна схвалена членами ООН резолюція. І навіть Сирія, яку ще недавно США звинувачували в підтримці іракського диктатора, також висловила готовність направити свій військовий контингент у сусідню країну, але тільки за умови, що ООН здійснюватиме контроль над реконструкцією, а США назвуть дату виведення своїх військ з Іраку.
Словом, якщо президент Буш і його адміністрація оберуть правильну тональність для переконання колег у Раді Безпеки ООН, то не виключено, що до конференції донорів щодо Іраку, яка відбудеться в жовтні в Мадриді, Сполученим Штатам вдасться одержати резолюцію ООН і, можливо, навіть згрупувати на той час дієспроможну коаліцію — цього разу для реконструкції країни.