Реферат: Проблема взаємовідношення політики та економіки, філософський аспект
Це дасть можливість якісно змінити економіку, рішуче спрямувати її на задоволення потреб людей.
Важливе місце в цьому процесі належить структурній перебудові економіки. Адже нинішня структура господарства в нашій країні в основному склалася ще в роки, коли Україна була складовою єдиного народногосподарського комплексу колишнього Радянського Союзу з відповідною спеціалізацією. Вона безнадійно застаріла, неефективна, не працює повною мірою на людські потреби. Зміни, що вносилися свого часу, були частковими, некомплексними, недокорінними. В результаті в економіці України переважають капіталомісткі, насамперед добувні та ресурсомісткі галузі. Водночас частка галузей, від яких залежать прискорення науково-технічного прогресу і успішне розв'язання соціальних завдань, незначна.
Настав час, коли необхідно серйозно переосмислити досягнуті рубежі суспільного розвитку, по-новому оцінити подальші перспективи. Економіка, всі її галузі та підгалузі мають не тільки відповідати сучасному рівню розвитку науки і техніки, а й працювати на задоволення всього різноманіття сучасних потреб кожної людини, кожної сім'ї, суспільства в цілому.
Висновки
Суспільна система охоплює три підсистеми (соціально-культурну, політико-адміністративну і економічну, або господарську). А це означає, що держава здійснює свою діяльність у кожній з них. Нас же цікавить господарська система і економічна політика, що здійснюються державою.
Економічна політика являє собою цілі, напрями, шляхи, методи, важелі розвитку економіки, що визначені суб'єктами влади.
Вироблена економічна політика передбачає вирішення двох завдань:
1) головні цілі, на досягнення яких зорієнтований розвиток народного господарства;
2) засоби, які треба мобілізувати для досягнення поставлених цілей.
Політика активно втручається в суспільне життя і може впливати на економічний прогрес у трьох напрямах:
• сприяти його розвитку;
• стримувати суспільний прогрес, у тому числі економічний розвиток;
• суперечливо діяти на економічний прогрес, прискорюючи його в одному напрямі і стримуючи в іншому.
Людство завжди намагалось дізнатись, за яких умов політика стає рушійною силою розвитку економіки.
Історичний досвід переконує, що політика стає рушійною силою розвитку суспільства і людини, якщо вона науково обгрунтована. Такою є політика, що грунтується на об'єктивно діючих законах, враховує різноманітні інтереси суспільства, передбачає багатоваріантність рішень і свободу вибору.
Якщо ж політика засновується на спотвореній теорії, яка не виходить з об'єктивних законів і всієї сукупності інтересів суспільства, підпорядковує одні інтереси іншим, вона є ненауковою. Вона обеззброює людину, робить її цинічною і байдужою або фанатичною і деспотичною. Така політика веде суспільство до кризових явищ, а то й регресу. Це стосується й економічної політики.
Перехід економіки України до ринку можливий лише завдяки використанню реальних причинно-наслідкових зв'язків у економічному житті, врахуванню інтересів усіх господарюючих суб'єктів, тобто завдяки політиці, побудованій на науковій теорії та адекватно трансформованій у господарському механізмі.
Наукова об'єктивність у політиці потребує врахування притаманних суспільству суперечностей і труднощів. Більше того, економічні закони діють як тенденції. Форми їхнього вияву не однозначні й можуть змінюватися під впливом різних обставин. Дуже важливо в практиці суспільного господарювання на кожному етапі розвитку суспільства вміти користуватися науковим знанням законів, ураховувати їхню дію, чітко визначати роль і місце суб'єктивного чинника.
У кожний період часу важливо визначити конкретні напрями економічної політики, їхній зміст, політичну значимість. Вибір їх не може бути довільним. На кожному етапі розвитку суспільства він визначається рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, конкретними історичними умовами, ситуацією в світі.
Одним з найважливіших завдань держави і є врахування в практичній діяльності головних особливостей кожного етапу розвитку країни. Тільки на таких засадах можна забезпечити глибоку наукову обгрунтованість і реалізм принципових настанов у галузі економіки, гуманізм цілей, наступність у розв'язанні соціально-економічних завдань.
Напрями економічної політики різноманітні за змістом та політичною значимістю, їх можна класифікувати так: за сферами економічного життя (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок, торгівля тощо); за часом дії (довго-, середньо- та короткострокові); політичною та соціально-економічною значимістю.
Пріоритетний підхід до економіки — це завжди політичний, стратегічний підхід. Пріоритети мають визначатися на основі інтересів і здійснюватися через них. Вони мусять сприяти науковому передбаченню майбутнього стану розвитку економіки, його структури, впливу на соціальну сферу, людину, природу. У свою чергу, на цій основі можна прогнозувати реальні суперечності та шляхи і способи вирішення їх. У такий спосіб економічна політика, побудована на науковій теорії, перетворюється на чинник суспільного прогресу.
Список використаної літератури
1. Андреев С.С. Политические системы и политическая организация общества // Социально-политические науки. — 1992. — № 1.
2. Аристотель. Политика. Соч. в 4 т. — М., 1983. — Т. 4. — Кн. 4, 5, 6.
3. Вебер М. Политика как призвание и професия. Избранные произведения. — М., 1990. — С. 644-707.
4. Лузан Н.А. Политическая жизнь общества: вопросы теории. — К., 1989. - С. 47-96.
5. Лузан 0.0. Політика і суспільство // Політологічні читання. — 1993. -№ 1.
6. Пойченко А.М. Політика: теорія і технології. — К., 1996. — С. 5-36.
7. Політичні структури та процеси в сучасній Україні. — К., 1995. — С. 7-321.
8. Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. — К., 1996. — С. 11-21;
45-69.