Реферат: Політичний маркетинг

суб'єктів такого ринку (політики, держоргани, політичні партії тощо), його об'єктів (населення, різні групи громадськості, громадська думка, читацький загал газет і телеглядачі), а також "продуктів" і послуг, що функціонують на такому ринку (від політичних програм і гасел, ідей та ідеологій до радіо- і телепередач, газет, плакатів).

Таким чином, царина, предмет досліджень у межах політичного маркетингу — не лише виборчі кампанії (на жаль, переважна більшість фахівців практично ототожнюють політичний маркетинг і вибори), а й, зокрема, організація масових політичних та освітніх кампаній; організація пропагандистської роботи; організація процесів лобіювання; підготовка й реалізація різноманітних спецпроектів; робота із політичними партіями і громадськими організаціями та багато чого іншого, чим сьогодні мимохідь займаються українські соціологи.

Кажучи про участь соціологів у виборчих кампаніях, найчастіше зводять їхню мотивацію суто до заробляння грошей. При цьому нерідко між рядків звучить певний "радянський" підтекст: мовляв, погано це — займатися заробітчанством, краще працювати на громадських засадах або займатися суто теоретичними пошуками. Звісно, за умов ринкової економіки таке ставлення до роботи представників науки, яка задекларувала свій прикладний характер, не витримує жодної критики. Інша річ — що вважати чесним "соціологічним" заробітком, а що заробітком піарівським, який нерідко балансує "на межі фолу" з огляду на дотримання законодавчих норм і вимог етики (про це ми скажемо далі).

Існують, інші мотиви активної участі соціологів у виборчих кампаніях. Перший із них — затребуваність спеціаліста-соціолога з боку політичних партій і кандидатів. Справжньою піснею лунають запрошення соціологам, коли політик говорить: "Без Вас, Ваших досліджень ми практично не можемо ефективно організувати виборчу кампанію!". І це правда: як розробити нормальну виборчу програму, не опитавши населення округу? Як працювати над іміджем, якщо не знаєш, якому депутатові або якій партії населення віддає перевагу? Як визначити необхідність подальшої участі в кампанії, не діставши від соціологів прогнозу щодо шансів кандидатів? Де, в яких ситуаціях соціолог може відчути таку свою причетність до розв'язання практичних проблем, коли до його думки прислухаються по-справжньому, реально враховуючи й утілюючи в життя його рекомендації? Саме в таких ситуаціях соціолог повною мірою розуміє, про що йдеться, коли твердять про практичну функцію соціології.

Ще один важливий мотив, який зумовлює активну участь соціологів у виборчих кампаніях, — бажання реально довести компетентність соціолога й соціологічної організації, обгрунтувати надійність і практичну корисність її діяльності (зокрема в аспекті завоювання доброї ділової репутації, отримання всіляких замовлень від органів державного управління, підприємців тощо). Специфіка виборів є такою, що надійність і репрезентативність організації аналогічного опитування громадської думки негайно дістає (або не дістає) підтвердження під час підбиття підсумків виборів. І тоді стає очевидним: чи справді цій службі, соціологам, котрі її презентують, можна довіряти, звертаючись за надійною інформацією до їхніх досліджень. Звісно, у цьому випадку йдеться не про "голі" рейтинги, а про побудовані на підставі їх прогнози.

Одною найнагальніших наразі проблем, що викликає не лише постійні суперечки, а нерідко ще й необгрунтовані обвинувачення на адресу соціології та соціологів. Мова йде про взаємозв'язок діяльності соціологів і піарників. Проблема саме в цьому, позаяк соціологію як науку, що вивчає громадську думку в процесі виборчих кампаній, із піаром, головна мета якого — керування громадською думкою, а нерідко маніпулювання нею, може ототожнювати або зовсім темна, або несумлінна людина (на жаль, цим вирізняються не тільки неосвічені люди, а й політики високого рангу).

Функція соціолога в процесі організації виборчої кампанії: вимірювати певні рівні громадської думки й надавати відповідні результати у виборчий штаб партії або кандидата. До речі, саме тому заробітки соціологів на виборах геть зовсім незіставні із заробітками політтехнологів та інших піарників. Переважна більшість українських соціологів сьогодення під час виборчих кампаній займаються саме дослідженнями (особливо з огляду на те, що як політтехнологи в найбільш оплачуваних кампаніях і досі беруть участь російські фахівці).

А от проблема "соціолог або піарник" насправді актуальна. Річ у тому, що деякі українські соціологи неначе продовжують свою участь у виборчих кампаніях уже як фахівці, які розробляють і впроваджують конкретні виборчі технології. Інакше кажучи, виступають тепер як піарники. Адже навіть використання опитувань із застосуванням методики "push polls" (тобто "підштовхувального" опитування) — це вже не соціологія, а справжнісінький піар, що має на меті вплив на виборця.

Яким чином "боротися" проти участі соціологів у виборчих кампаніях на засадах піарників? Чи потрібно заради цього мобілізовувати соціологічну спільноту й Соціологічну асоціацію України? У цьому немає жодної потреби, бо й самі соціологи, котрі займаються цим, в аналогічних ситуаціях називають себе "політтехнологами" (як уже зазначалося, останнім сплачують, як мінімум, на порядок більше). Що ж до самої можливості участі соціологів у такій ролі у виборчій кампанії, то це їхнє право. Соціологи не "ганьблять психологію як науку, бо спеціалісти-психологи використовують відповідні методи й засоби під час тренінгів кандидатів, а філологію — за те, що її представники навчають кандидатів правильно (та ще й державною мовою) виступати перед виборцями. Так можна докотитися до звинувачень хіміків у тому, що терористи використовують різноманітні хімічні речовини й технології у виготовленні бомб і вибухівки. Отже, проблема полягає в тому, щоб чітко відокремлювати діяльність соціологів і піарників у процесі організації виборів, пояснювати широким колам громадськості, що соціологи тут займалися проведенням досліджень, а стосовно зусиль з "керування громадською думкою", це вже поза сферою їхньої діяльності.

* * *

У соціологів є два можливих варіанти розв'язання проблеми політичного маркетингу та його взаємозв’язку із соціологією: чи то віддати політичний маркетинг маркетингові дослідження тощо у руки політологів, економістів або піарників, відмовившись від свого ключового з огляду на практичну затребуваність соціальної науки становища; чи то "очолити" рух, забезпечивши сучасній українській соціології першість серед інших соціально-гуманітарних наук у практичній діяльності з реформування суспільства. Тим паче, що тут ідеться не лише про політичний маркетинг, а й про складні взаємини прикладної соціології та маркетингових досліджень [8], соціології та низки інших царин знання.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бурдье П. Социология политики. — М, 1993.

2. Дилигенский Г.Г. О политическом рынке и рациональном выборе в российских условиях //Полис. — 2000.— №2.

3. Морозова Е.Г. Политический рынок и политический маркетинг: концепции, модели, технологии. — М., 1998.

4. Політичний маркетинг та електоральні технології. - К., 2002.

5. Пшизова С.Н. Демократия и политический рынок в сравнительной перспективе // Полис.

— 2000. — №2.

6. Полторак В. А. Политический маркетинг. — Днепропетровск, 2001; Полторак В. Політичний маркетинг та організація виборчих кампаній // Соціологія: теорія, методи, маркетинг.

— 2002. — № 1. — С. 61-79.

7. Шампань П. Делать мнение: новая политическая игра. — М, 1997. — С. 303-304.

8. Полторак В. А. Маркетинговые исследования : Учебное пособие. — 2-е изд. — Днепропетровск, 2002; Полторак В. Маркетингові дослідження: сутність, методи, технології // Соціологія: теорія, методи, маркетинг . — 2000. — № 1. — С. 108-128.

9. Гелів С.Д., Рутор С.М. Політологія —2001. —