Реферат: Місце і роль організацій та рухів у сучасному розвитку українського суспільства

Місце і роль організацій та рухів у сучасному розвитку українського суспільства

Теоретично в громадянському суспільстві об‘єднання громадян повинні допомагати цим громадянам вирішувати свої спільні проблеми, відстоювати спільні інтереси. Якщо ці інтереси були політичними, створювалися політичні партії, якщо професійними – профспілки. Якщо ж громадяни мали якісь інтереси у сфері, де не лежить їх трудова книжка, вони можуть створювати громадські організації. Приблизно це передбачає українське законодавство, і в реєстраційних свідоцтвах громадських організацій як статутне завдання вказують “захист інтересів своїх членів”. Інколи, за західним зразком, ці організації називають “недержавними”, бо вони не є частиною органів державної влади чи місцевого самоврядування, або “некомерційними”, бо, як правило, вони не отримують прибутку у своїй діяльності.

Проте українські реалії показують, що маючи однаковий юридичний статус “громадська організація”, існують дещо різні утворення, що відрізняються метою, способами фінансування, організаційною побудовою.
Найбільш близькими до класичної форми є об‘єднання за інтересами ( за американською класифікацією issue-oriented). Це спілки ветеранів, клуби любителів кактусів, об‘єднання багатодітних сімей тощо. Ця категорія включає також наймасовішу організацію – спілку мисливців та рибалок. Кожна з таких організацій має об‘єднуюче начало, корпоративні інтереси, і покликана боротися за ці корпоративні інтереси, нехай навіть на шкоду іншим соціальним групам. Кожне об‘єднання за інтересами має більш-менш фіксоване членство, і тому базове фінансування діяльності складають членські внески. Деяким організаціям допомагає держава, якщо вважає, що ці організації краще подбають про їх членів, ніж власне сама держава. Це стосується тих випадків, коли громадська організація об‘єднує громадян, турбота про яких включена до державних чи місцевих програм.
Інша категорія – громадські організації, що проводять діяльність, яка спрямована в першу чергу не на членів таких організацій, а на широкі маси населення. Назвемо такі організації суспільно корисними (для американців це policy-oriented), хоча оцінка їх робота часто буває протилежною у різних членів того самого суспільства. Найбільше представлена ця категорія аналітичними центрами. Також є сервісні організації, асоціації сприяння чомусь, благодійні фонди. Саме цей тип організацій викликає дискусії. Оскільки такі організації не є масовими, вони не збирають членських внесків, і тому змушені шукати кошти деінде. В результаті такі організації спрямовують свою діяльність на щось середнє між тим, що бажали засновники, і тим, на що були знайдені кошти. У бідній Україні профінансувати суспільно корисну діяльність можуть або громадяни, а таких мало, або бізнес, або державний бюджет, або іноземці. Наскільки відомо автору, на сьогодні не зафіксовано реальних прецедентів, коли українські громадяни надавали вагому фінансову допомогу для роботи суспільно корисних інституцій. Український бізнес надає таку допомогу в кількох випадках. Перший – коли це стає каналом для приховування доходів, зниження податків чи відмивання коштів. Інший – коли така громадська організація захищає інтереси відповідного бізнесу. Прецеденти є, але про суспільну користь говорити можна не завжди. Переглянувши державні бюджети України чи бюджети окремих міст, можна знайти факти підтримки суспільно корисних громадських організацій. Велика частина з них стала предметом розслідування КРУ, податкової міліції, чи депутатських комісій. Якщо влада таким чином не хоче ощасливити когось із своїх родичів, то кошти виділяються інституціям, які обслуговують відповідний орган влади, працюючи як Управління внутрішньої політики чи ПР-служба. Проте є успішний досвід функціонування Інститутів розвитку міста, молодіжних центрів зайнятості тощо. Проте важко називати ці організації “недержавними”.

Найбільш контраверсійним та дискутивним стало фінансування українських громадських організацій за рахунок іноземних коштів. Іноземні урядові агенції та приватні фонди фінансують і об‘єднання за інтересами, але ця допомога розподіляється між членами таких спілок або використовується для зміцнення апаратів відповідних організацій. Є і негативні приклади, але в наскрізь корумпованому суспільстві від цього нікуди не подінешся.
Досить активно іноземні кошти виділяються і суспільно корисним організаціям. У міжнародних організацій, іноземних держав, з одного боку, і у української влади, з іншого, завжди існували розбіжності щодо розуміння того, що ж таке суспільна користь для України. Останнім часом ці протиріччя загострилися. Держава намагається регулювати цю сферу відносин законодавчо, і приймає нові регулятивні акти про використання міжнародної технічної допомоги. За два місяці до виборів Кабмін приймає постанову, яка говорить, що кожна програма міжнародної технічної допомоги повинна мати українського бенефіціарія – державний орган. Тобто лише держава може визначати, що є суспільно корисним для України. Громадські організації до цього часу не змогли сказати своєї відповіді на виклик держави. Звичайно, в діях Кабміну є рація. Уряд має певне відношення до волевиявлення всіх громадян під час виборів, а громадські організації представляють лише частину суспільства. Проте якщо громадська організація зареєстрована згідно закону, проводить свою статутну діяльність, чому ж вона не може залучити для цього міжнародну технічну допомогу?
Звичайно, в цій сфері накопичилася маса проблем. Значна частина міжнародних організацій працюють неадекватно до українських реалій. Суспільно корисні організації стали джерелом кадрів для політичних партій, органів влади, місцевого самоврядування.

Діяльність міжнародних фондів породила в Україні ще один вид громадських організацій – “грантоїдів” (grant-oriented). Хоча доцільно говорити не про організації, а персоналії, які створюють масу фіктивних НДО “під гранти”, і “роблять” все, на що виділяються кошти. Багато хто з таких людей має унікальні здібності по написанню заявок та звітів, хоча про їх бурхливу діяльність ніхто, крім власне донорів так і не знає. Зрозуміло, що діяльність таких організацій дає змогу владі чи ворогам громадянського суспільства наводити негативні приклади і обґрунтовувати репресивні дії.

Висновки

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Громадські об'єднання і рухи, їх діяльність є основою громадянського суспільства, системою вільних соціальних форм життєдіяльності людей, які функціонують нарівні з партійною формою соціально-політичного буття. Їх соціально-політичне призначення полягає насамперед у тому, що вони допомагають людям у розв'язанні проблем повсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення суспільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самоврядування.

Держава створює рівні можливості для діяльності усіх громадських об'єднань. Не підлягають легалізації об'єднання, метою яких є зміна конституційного ладу шляхом насильства, підрив безпеки держави діяльністю на користь іноземних держав, пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму, розпалювання національної та релігійної ворожнечі, створення незаконних воєнізованих формувань.

Громадські організації класифікують за різними критеріями. За структурною організацією (мета, статут, членство тощо) їх поділяють на масові громадські організації, громадські самодіяльні органи та громадські рухи.

Список використаної літератури

Бодуен Ж. Вступ до політології. – К., 1995.

Брегеда А. Ю. Політологія : Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. – К., 1999.

Ніконенко В. M. Політологія. Курс лекцій. -Тернопіль, 1992.

Основи політології: Підручник / За ред. Ф.М.Кирилюка. – К., 1995.

Основи політології / Кирилюк Ф.М., Корж М.0„ Федірко І.П. та ін.;За ред. Ф.М. Кирилюка. – К., 2000.

Основи політичної науки: Курс лекцій (у 4 ч.) / За ред. Б. Кухти. – Львів, 1997.

Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Конспект лекцій. -К., 1999.

Скиба В.Й. Політологія. Теорія і методика навчального курсу. – К., 1992.