Реферат: Історичний аспект ядерного чинника у міжнародних відносинах
По-друге, політика знищення всіх ядерних озброєнь шляхом переговорів (як пропонував М.Горбачов). Дуже важко збагнути логіку мислення цього держаного політичного діяча по відношенню до цих сподівань. Історичний досвід засвідчив, що спроба Хрущова та Кеннеді обговорити на початку 60-х років пропозиції щодо загального та повного роззброєння не мала успіху. Небажання Заходу та відсутність підтримки ініціатив на Сході зробили ідею Горбачова мертвонародженою. До того ж крах політики Горбачова засвідчив, що зміни в міжнародних відносинах не вибачають переоцінки власної ролі та місця як держав, так і їхніх політичних лідерів. Навіть роззброєння в ім’я світового миру та безпеки вимагає виваженого ставлення до власної безпеки (власної нації, власної держави).
По-третє, політика прийняття положення про те, що ядерні боєголовки не мають абсолютно ніякого воєнного значення, крім як засіб утримування противника від застосування такої зброї (більшість військових та цивільних керівників в НАТО – фельдмаршал лорд Карвер (В.Британія), адмірал Ноель А. Гейлер (США), Мелвін Рейд (США) та інші).
Теза, яку дуже важко спростувати, якщо взяти до уваги факти історії, які засвідчили, що ні в одному збройному (воєнному) конфлікті після Хіросіми та Нагасакі ядерна зброя не була зброєю для поля бою, а проявляла себе саме як засіб ядерної дипломатії.
Отже, підсумовуючи далеко не повний огляд усього того фактичного матеріалу, який характеризує історичний аспект ядерного чинника Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин, можна зробити три загальних головних висновки:
У цілому, за умов історичної ситуації нестабільного міжнародного середовища, яка простежувалася на початок державотворчих процесів на Україні, ядерний чинник проявляв себе, як визначальний чинник світової політики. Він вимагав по відношенню до себе виключно уважного та виваженого ставлення. Нехтування історичними аспектами ядерного чинника (як і стратегічними, політичними, військово-технічними, міжнародно-правовими тощо) робило зовнішньополітичні дії в ядерній галузі будь-якої держави позбавленими логіки та смислу.
За цих умов питання ядерної спадщини СРСР оформлюється як основна складова українського питання за умов чергової спроби відродження української державності. Ядерні геополітика та геостратегія стають визначальними та превалюючими.
Україна на зазначеному етапі – об’єкт ядерної геополітики та міжнародних відносин. Логічним та доцільним виглядало перенесення вирішення цього питання на подальшу перспективу (наприклад до 1995 року – року вирішення подальшої долі ДНЯЗ-68) та остаточного оформлення своїх відносин із СРСР.
Література
Українська державність у ХХ столітті: Історико-політологічний аналіз / О.Дергачов (керівник авторського колективу). – К., 1996.
Бічік В.В. Ядерне роззброєння України і світове співтовариство: Історичні, стратегічні, військово-політичні, військово-технічні аспекти ядерного роззброєння України. – К., 2000.
Україна на міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів. К., 1998.
Відомості Верховної Ради УРСР. – К., 1990.
Жан-Батіст Дюрозель. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. – К., Основи, 1995.
Жан Бодуен. Вступ до політології. – К., Основи, 1995.
Ядерний контроль – № 28. – М., 1996.
B.Lyon, H.H.Rowen, T.S.Hamerow. A history of the western world . – Chicaco, Illinois, 1970.
R. McNamara. Blundering into disaster. – Pantheon Books – New-York, 1988.