Реферат: Фіскальна політика української держави

Важливим фактором регулювання ринкової економіки є фіскальна політика.

Фіскальна політика – це використання державних податків і урядових витрат для досягнення макроекономічної рівноваги.

Мета фіскальної політики – домогтися макроекономічної стабільності та нормального рівня безробіття на основі розвитку виробництва за допомогою:

Зменшення податків і збільшення державних інвестицій

Зменшення інфляції шляхом збільшення податків і зменшення інвестицій у виробництво.

Використання тих чи інших методів фіскальної політики залежить від стану, в якому знаходиться економіка. Коли при економічному зростанні спостерігається високий сукупний попит, що загрожує

вибухом інфляції, уряд підвищує ставки податків, водночас обмежуючи, державні витрати. І навпаки, за умов спаду або кризи економіки ставки податків знижуються, а державні бюджетні видатки зростають."

Виділяють два види фіскальної політики: дискреційную недискреційну. Дискреційна фіскальна політика проявляється тоді коли держава регулює податки і державні витрати з метою зміни реального обсягу національного виробництва й зайнятості, контролю над інфляцією і прискоренням економічного зростання. Недискреційна фіскальна політика означає використання вмонтованих стабілізаторів (податків, допомоги за безробіттям і малозабезпеченістю тощо). Автоматизм їх дії полягає в тому, що у випадку збільшення чистого національного продукту зростають податкові платежі у бюджет і, навпаки, при зниженні чистого національного продукту податкові надходження до бюджету зменшуються, отже, відповідно зменшуються й розміри допомоги за безробіттям, малозабезпеченістю тощо.

У розвинутих країнах для характеристики фіскальної політики використовують мультиплікатор збалансованого бюджету, який дорівнює одиниці. Це означає, що збільшення податків і державних витрат на одну і ту ж саму величину зумовлює приріст чистого національного продукту на величину, яка дорівнює приросту обсягу державних витрат і податків.

У нашій економіці мультиплікатор збалансованого бюджету за 1992-1994 рр. практично не можна обчислити. У ці роки державний бюджет України характеризувався дефіцитністю, тобто був незбалансованим. Підвищення податків і державних витрат призводило не до збільшення валового національного продукту України, а, навпаки, до його скорочення.

Проведення фіскальної політики в Україні у перехідний період до ринку ускладнюється потребою одночасного збільшення обсягів виробництва і зниження темпів інфляції. У країнах зі сталою ринковою економікою такої проблеми, як правило, не існує. Там домагаються або зниження інфляції (у тому числі й внаслідок зниження обсягів виробництва шляхом збільшення податків), або збільшення обсягів виробництва (серед іншого - через зниження податків на прибуток корпорацій). У 50-х середині 70-х років на Заході підвищення податків на корпорації з метою забезпечення зростання доходів малозабезпечених верств населення негативно відбилося на розвитку виробництва. Тому з другої половини 70-х років майже повсюди ставки податків на виробників були зменшені, що позитивно вплинуло на зростання обсягів виробництва та інші макроекономічні процеси.

У 1992-1994 рр. в Україні неодноразово робилася спроба використати дискреційну фіскальну політику для поліпшення економічної ситуації. Однак бажаного результату не вдалося досягнути.

У першій половині 1994 р. жорстка монетарна політика Національного банку України і високі податкові ставки сприяли зниженню темпів інфляції, але спровокували різкий спад виробництва, що досягнув критичної межі. Тому в другій половині року був взятий курс на відносну лібералізацію податкового законодавства і фіскальної політики. Внаслідок цього вдалося припинити різкий спад виробництва.

У 1992-1994 рр. для фіскальної політики Української держави була характерна хаотичність у зміні системи оподаткування, відбувалося почергово зменшення, або збільшення розміру податків. Наприклад, ставки акцизного збору і базова ставка податку з доходу (прибутку) змінювалися декілька разів» а максимальна ставка прибуткового податку піднялась майже до 90% у 1993 р. Нестабільністю податкової політики пояснюється, насамперед, невизначеність напрямів переходу до ринку. В 1992 р. був взятий курс на прискорене входження України у ринкову економіку, що вимагало проведення лібералізації податкової системи., Результатом такого курсу стала нестача бюджетних коштів для задоволення соціальних потреб. У другій половині 1992 р. податковий тиск на підприємства посилився. На валовий доход підприємств була встановлена базова ставка у розмірі 18%. У першому кварталі 1993 р., коли відбулося повернення до оподаткування прибутку, ставка податку визначалась на рівні 30%, що відповідало бажанню уряду зменшити податковий тягар для підприємств і створити умови для зміцнення їх фінансового становища. Однак оподаткування прибутку за вказаною ставкою значно зменшило надходження до бюджету. Починаючи з другого кварталу 1993 р. уряд повернувся назад до оподаткування валового доходу за ставкою 18%. Однак і це не змогло забезпечити необхідні надходження до бюджету, тому ставку оподаткування було збільшено до 22%. Таким чином, збільшення ставки податків зумовлювалося потребами бюджету, кошти з якого були необхідні для реалізації програм соціального захисту малозабезпечених верств населення. Зменшення ж податків зумовлювалося спадом виробництва, що сягнув критичної межі.

У першій половині 90-х років низьку ефективність мала і така складова фіскальної політики в Україні, як державні видатки. Вони були значно вищими від запланованої суми. За даними Світового банку, у 1992 р. загальні кошти на соціальний захист (пенсії, допомоги, субсидії та соціальні послуги) виділялися у розмірі понад 40% валового національного продукту (або становили 2/3 загальних витрат держави, соціальних фондів та обласних бюджетів). Це значно перевищувало заплановані 25% валового національного продукту, що призначалися в 1989-1990 рр. на соціальні потреби. Подібне повторилося й у 1993-1994 рр. Це багато в чому спричинило подальшу інфляцію і, відповідно, нове зростання соціальних видатків. За результатами дослідження "Україна. Соціальна сфера у перехідний період", проведеного Світовим банком, жоден уряд у світі на початку 90-х років не мав такого тягара соціальних витрат, як український.

Отже, навіть високо розвинуті країни світу не можуть дозволити собі таку велику частку витрат з державного бюджету не соціальні видатки, як Україна 1992 р. У наступні роки ситуація не змінилася на краще.

Все більша частка національного доходу перерозподіляється в Україні через державний бюджет: якщо 1992 р. бюджетні витрати

становили 61,7% національного доходу, то 1993 р. цей показник зріс до 73,2, а 1994 р. - 85%. Проте (як це не здається парадоксальним) коштів на фінансування соціального сектора економіки постійно не вистачає. Наприклад, за дев'ять місяців 1994 р. фінансування освіти з бюджету становило 64,4%, медицини - 68,8, науки - 60, культури - лише 30% запланованих видатків .

Надзвичайно висока частка витрат на соціальні потреби 1992-1994 рр. зумовлена тим, що держава змушена була взяти на себе соціальні функції, які раніше виконували соціалістичні підприємства. Ситуація погіршувалась у зв'язку зі спадом виробництва на державних підприємствах (скороченням валового національного продукту, починаючи з 1989 р.) та індексацією доходів малозабезпечених верств населення і працівників держсектора, розміри якої вийшли за межі фінансових можливостей національної економіки і державного бюджету.

Внаслідок непродуманої фіскальної політики в Україні крім спаду виробництва почалися гіперінфляційні процеси. Реальністю стала стагфляція, що негативно відбилося на обсязі та якості споживання продуктів населенням. Близько 90% працюючих отримували зарплату нижчу від середньої, а за жовтень 1994 р. - березень 1995 р. реальні доходи населення знизились ще на 40% .

Таким чином, замість досягнення макроекономічної рівноваги фіскальна політика в Україні 1992-1994 рр. призвела до поглиблення кризових явищ у економіці, що засвідчує її необґрунтованість та потребу зміни концептуальних засад.

Особливості фіскальної політики у 1995 р. і наступних роках: вдосконалення системи оподаткування

У 1995 р. заплановано кардинально реформувати бюджетну систему України і оновити всю фіскальну політику. Можна визначити такі основні ознаки нової фіскальної політики:

- зменшення бюджетних видатків;

- скорочення дефіциту державного бюджету;

- проведення децентралізації державних фінансів, внаслідок чого на рівні центру будуть вдаватись лише до тих витрат, які матимуть загальнодержавне значення;

- скасування податку на доход та запровадження оподаткування прибутку;

- зниження ставки прибуткового податку з фізичних осіб;

- зменшення ставки на ПДВ;

- перегляд порядку нарахування ПДВ з метою уникнення багаторазового стягнення коштів за одну й ту саму величину чистої продукції;

- підвищення податку на землю;

Деякі з названих заходів реформування фіскальної політики вже проведено, насамперед, зменшено основну ставку податку з прибутку підприємств (з 45% 1994 р. до 30% 1995 р.). Це позитивно вплинуло на динаміку сукупної пропозиції. Якщо темпи зниження промислового виробництва у першому кварталі 1994 р. становили .38,4%, то у першому кварталі наступного року - лише 12,1%, тобто були втричі меншими. Валовий внутрішній продукт в Україні у першому кварталі 1995 р. скоротився трохи більше, ніж на 10%, а за відповідний період попереднього року - 34,8%.