Реферат: Деякі аспекти розвитку міжнародних відносин України

Проблеми співробітництва України з ЗЄС:

1. Прив’язка формалізації стосунків України з ЗЄС до рівня її співпраці з ЄС.

2. Обмеження розвитку відносин ЗЄС з країнами Центральної та Східної Європи за формулою ‘6+3’, що сприймається як спроба окреслити східний кордон нової Європи, залишивши поза його межами Україну.

3. Побоювання та невпевненість щодо політичного вибору України, сумніви стосовно можливості надання Україні статусу асоційованого партнера ЗЄС з посиланням на її позаблоковість, а також участь у СНД.

СНД

Україна розглядає СНД як механізм мирного демократичного вирішення проблем, пов’язаних з розпадом СРСР, як форум для багатосторонніх переговорів і консультацій з питань, спільних для держав, утворених у геополітичному просторі колишнього СРСР, а участь в СНД - як форму підтримки цивілізованих відносин з цими країнами. Хоча останнім часом про СНД все менше згадується, а говорять про держави на терені колишнього СРСР.

На східному напрямку було багато втрачено, а цей регіон через об’єктивні причини є для нас винятково важливим.

У той же час Україна виступає проти будь-яких наддержавних утворень у рамках СНД, які тією чи іншою мірою обмежують політичний та економічний суверенітет країни, та рішуче виступає проти усяких спроб відновити у будь-якій формі колишній Радянський Союз. Тому ні нормативні акти, підписані Україною, ані наша форма участі в СНД не позбавляють і не обмежують нашу свободу вибору. Україна очолює ‘групу неприєднання’ серед країн СНД, яка протидіє створенню яких-небудь наднаціональних органів або військово-політичних механізмів, і країни СНД знають, що без України новий Радянський Союз неможливий. Взагалі майбутнє Співдружності залежить від доброї волі Москви, і СНД має перспективи тільки у тому випадку, якщо поважатиметься принцип суверенітету кожної з його держав.

Україна твердо і послідовно проводить лінію на максимальне розширення і поглиблення дво- та багатосторонніх форм співробітництва як у рамках, так і поза рамками СНД при забезпеченні принципів взаємовигоди, поважанні інтересів один одного і при дотриманні загальновизнаних норм міжнародного права.

Необхідно налагоджувати тісніше політичне співробітництво з тими країнами, позиції яких з ряду питань міжнародного життя близькі до наших підходів. Головне — щоб розвиток відносин з цими державами почав найближчим часом давати відчутну економічну віддачу, особливо в інвестиційному плані.

Недоліком української політики на терені безпеки є її екстенсивність. Прагнучи стати учасником якомога більшого числа міжнародних інститутів, Україна програє у наповненні своєї міжнародної політики змістом, розпорошує зусилля й інтелектуальний потенціал, уповільнюючи таким чином рух до стратегічних цілей. Відсутність ідей та коштів на їх реалізацію призводить до втрати впливовості, примушує йти у фарватері політики інших, спонукає лише реагувати на події, а не формувати їх. Це призводить до того, що Україну, начебто й визнану важливим чинником європейської безпеки, все ще розглядають як об’єкт безпеки, намагаючись впливати на її політику, ‘підказувати’ рішення, залучати до співробітництва тощо.

МОЖЛИВІ МОДЕЛІ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ УКРАЇНИ

Сучасне міжнародне становище України лишається доволі складним через вплив різних, часто протилежних чинників. Один з них — розпад таких багатонаціональних держав як СРСР, Югославія і Чехословаччина. Цей чинник істотно змінив політичну карту багатьох регіонів як Європейського континенту, так і Кавказу і Північної Азії. З розвитку подій у країнах, географічно близьких до України, видно, що дезінтеграційний процес далекий до завершення.

Але інший глобальний чинник є економічна інтеграція, яка домінує у Західній Європі, Північній Америці і, у деякій мірі, в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, де сформувалися потужні ‘інтеграційні поля’(ЄС, НАФТА (Північноамериканська асоціація вільної торгівлі) і АСЕАН(Асоціація держав Південно-Східної Азії)). Поступово з’являється, зумовлений впливом глобальної економічної інтеграції, новий світовий порядок, який мирно поширюється на нові регіони.

З самого початку Україна була під впливом згадуваних процесів. З одного боку, сама її поява на політичній карті світу — результат розкладання тоталітарної системи, яке являє собою одну з найважливіших геополітичних змін у післявоєнній Європі. Як нова незалежна держава, Україна значно втягнена у вирішення серйозних практичних питань, що визначать її національну життєздатність.

З другого боку, Україна не може ігнорувати глобальний і регіональний інтеграційні процеси, і не має сенсу намагатися вплинути на їх розвиток з метою задовольнити власні національні інтереси.Україна розширила види своєї діяльності в ООН і ОБСЄ( Організація безпеки і співробітництва в Європі), співробітництво з ЄС і НАТО і свою участь в утворенні Пакту Стабільності в Європі. Вона поступово приєднується до процесу регіонального і районного співробітництва. Не має сумнівів у тому, що ведучі держави світу дивляться на сьогоденну Україну як на впливову країну, без якої вже неможливо уявити Європейський краєвид.

На теперішній час у Києва існує декілька можливих сценаріїв поведінки на зовнішньополітичній арені, кожен з яких потягне за собою і певні геополітичні наслідки на континенті.

— ‘Білоруський варіант’. Цей підхід уявляється найбільш зручним з точки зору прийняття конкретних рішень. Дійсно, досить піти на ряд поступок російській стороні у галузі економіки (справа з ‘РАТ ‘Газпром’), погодитися на умови Митного союзу СНД — і цілий ряд гострих соціально-економічних проблем буде тимчасово вирішений. В усякому разі, поточна криза з виплатою боргів Росії, ’чорноморська криза’ і ін. будуть трохи погашені.

Не завадило б, виходячи з міркувань геополітичної рівноваги, урахувати ту роль, яку РФ відвела Бєларусі — роль нового ‘вікна в Європу’. За цих умов положення України набуває нової геостратегічної значущості. Перш за все для структур європейської безпеки. Справа в тому, що силове схиляння України до сфери російського впливу призведе до того, що вікно розшириться до двостулкових дверей. І не варто прогнозувати згасання обопільної підозри між Росією і Заходом. Надто небезпечні загрози йшли із Західної Європи до Росії і, навпаки, надто тривалий час Європа жила під загрозою ядерного удару з боку СРСР. А реінтеграція України у військово-політичний союз з Росією (за білоруським сценарієм) призведе фактично до реанімації Союзу. А це практично миттю викличе відновлення поляризації Європи, призведе до появи нової ‘залізної завіси’ і відверне історичний процес у старе річище, вже не кажучи про тиснення правлячої російської еліти на керівництво України з метою домогтися повної лояльності української влади (аж до спроб встановити ‘потрібний режим’), втрата Україною довіри з боку Заходу(в першу чергу, кредиторів), загострення внутрішньополітичної ситуації.

Отже, у кінцевому рахунку чи є такий варіант ‘виходом’ — запитання, скоріше, риторичне.

— ’Стратегічний партнер НАТО’. Цей шлях більш за все обговорюється зараз, оскільки загострення стосунків з РФ примушує українське керівництво все частіше звертатися за політичною підтримкою до західних партнерів. У даному випадку йдеться не тільки про договір між НАТО та Україною, який, очевидно, буде невдовзі підписаний. Гадається, що і недавня ініціатива керівництва України і Ізраілю про формування специфічного ‘трикутника стратегічного партнерства’ Україна —Ізраіль — США також є наслідком таких пошуків підтримки. У випадку, якщо дана ініціатива буде реалізована як діюча зовнішньополітична схема координації зазначених країн, то ‘чорноморський коридор’ буде трансформований у ‘середземноморсько-чорноморський’.

Разом з тим варіант сателітного ‘коридору впливу’, який ‘світить’ Україні у рамках атлантичної системи безпеки, навряд чи забезпечить їй довіру з боку великих західноєвропейських держав, які шукають власний ‘третій шлях’. А ‘випадіння’ з процесу трансфориації Європи може стати для Києва фатальною помилкою.

— Стратегія ’ стрижневої держави’. Даний шлях видається найскладнішим, але має ряд стратегічних переваг. Перш за все йдеться про активізацію ролі України як нейтральної держави у європейських інтеграційних процесах, підтримку ініціатив, пов’язаних з утворенням саме європейської моделі військово-політичної і економічної безпеки. Тут Київ може розраховувати на розуміння і підтримку з боку Франції і Німеччини. Важливий момент : наслідком такої стратегії стане переорієнтація Києва у відношенні ‘генеральних донорів’ української економіки і залучення європейських кредитних ресурсів, що дозволить трохи зменшити залежність від ‘американських грошей’ (МВФ (Міжнародний валютний фонд), МБРР(Міжнародний банк реконструкції та розвитку).

Другий, достатньо важливий аспект — підключення до останніх ініціатив європейських держав по створенню нового євроазіатського стрижня Європа — АТР(Азіатсько-Тихоокеанський регіон). Після самміта європейських і азіатських держав, що проходив у Бангкоку(Таіланд), дану стратегію наполегливо намагається проводити керівництво Франції. Візит Жака Ширака в Токіо з пакетом ініціатив і пропозицій про стратегічне трансконтинентальне партнерство Франції і Японії, ЄЕС(Європейський економічний союз) і АТЕС(Азіатсько - Тихоокеанський економічний союз) — яскраве тому підтвердження. А в цьому напрямку, як відомо, Україні, як вузловому пункту на маршруті ‘шовкового шляху’, є що запропонувати. Існує надія, що ця стратегія стане для Києва стратегією 21 століття.

Існують й інші проекти на зразок створення Балтійсько-Чорноморської Співдружності чи південного блоку, насамперед з Турцією, та вони менш реальні і життєздатні, насамперед через малу кількість спільних цілей і інтересів. А що стосується Балтійсько-Чорноморського блоку, то не треба забувати, що Росія сприйняла б це утворення як спробу створити ‘санітарний кордон’ між нею та Західною Європою.