Реферат: Менеджмент підприємств бізнесу

Управління як особлива сфера діяльності притаманне економіці ще з незапам'ятних часів, але ринок перетворює цю сферу в основну для виробництва. Виникає потреба у формуванні спеціальної теорії і прак­тики менеджменту, тобто управлінні підприємством. Це пояснюється принаймні трьома обставинами: у зв'язку із створенням акціонерних товариств безпосереднє управління їх рухомим і нерухомим майном переходить до особливої групи довірених осіб - менеджерів, які, не будучи власниками цього майна, здатні забезпечити його прибуткове використання в інтересах акціонерів; внаслідок ускладнення техно­логії виробництва та зростання вартості обладнання виникає потреба в такій організації справи, яка б гарантувала відповідальне ставлений кожного працівника; загострення конкурентної боротьби потребує заінтересованості у справах фірми всіх її співробітників.

Проблема, як відомо, виникає разом із засобами вирішення її. Ак­ціонерна форма виробництва змушує довірити управління діяльністю фірми найманим працівникам, якими є менеджери. Проте разом з тим розповсюдженням акцій серед них (а також інших працівників фірми) забезпечується їх відповідальність і заінтересованість, стимулюється високий професіоналізм.

Нині менеджмент перетворився в ефективну теорію і практику ор­ганізації виробництва не тільки на мікрорівні, де функціонують під­приємницькі структури, а й на макрорівні, де свої управлінські функції виконує держава регулюванням економіки, в тому числі бізнесу.

Суть менеджменту і проблеми його розвитку

Економічне становище окремого підприємства (фірми) і економіки в цілому визначають три основні фактори: рівень техніки і технології; якість робочої сили і задіяність мотивації до праці; організація і управ­ління виробництвом. Останній фактор є системоутворюючою умовою виробництва і впливає на два інших. Він має й самостійне значення, що визначається як менеджмент, тобто процес організації та управ­ління виробництвом з метою підвищення його ефективності та збіль­шення прибутку.

Біля джерел менеджменту стояв американський інженер і дослід­ник Ф. Тейлор. Запропонована ним раціоналізація праці і стосунків на виробництві зумовила справжній переворот, дала змогу докорінно змінити організацію та управління, значно підвищити ефективність виробництва, їх значення для управлінської науки відзначають і сучас­ні вчені

Тейлор розглядав управління як мистецтво знати точно, що нале­жить зробити і як зробити це найкращим і найдешевшим способом. Він виділив чотири групи управлінських функцій: вибір мети; вибір коштів; підготовка коштів; контроль результатів.

Послідовник Тейлора француз Файоль, узагальнивши набутий до­свід, визначив, що управляти - це вести підприємство до мети, праг­нучи найкращим чином використовувати його ресурси, забезпечуючи правильний хід виконання основних функцій підприємства. Управлін­ня полягає в тому, щоб передбачати (вивчати майбутнє і встановлю­вати програму дій); організовувати (будувати подвійний організм підприємства: матеріальний і соціальний); розпоряджатися (приводи­ти у дію персонал підприємства); узгоджувати (пов'язувати і об'єдну­вати Дії та зусилля) та контролювати (спостерігати, щоб усе відбува­лося згідно з розпорядженнями).

Класифікація Файоля до цього часу лежить в основі науки управ­ління.

Науково-технічний прогрес, розвиток виробництва, інші соціально-економічні та політичні умови ставлять перед теорією і практикою ме­неджменту дедалі нові проблеми. У процесі вирішення їх у рамках менеджменту виділялися різні напрями, відбулося його злиття з інши­ми, близькими до нього науками.

Сучасний менеджмент є міждисциплінарною наукою. Кожній функ­ції управління сьогодні відповідає особлива наука: індустріальна та інженерна соціологія; соціальна психологія та інженерна (ергономі­ка); соціоніка; економіка та економічна психологія; педагогіка; філо­софія; математика; кібернетика; інформатика та ін.

Проблемами менеджменту нині займаються як теоретики, так і практики. І це зрозуміло, оскільки немає галузі виробництва, сфери життєдіяльності людей, де б не було управління.

Менеджмент - це функція, вид діяльності, пов'язаний з керівницт­вом людьми в різних організаціях. Проте менеджмент підприємств (фірм) відрізняється від решти видів управління тим, що їх метою, а отже, і завданням управління, є виробництво товарів або надання послуг, іншими словами, задоволення потреб людей і суспільства в умовах ринку.

Отже, на відміну від інших організацій менеджмент підприємниць­ких структур в усіх своїх рішеннях керується економічними мірку­ваннями. Його існування і престиж обґрунтовуються економічними результатами діяльності.

У спрощеному розумінні менеджмент - це вміння досягти постав­лених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. Менеджмент - це також галузь людського знання, що допома­гає здійснити функцію управління.

Одночасно менеджмент є економічним органом, який функціонує у сучасному індустріальному суспільстві і як орган управління має свої ланки:

топ-менеджменг - найвища ланка управління (генеральний дирек­тор та інші члени правління);

мідле-менеджмент - середня ланка управління (керівники управ­лінь і самостійних відділів);

ловер-менеджмент - найнижча ланка управління (керівники під­відділів та інших аналогічних їм підрозділів).

Менеджмент - це не тільки управління виробництвом, а й органі­зація праці людей. Саме люди є найважливішим елементом виробни­чого процесу підприємства (фірми).

Менеджмент розглядає підприємство не як технологічну ланку су­спільного виробництва, а як соціальну підсистему ринкової економі­ки. Цим визначаються основні напрями менеджменту: вияв мікросоціальної структури підприємства (групи і відносини між ними) - соці­ально-професійної, культурно-освітньої, кваліфікаційної та демографіч­ної; формування малих груп („автономні робочі бригади", „цільові групи", в тому числі і серед фахівців) як основної умови мобілізації колективних зусиль; добір „неформальних" груп за результатами соціометричних обстежень та ін.

Успіхи та невдачі підприємства (фірми) - це насамперед успіхи та невдачі менеджменту. І якщо підприємство працює погано, нерентабельно, то потрібно змінити не робітників, а керівників.

Новий етап економічного розвитку потребує і нової концепції уп­равління, що відбиває ті реалії, в яких діють учасники сучасного су­спільного виробництва. Така концепція була сформована у 80-х роках американськими авторами Р. Уотерменом, Т. Пітерсом, І. Ансоффом та іншими теоретиками менеджменту. У цій концепції виділено такі принципові положення:

відмова від виробничого раціоналізму систем управління, орієнто­ваних на виробництво та ринок;

ділова організація - відкрита система, що розглядається у єдності її складових частин, нерозривно пов'язаних із зовнішнім ринком;

ситуаційний підхід до менеджменту;

людина - як головний ресурс ефективності управління фірмою.

Щодо систем управління, то в нових умовах найбільшого розвит­ку набули: менеджмент на основі передбачення змін і менеджмент на основі гнучких екстрених рішень. Вони характеризуються як під­приємницькі структури, що враховують такі фактори, як незвичність і невизначеність майбутнього розвитку. Підприємства (фірми) де­далі частіше звертаються до методів стратегічного планування і уп­равління, оскільки зміни зовнішнього середовища, технологій, кон­куренції та ринків стають не винятком, а правилом. Нову систему поглядів на менеджмент називають в американській літературі „тихою управлінською революцією". І не без підстав, її основні по­ложення застосовуються в практиці менеджменту, не призводячи до негайного злому та руйнування структур і механізмів, які скла­лися.

Організаційна структура і функції менеджменту

Організаційна структура управління фірмою визначається її учас­никами, засновниками. Виділяють дві структурні форми менеджмен­ту: централізовану і децентралізовану.

Централізована - всі менеджери різних служб зведені разом і під­порядковані віце-президенту з управління. Подібна форма - повністю інтегрована і функціональна організація. Вона була типовою для під­приємств колишнього Союзу.

Децентралізована - надає менеджерам різних підрозділів мож­ливість здійснювати всі функції щодо їх діяльності, самостійно, несучи повну відповідальність за функціонування своєї ділянки пе­ред віце-президентом у цій сфері. На практиці відбувається зістав­лення централізації та децентралізації, що забезпечує оперативність- і реальність управлінських рішень. Організаційні структури повинні бути гнучкими, мати пристосовуваність, швидко реагувати на обставини, що змінюються. Практика функціонування підпри­ємств бізнесу зафіксувала такі типи організаційних структур менеджменту:

лінійна - включає два організаційних елементи - виробництво та реалізацію продукції. Цю структуру використовують невеликі фірми з однорідною і нескладною технологією. Система проста. ЇЇ легко зро­зуміти і застосувати;

лінійно-штабна - формується створенням спеціалізованих служб (штабів) при кожному лінійному керівництві. Призначення цих служб - вивчення відповідних проблем з метою надання допомоги керівникові для прийняття рішень. Недолік - зростає кількість зв'язків, збільшуються управлінські витрати, знижується оперативність управління;

функціональна - спроба пристосувати традиційні структури до умов швидкого зростання обсягів і складності промислового вироб­ництва. Відповідальність за процеси виробництва покладається на функціональних менеджерів, підпорядкованих головній штаб-квартирі фірми. Вона визнається ефективною для фірм, які випускають обмеже­ну кількість однорідних продуктів. При широкій номенклатурі виборів менеджери стикаються з внутрішньою конкуренцією за пріоритет, а центральне керівництво перевантажене короткостроковими проб­лемами. Вихід із становища - двоярусне управління. Нижній ярус замінюється оперативним менеджментом, верхній - довгостроковою політикою;