Реферат: Механізм створення бізнесу

Чинне законодавство не містить спеціальних вимог щодо розмежу­вання змісту засновницького договору та статуту. Разом з тим у За­коні України „Про підприємства в Україні" визначено обов'язкові оз­наки статуту кожного підприємства. Це визначення у статуті власни­ка і назви підприємства; його місцезнаходження; предмету і цілей діяльності; органів управління, порядку їх формування і компетенції; повноважень трудового колективу і його виборних органів; органу, що має право представляти інтереси трудового колективу; порядку утворення майна підприємства; умов реорганізації і ліквідації під­приємства Звідси зрозуміло, що докладна фіксація зазначених поло­жень - прерогатива статуту. Вони можуть, звичайно, бути і в тексті засновницького договору, але лише у загальній формі. Це загальні положення, що входять до статуту всіх підприємницьких структур. Разом з тим окремі положення до статуту додають при організації комерційних банків (ст. 23 Закону України „Про банки і банківську діяльність"), фондової біржі (ст. 34 Закону України „Про цінні папери і фондову біржу"), різних товариств (ст. 4 Закону України „Про госпо­дарські товариства").

Завдання статуту - дати повне уявлення про правовий статус під­приємства (фірми) як самостійного господарського суб'єкта, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування і використання майна підпри­ємств (фірм), розпорядження його коштами і прибутком. У цьому ро­зумінні статут - це акт підприємства, що внутрішньо регламентуєть­ся, доповнює та конкретизує більшість положень засновницького до­говору. Таке призначення статуту виявляється і в його структурі, яка, на відміну від договору, докладніша і, як правило, складається з на­ступних розділів: „Загальні положення", „Предмет (вид), основні цілі та напрями діяльності" „Зовнішньоекономічна діяльність" „Права фірми" „Майно фірми" „Фонди фірми" „Виробничо-господарська ді­яльність" „Управління фірмою та її трудовим колективом" „Організація та оплата праці" „Розподіл прибутку (доходу) та відшкодування збитків" „Облік, звітність і контроль" „Припинення діяльності фірми (реорганізація та ліквідація)".

Суть засновницького договору полягає в тому, що він є одним з різновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи. Його зміст - об'єднання майна (капіта­лів) і підприємницьких зусиль з метою отримання прибутку. Тому ос­новним для засновницького договору є визначення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками фірми, насамперед майнового та ор­ганізаційного характеру. Це виявляється і в структурі договору, яка має такі розділи: „Преамбула" „Предмет договору" „Загальні поло­ження договору" „Юридичний статус фірми" „Види діяльності" „Ста­тутний фонд і вклади засновників (учасників)" „Права та обов'язки засновників (учасників)" „Управління фірмою" „Розподіл прибутку (доходу) та відшкодування збитків" „Решта умов" „Відповідальність за порушення договору" „Умови розірвання договору" „Умови та строки набуття договором чинності".

При формуванні договору особливу увагу слід звернути на кон­кретні розміри, строки і порядок участі партнерів у формуванні май­нової бази; умови участі у розподілі прибутків та ризиків; конкретні одно- та двосторонні права й обов'язки учасників; порядок переда­вання прав на об'єкти промислової власності (винаходи, промислові зразки тощо) та їх комерційне використання; відповідальність парт­нерів за неналежне виконання своїх обов'язків; форс-мажорні обста­вини (тобто обставини так званої „непоборної сили"), що вивільняють учасників від відповідальності у зв'язку з неможливістю виконання прийнятих на себе зобов'язань; порядок вирішення суперечок між учас­никами і право, що застосовується; конфіденційність у ході створення і діяльності фірми; строк діяльності.

Крім зазначених, до статуту та засновницького договору можуть бути включені й інші положення, які не суперечать чинному законо­давству.

У деяких випадках в засновницькі документи намагаються вклю­чити якомога більше прав, властивих кожній юридичній особі. В цьому немає практичної потреби, оскільки правами, визначеними цивільним законодавством, наділяється кожний суб'єкт господарювання, який є власником завдяки статусу юридичної особи. В засновницьких доку­ментах необхідно фіксувати ті особливості правового статусу, які випливають з конкретної організаційно-правової форми, або з вимог закону до фіксації тих чи інших положень статуту.

Наприклад, для господарських товариств у найменуванні кожного конкретного підприємства має бути зазначено вид товариства та предмет його діяльності, одночасно забороняється вказувати належ­ність до відповідних міністерств, відомств, громадських об'єднань. В окремих випадках є обмеження мінімального обсягу статутного фонду; для акціонерного товариства - сума еквівалентна 1250 міні­мальним заробітним платам (відповідно до ставки на момент його створення); для товариства з обмеженою відповідальністю - 625 міні­мальним заробітним платам. Відсутність відповідної інформації може стати причиною відмови у державній реєстрації. Так, для підприєм­ства, що функціонує у формі товариства з обмеженою відповідаль­ністю, така відмова може бути у випадку невизначення порядку вне­сення змін в засновницькі документи або порядку прийняття рішень органами товариства

Засновницькі документи - важливий атрибут підприємницького бізнесу, що підтверджують юридичний статус підприємства, тому по­требують професійного підходу до укладання. Тому таку роботу, як правило, доручають фахівцям (юристам, економістам). Разом з тим, користуючись кваліфікованими довідковими матеріалами, а також ознайомившись з основними положеннями законодавчих актів щодо підприємницьких структур, можна провести цю роботу самостійно.

Процес укладання засновницьких документів передбачає:

підготовчу роботу, в ході якої визначають цілі, завдання, методи організації підприємства;

попередні переговори з потенційними засновниками (учасниками) для підприємств з колективною формою власності;

збирання і узагальнення необхідних матеріалів;

створення робочої групи для розробки статуту та засновницького договору;

юридичні та економічні консультації щодо змісту засновницьких документів;

підготовку і проведення установчих зборів.

На установчих зборах розглядають:

питання створення (заснування) підприємства (фірми), форми власності та функціонування;

проекти найменування фірми та її юридичну адресу;

склад засновників;

строки розробки засновницьких документів;

організаційні питання.

Рішення зборів оформлюють протоколом, який підписують усі за­сновники. В разі позитивного рішення фірму вважають заснованою. На чергових зборах розглядають та затверджують підготовлені за­сновницькі документи. Цей факт підтверджується протоколом. Статут та засновницький договір підписують усі засновники (учасники), ти­ражують необхідною кількістю примірників, засвідчують державним нотаріусом та подають на реєстрацію. Тільки після реєстрації підпри­ємство (фірма) дістає право на функціонування.

Статутний фонд і його формування

Основу майна підприємницьких структур становить статутний фонд, за допомогою якого створюється і функціонує підприємство (фірма).

Статутний фонд створюється внесенням вкладів засновниками (учасниками) і може поповнюватися за рахунок прибутку від госпо­дарської діяльності підприємства, а (в разі потреби) також додатко­вих вкладів учасників, в тому числі спонсорів. Вкладом до фонду мо­жуть бути: всі види майна - будівлі, споруди, обладнання та інші ма­теріальні цінності; кошти засновників (учасників), в тому числі й у вільно конвертованій валюті; усі види майнових прав - на користу­вання землею та іншими природними ресурсами, різними майновими об'єктами, а також на використання винаходів, „ноу-хау", інших об'єк­тів інтелектуальної власності та інші права, що не належать до майнових, але мають товарну вартість.

Строки, розмір, порядок внесення та оцінка вкладів кожного за­сновника (учасника) в статутний фонд обумовлюються в засновни­цьких документах Вартість майна, яку вносять учасники до статут­ного фонду, визначають за цінами, що діють на період створення під­приємства або за домовленістю учасників. Оцінка здійснюється як в українській, так і в іноземній валюті, в перерахунку за курсом Націо­нального банку України.

До моменту реєстрації підприємства, що функціонує (наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю), кожний з його учасників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше як ЗО % коштів, як зазначено в засновницьких документах, що має підтвердити банк. З цією метою за заявкою засновників відкривається у банку тимча­совий рахунок, який після реєстрації перетворюється у розрахунко­вий.

Протягом року всі учасники підприємства (фірми) повинні повністю внести свій вклад до статутного фонду. В разі невиконання учасниками цих зобов'язань за час прострочення вони сплачують 10 % річ­них з недовнесених сум, якщо інше не передбачено засновницькими документами.

Обсяг статутного фонду може бути збільшений або зменшений, за умови, що всі учасники повністю внесли свої вклади. Зміна обсягів статутного фонду набуває чинності з моменту реєстрації його орга­ном, який зареєстрував статут підприємства (фірми).

Кошти статутного фонду спрямовують на розвиток виробництва.