Реферат: Поетична та пісенна творчість України на шляху становлення державності і незалежності

Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,

Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весни.

Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,

Щоб з пожару ти встала, тополею в небі росла.

З роками голос А.Малишка міцнів, наливався силою. Поет починає пильніше придивлятися до життя, глибше сягати в сутність складних вічних проблем, бачить загальнолюдське.

Любив Малишко рідну мову, рідне слово і пісню над усе. Він наголошував, що без мови все мертве. Без мови немає життя. Більшість творів його інтимна лірика – це пісні, покладені на лірику. Багато Малишкових пісень стали воістину народними в найповнішому розумінні цього слова і насамперед це – “Пісня про рушник”, яку народ усе-таки називає по-своєму, пісня “Рідна мати моя...”.

Звучить “Пісня про рушник”.

Викладач: Це гідний пам’ятник матері вкраїнській, який вдячний син звів на віки вічні. Ця пісня глибоко національна. Її не можна перекласти іншою мовою, бо образність її тримається на вишиваному українському рушникові, з яким у нас пов’язано все – від народження до останнього шляху.

У більшості пісень Малишка – роздуми над людською долею, оспівування найсвітлішого почуття кохання, живе краса природи, краса людини праці.

Плідною виявилася праця композитора Олександра Білаша з нашим земляком – поетом Дмитром Павличком.

Справедливо говорять, що біографія поета – в його віршах. З поезії Дмитра Павличка справді можна дізнатися про життєвий шлях, становлення характеру, про погляди та переконання чи не більше, ніж з підручників, монографій, досліджень, де йдеться про цього талановитого поета.

Народився Дмитро Васильович Павличко 28 вересня 1929 року в селі Стопчатів на Івано-Франківщині в селянській сім’ї. В одному з ранніх віршів “Дві ялинки” йдеться про те, як у передноворічний вечір хлопчик продає ялинку, бо ж “Треба купить бараболі матері хворій своїй”. З цих та інших віршів постає узагальнена картина гіркої долі гуцульської бідноти, безнадії, горя.

Павличко завжди в шуканнях, він черпає з багатющої спадщини попередників – особливо І.Я. Франка, М.Рильського, з котрим його єднає громадянське звучання поезії, прагнення пронести свої ідеали крізь шкаралупу дрібно буденного, вимушеного, філософська заглибленість у сутність вічних, загальнолюдських проблем.

Подорожі по світу (Куба, Канада, Америка), ряд інших країн, глибоке ознайомлення зі світовою літературою не тільки розширили його уявлення про світ, а й наблизили до нього поезію Заходу і Сходу, збагатили художню палітру. Так, він блискуче оволодів такою складною віршованою формою, як сонет, зробив чималий внесок у його цікавий різновид – білий сонет, відродив у сучасній поезії жанр притчі.

Вшановується постать вірного сина України, якому судилося пройти тернистим шляхом:

Йому призначено й далі йти,

Через усі весілля наші й тризни,

Через любов нашої мети....

...В майбутнє сонце нашої Вітчизни.

Яскравою сторінкою увійшла в творчість українського народу пісня “Два кольори” на слова Д.Павличка і музику О.Білаша.

Звучить пісня “Два кольори”

Викладач: Особливо хочеться сказати про творчість українського композитор Олександра Білаша, пісні якого стали великим надбанням для України. Зокрема пісні “Ясени”, “Прилетіла ластівка”. “Сніг на зеленому листі” і багато інших. Це пісні про людську вірність, чисте земне кохання.

Звучить пісня до кінофільму “Роман і Франческа” – “Впали роси на покоси”.

Викладач: Сьогодні не можна не згадувати про співпрацю наших івано-франківських земляків: поета Степана Пушика і самодіяльного композитора Богдана Юрківа.

Звучить пісня “Любисток”.

Наші поети, композитори постійно оспівують рідний Карпатський край, вірну любов до своєї землі, працю наших людей.

Багата талантами і наша коломийська земля. В нашому місті плідно працюють такі композитори як Степан Ткачук, Карл Венгриновський, Василь Григорчук, Євген Бондаренко.

Сьогодні на уроці ми лише в деякій мірі намагалися збагнути те, що так нам дороге для нашої душі, нашого серця. Так будьмо вірні своїм традиціям, звичаям, любімо свій народ, свою стражденну Україну. Хочеться закінчити словами Йосифа Сліпого:

“Пам’ятайте, що народ який не знає або загубив свого минулого з його духовними скарбами, вмирає і зникає із землі”.

Звучить після “Ой у лузі червона калина”.