Реферат: Закарпатська дерев‘яна пластика ХХ ст. Дерев‘яні іграшки

Вступ.

Розділ 1. Історіографія, джерельна база дослідження.

Розділ 2. Соціокультурна генеза художньої культури Закарпаття другої половини ХХ ст.

Розділ 3. Закарпатська дерев’яна пластика другої поч. ХХ ст.

3.1. Стан скульптур.

3.2. Декоративна пластика.

Висновки

Список використаної літератури

Мистецтво, яке виникло і сформувалося у процесі еволюції є засобом задоволення людських потреб, які виходять за межі повсякдення і простої необхідності. Людина по-справжньому тільки тоді людина, якщо вона має музикальний слух, має очі які відчувають красу форми, коли їй доступна безкорисна радість і вона здатна формувати матерію по законах естетики.

Даючи людині додатковий життєвий досвід, мистецтво стає могутнім способом соціально-направленого формування свідомості кожної людини. Воно дозволяє людині розвиватися духовно, емоційно, інтелектуально, привчає до надбання людської високої мудрості.

Якщо людина володіє міцним внутрішнім “енергетичним резервом”, витвори мистецтва дають людині можливість не просто виробити “емоційний відгук”, а також допомагає їм відкрити закладений в ній талант, нові плани духовного світу, викликати внутрішні потреби в активних діях.

Кожний вид мистецтва по своєму віддзеркалює дійсність, для кожного характерний свій художній стиль, механізм впливу на свідомість людини. Мистецтву притаманно створювати образи, які не мають розвитку в часі, але перевага його заключається в тому, що воно дає новий образ часу, нові ідеї і ідеали. Особливість декоративно-прикладного мистецтва полягає в донесенні цих ідеалів до широких прошарків населення в естетичному перетворенні самого оточуючого людину середовища.

Ми живемо в складну для всієї планети епоху, коли на перший план висувається потреба збереження самої людської цивілізації на Землі. Не легкий та необхідний животворний період переживає і наше суспільство. Час ще активніше вимагає від художника глибини і змістовності його творчості, натуральної щирості, талановитості, уміння ввести людей у коло серйозних роздумів.

Дія мистецтва, конкретних його проявів в значній мірі зростає, коли воно звернено до актуальних потреб сучасності, розділяє з епохою її труднощі, радощі і здобутки. Художникам це необхідно для того, щоб вірно вибрати тональність своїх робіт, щоб не було в них ні надуманості, ні фальшу, щоб вони торкалися всіх таємних струн людської душі, заставляли думати і співпереживати і в той же час зміцнювати в людях оптимізм і мужність так необхідні в наш час.

Іграшка – давній, можливо багатогранний вид мистецтва, якась особлива поезія, захоплюючий казковий світ, приходить в кожну оселю з іграшкою.

В українській іграшці знайшли відображення явища історичного буття, етичні і естетичні уявлення. Вона засвідчує своєрідні мистецькі риси, виявляє художню обдарованість народу, його прагнення до краси, творчу фантазію.

Секрет привабливості іграшки у жвавості розповіді, в простоті, лаконізмі. Умовність зображення та узагальненість форм не бентежить дитину, в цьому вигаданому напівреальному, напівфантастичному світі для неї все своє добре знайоме і близьке. Він її захоплює, дає можливість щось домислити, до уявити. Світ іграшки, яка стала втіленням любові до дітей це світ симпатичних ляльок, лагідних звірів і співучих птахів. Майстер-художник схожий на доброго чарівника, все, що виходить з-під його рук пройняте любов’ю до природи, тонким гумором.

Цінність іграшки не лише в її зовнішньому художньому оформленні. Це безперечно важливий фактор. Разом з тим цінність і в тому на скільки вона активізує гру, спонукає дитину до дії, розвиває естетичне ставлення до світу.

І. Іграшка – пам’ять етносу, нації, народу, людства про своє історичне та доісторичне минуле. Її форма є однією з початкових субстанціональних форм що до освоєння людиною навколишнього середовища.

Еволюція іграшки зумовлювалась притаманною людині потребою у передачі життєвого досвіду, духовним запитам дитини.

Художні якості української іграшки формувались у руслі традицій національного декоративного мистецтва, зокрема таких його видів як деревообробництво.

Загальними мистецькими рисами української іграшки є лаконічність та виразність засобів формотворення і декорування, своєрідного емоційного ладу, надає її здатність звукоутворення і рухомості.

Іграшка перш ніж ввійти цілком у сферу дитячого середовища пройшла досить тривалий шлях еволюції і мутацій. Відчутних змін на цьому шляху, зазнали її функції та зміст і значно менше форма.

Дитина, наприклад, не оцінює іграшку, як витвір мистецтва, а бо як образ пов’язаний з певними легендами, казками, міфами. Однак граючись нею, здійснює зорове та сенсорне сприйняття її форми (матеріально пластичної, кольорової, орнаментально-знакової) непомітно для себе, приєднується до місцевої, а через неї і до етнонаціональної сфери образних уподобань, художніх особливостей, які водночас мовою свого змісту, розповідають про виробничо-господарську та святково-обрядову діяльність населення, тієї місцевості, того краю, який ця дитина згодом, коли стане дорослою людиною, усвідомить як рідний.

Однак слід зазначити, що новим етапом еволюції іграшки, новою закономірністю є частковий перехід останньої із сфери дитячої гри до сфери колекціонування музейних фондів та експозицій, прикрашення інтер’єрів.

Сучасна дитина здебільшого відірвана від того середовища, яке створило народну іграшку, народну пісню, вишивку, писанку. Народний майстер, особливо талановитий, своєрідний, а також виконавець, володіє традиційною образною мовою та багатьма мотивно-інтонаційними нюансами нового середовища, осередку, який становить складову частину етнонаціональної фольклорної культури. У такому разі посередником між майстром, як володарем цієї культури, і дитини, як спадкоємця її багатства, має бути педагог, вчитель. Він повинен привчити дитину не стільки гратися іграшкою, скільки вдивлятися в неї творчо, емоційно. Сприймати її як твір мистецтва.

Паралельно з розподілом забавкарства, введенням його в сферу підприємницької діяльності, а також наслідком подальшого розшарування суспільства, поширилися межі функціонування іграшки, а відтак урізноманітнились її типи, форми, збагатилося оздоблення. Вона стала не лише реліктом культу, засобом виховання, об’єктом творчості, а й предметом розкоші, показником соціального становища свого власника. Її розвиток відбувався у двох напрямках, один з яких скеровувався на задоволення потреб заможних верств суспільства, другий – бідних верств суспільства.

В основі іграшки в її генезисі таж сама обрядова субстанція, ті ж самі міфологічні джерела, що й в інших видів народної творчості. Однак, якщо зіставити народну іграшку, особливо селянську, традиційну з іншими видами народного мистецтва, фольклору, то виявляється, як не дивно, що найближчим до неї є казки, приказки, прислів’я. з народною іграшкою їх єднає влучність форма виразу, його лаконічність та дотепність, узагальненість, метафоричність, певний універсалізм застосування, цілковита завершеність та відсутність зайвих деталей, вивірена точність виразу провідної думки, наявність гумору, символіки, алегорії, часом гіркоти і суму, прихована за простотою і не вибагливістю форми, філософська глибина, щодо погляду на життя та її сутність. Це зіставлення допоможе чіткіше усвідомити наявність елемента гри в прислів’ях та приказках – гри словесної, смислової, метафоричної. Зрештою народна іграшка та прислів’я, казки створювалися та застосовувалися одним середовищем, мають спільне коріння обрядово-міфологічній субстанції.

З давніх часів і навіть до наших днів дерев’яні іграшки займають одне з вагомих місць в декоративно-прикладному мистецтві всіх народів. Пластичні, конструктивні, технологічні і декоративні можливості матеріалу лежать в основі постійного зацікавлення до художньої іграшки з дерева.

Як вид мистецтва і ремесла художні вироби іграшок з дерева, приховують у собі безмежні можливості, у виробництві прекрасних виробів та в застосуванні різних матеріалів.

Сфера використання дерева не обмежена, тільки в побутовій області. В цьому матеріалі створено багато творів мистецтва. Кращим виробам з дерева притаманна велика естетична якість, вони вражають умінням використовувати матеріал, знаходити все нові і нові його сторони.

Сьогодні художні вироби іграшок з дерева – це невід’ємна частина нашого життя. Широкого застосування набув це вид декоративно-прикладного мистецтва в художньому оформленні.

Одним із найцікавіших видів художньої обробки дерева, являється фігурна пластика малих форм. Художні фігури з дерева мають багатющу історію яка сягає своїм корінням ще в епоху неоліту. Минуле залишило нам неповторні шедеври в цій області. Фігурна пластика завжди була невід’ємним елементом народного мистецтва. Вражала своєю щирістю, життєдайністю, гострою спостережливістю…, невичерпною імпровізацією в співзвучності з традиційністю, своєю доступністю, виразністю, зверненням до дітей. Вона була своєрідною мовою суспільства.

Фігурна пластика іграшок в сучасному деревообробництві, ставши здобутком професійного мистецтва, користується великою популярністю і сьогодні.

Її призначення не тільки бути прикрасою інтер’єра, але й активно впливати на глядача, хвилювати його, часом заставити задуматися про різні важливі питання.

Композиційне рішення іграшки розвивається в декількох напрямках:

як виріб виставочного характеру;

як виріб призначений для ігри дітей;

як декоративний елемент для житлового інтер’єру.