Реферат: Особливості підготовки сировини для гончарних виробів і творів вжиткового мистецтва
Вступ
Виробництво глиняного посуду і культових фігурок на території України відомі з кінця мезолітичної доби (7000-6000 р. до н.е.) і досягло високого розвитку в добу трипільської культури.
За княжої доби на Україні було великим промислом і в 19 столітті стає однією з найважливіших галузей українського кустарного промислу.
Головними районами гончарства були: на Полтавщині колишні повіти Миргородський, Зіньківський (зокрема Опішня, яка є центом гончарства сучасної Європи); на Чернігівщині – Городнянський, Ніжинський, Кролівецький, Новгородсіверский, Глуховський та ін., на Київщині – Чигиринський, Черкаський, Гуманський; на Харківщині – Валківський, Охтирянський, Ізюмський; в Галичині – на Розточчі (Глинсько, Немирів) на Гуцульщині (Коломия, Косів, Кути), Покутті і на південно-східному Поділлі.
В даний час гончарством займаються окремі підприємства, але переважно цю роботу ведуть окремі обдаровані особистості. В своєму промислі користуються, в основному, місцевою сировиною і покупними півфабрикатами.
1.1. Сировина
Для виготовлення гончарних виробів та творів вжиткового мистецтва використовують глини, спріснюючі матеріали, плавні, глазурі (велика рецептура хімікатів і речовин) та керамічні краски (Інформацію про глину див. Глина сировина керамічної промисловості, матеріал для виробництва художніх виробів та творів вжиткового мистецтва).
Виготовлення дрібних керамічних виробів, які сушити і випалювати необхідно при дуже лагідному режимі.
Малопластичні глини, як правило, використовуються для виготовлення більш масивних виробів з товщиною стінки 10-15 мм. Такі вироби можна сушити і випалювати теплоносіями з повишеними характеристиками. Щоб запобігти браку та прискорити сушку та випал в масу пластичних глин вводять спріснювачі.
1.2. Спріснювачі матеріали
Спріснювачами для пластичних глин можуть бути: кварцовий, тонкомолотий пісок, молотий шамот – випалена глина, мілка фракція керамічного бою, як що він не втратив пористості і добре приймає воду. Як спріснювач можуть бути використані незькопластичні глини.
Кількість введення спріснювача в масу залежить від пластичності глини, геометричних розмірів виробу та технічних параметрів сушки та випалу.
1.3. Плавні
Для одержання водонепроникливих виробів при мінімальних товщинах стінки виробу в глиняну масу вводять плавні.
Плавнями рахується окис заліза, солі лужноземельних металів та пемза. В залежності від пластичності глини в масу вводять від 10 до 40% пемзи. Пемза понижає температуру стікання до 800-900 С, при таких температурах глина не плавиться. Домішка окису заліза знижує температуру стікання до 900-930 С, але і інтервал між стіканням значно менший чим при добавлені пемзи.
2.1. Підготовка глини
Глину для гончарних виробів, як правило, необхідно добувати в добре вивчених і підготовлених кар’єрах. Добування глини ведеться в весняно-літній період.
Із кар’єрної глини без спеціальної підготовки одержати гончарні вироби високої якості дуже важко.
Для одержання якісних виробів із наявної сировини її в першу чергу необхідно гомунізувати шляхом перемішування при добуванні, пошаровому розміщенні в глинозапасниках, при буртовані на бетонних площадках біля формовочного виробництва. Площадка зберігання глини заповнюється пошарово. Товщина шару 20-25 см. Висота бурта до 1,0 м. В буртах глина зберігається не менше року. За цей час її структура руйнується під впливом сонця, води, вітру та морозу.
Підготовлену таким чином глину засипають в бучільні ями. В бучільну яму глина вкладається шаром не більше 30 см. поверх кожного шару глини кладуть шар вогнетривкої глини товщиною 4-5 см в межах 10-12% від об’єму шихти.
Зверху поливають шлікером із розрахунку 100 л шлікеру на 1м.куб. шизти але не більше 10% її об’єму. Зволожена шихта в бучильних ямах видержується до 3 діб.
Для приготування шлікера беруть 100 кг склобою, 7 кг вогнетривкої глини, 70 л води. Компоненти загружають в кульовий млин. Процес помолу триває 24 години. Якість помолу контролюється лабораторією. Шлікер повинен бути сметаноподібний. Для використання вологість шлікеру доводиться до 20-22%.
Шикта із бучільних ям подається на механічну переробку – двохвалковий змішувач, вальці тонкого помолу (зазор між валками 2-3 мм) і стрічковий прес.
Брус одержаний із стрічкового пресу розрізається на “велику” валюшку і складається на вільному місці біля загрузочної горловини преса. “Великої” валюшки заготовляють 1,5-2,0 м.куб. Заготовлену валюшку пропускають через прес ще 2-3 рази. Перероблену таким чином валюшку подають у валюшко-запасник (склад валюшки). Тут вона видержується на протязі 15 діб – складена в штабеля. Кожний штабель, або їх група покриваються поліетиленовою плівкою, або мішковиною для збереження вологого середовища.
Із запасника “велика” валюшка подається у формовочне відділення гончарного цеху в такій кількості, щоб нею забезпечити роботу цеху на протязі двох днів. Перед формовкою “велику” валюшку пропускають через стрічковий прес, брус якого розрізають на пластини такого розміру, які потрібні для формування вибраного виробу.
Формовка гончарних виробів ведеться на вертикальних коліноричажних? пресах, гончарних кругах, а дитячі забавки формуються руками.
3.1. Процес формовки на гончарному станку.
Для формування гончарних виробів використовують гончарні станки з електроприводом, або станки з ножним приводом. Робочим органом гончарного станка є верхній горизонтальний круг діаметром 250 мм з нанесеними концентричними колами.
Круг обертається проти годинникової стрілки. Гончар бере на центр круга необхідну кількість матеріалу встановлює на центр круга і міцно закріплює її. Приводиться в рух круг, а гончар обтискає глину двома руками в форму пів-сфери. Далі гончар переносить зусилля пальців рук для формування конічної фігури, витягаючи глину вверх. Одержавши стійкий вертикальний конус, гончар осаджує його до форми пів-сфери і натиском великого пальця правої руки намічає центр майбутнього виробу. Починаючи з центру лівою рукою з середини, а правою з наружі формується вертикальна стінка циліндра майбутнього виробу. Із циліндричної заготовки гончар формує виріб за своїм бажанням або за заданим шаблоном.
Існує спосіб формовки гончарних виробів в основному тарілок, тарелей та неглибоких мисок з допомогою гіпсових форм, що встановлюється замість диска гончарного круга і зовнішнього шаблона.
На вертикальний вал гончарного круга встановлюють гіпсову форму, яка має сформувати внутрішню поверхню виробу, наприклад тарілки. На гіпсову форму ложать заготовку глини в формі паляниці міцно притискаючи масу до гіпсової форми. Зовнішню поверхню (дно перевернутої тарілки і вінця формуються шаблоном). Вироби підсушуються на гіпсових формах.
4.1. Декорування виробів.
Для придання гончарним виробам художньодекоративного виду їх розписують кольоровими ангобами або гравирують.
На лицеву поверхню виробу наносять рисунок виїмки або рельєф. Декорують або весь виріб або лише його частину. Для керамічних виробів характерні прикраси із стрічок глини, жгутиків круглих або плющених часто пальцями, або стеком.
Використовують різні способи декорування. Декорування по сирому черепку та декорування по сухому або лише підсушеному черепку.
Глину для декорування використовують ту що і для формування виробів, але з введенням красячих окислів, або використовують глини близькі по технологічних характеристиках, але різні по окрасці після їх випалу. Часто ангоби мають дуже складний склад і їх рецептурою займаються спеціально підготовлені спеціалісти разом з підготовленням полив та глазурей.
Спеціалісти розрізняють глазурі прозорі і глухі. А глазурування ведеться або висушених виробів, або після суцільного випалу, нанесення ангобних рисунків.
Глазурі наносяться на весь виріб, або на його зовнішню або лише на внутрішню поверхню. Існують різні способи нанесення глазурі. Випал гончарних виробів ведеться в спеціальних гончарних горнах і вимагають високої майстерності у веденні процесу випалу та охолодження виробів до температури навколишнього середовища.
Гончар працює для того, щоб його виріб приносив людині користь і задоволення потреб споживача.
Література
Енциклопедія українознавства. Львів, 1993.
Микитчук В.И., Лепа В.С. Руками сельских умельцев, Киев “Урожай”, 1989 г.