Реферат: Гобелен. Історія, особливості виготовлення

Нитки утка прокладають так по високій дузі. Тільки при такому прокладанні утка структура виробу буде і без дірчастих розрідних ділянок.

У тканині килимових виробів застосовують у зів по найрізноманітніших переплетеннях, які створюють красиву гру фактури. Перше й основне переплетення – полотняне, коли нитка утка через одну нитку основи перекриває її. То зверху, то знизу, утворюючи дрібний рубчик. Більший рубчик утворюється, якщо основу перекривають через кожні дві нитки.

Використання кольорового утка створює гру двох кольорів у шаховому порядку. Якщо одну нитку утка темного кольору чергувати із світлою ниткою з смуги у вигляді стовпчиків. Шерстяну нитку утка певного кольору повертають справа на ліво утка і навпаки в межах ділянки.

Поки цьому воно може викладатися перпендикулярно до основи, але тоді обов’язково під кутом в 450, бо інакше нитка стягне основу і готовий килим деформується.

Кольорові площини рисунка, які піднімають вгору пружніші, ніж під кутом 800 і треба виконувати прямолінійним ступенчастим контуром. Тчуть наметову нитку, обвиваючи нитки утка двох суміжних кольорів за одну й ту саму нитку основу.

Це роблять двома способами: повторяючи нитку за ниткою, тоді контур матиме вигляд легко окресленого, або після кількох 2-4 нитки утка одного кольору обвивають нитку основи кількома ж нитками іншого кольору.

Це створює контур у вигляді дрібних зубчиків. В разі виконання косого контуру ступенчаста лінія утворюється з окремих ділянок. У техніці килимарства можна виготовити будь-яку лінію – пряму, криву.

У техніці за допомогою цих ліній можна ткати складні композиції: архітектурні, пейзажні, людські фігурні. Для цього потрібно точно по контуру виконувати переплетення обов’язково враховуючи з’єднання і переходи ниток двох кольорів.

Так, пряма вигнута лінія утворюється полотняним переплетенням, а довгі настили утка в окремих місцях не з’єднуються між собою, між ними утворюються прогалини. Тоді наступні прокидки перекривають основу там, де не з’єднується між собою, між ними утворюється прогалини. Тоді наступні перекривають основу там, де не сполучалися між собою дві попередні прокидки утка. Аналогічно тчуть і округлі.

Місце, в яких не з’єднувались різнокольорні нитки, можуть бути в 2-3 прокидки. Тоді на межі різних кольорів утворюються наскрізь щілини – вікна, які нададуть додаткові при світлі й тіні по контуру рисунка. Цю техніку використовували у старовинних гобеленах.

Найскладніша найпоширеніша на Україні (особливо у Полтавській області) техніка ткацтва – “прутнення”. Полягає вона в тому, що кольорові нитки утка укладають по колу і неначе наносячи пензлем. Схеми “прутнення” ниток утка крутизни показано на мал. Часто буває потрібно підкреслити площину більш глибше контуром рис.

Ще зручно виконувати контурним шнуром. Еоренгу досягають за рахунок пероривання зверху двох ниток основи і знижньої кожної нитки.

Змінюючи напрям настилання (спочатку зліва направо, а потім зворотнім рухом – справа наліво), з уточними настилів утворюють фактурну рельєфну косичку.

У килимовому ткацтві часто використовують техніку обвивання джутів. Поєднання гладенької поверхні з кількома обвитими джгутами на площині килима дає красиву сітку. Можна виділити окремі ділянки рисунка кольором. Працюючи в цій техніці, треба міцно й щільно обвивати нитки основи, у деяких місцях з’єднати їх з першими смугами. Цей спосіб тканих смуг застосовують як в основній композиції вертикального килима, так і в завершальній частині його. Плоскі стрічки створять гарну кайму виробу. Особливо важливе в цій техніці кольорове вирішення.

Коли ж застосовують менш ажурні листи типу папороті, то нитки утка прокладають легко, не збиваючи їх у щільну. Утворюється легкий ажур, який доповнюється в результаті кількох ниток основи в певному ритмі.

Великого поширення в килимарстві набула ворсова техніка. Залежно від заданої довжини ворсу нарізають шерстяні нитки відрізками завдовжки приблизно 10 см. склавши ворсову нитку в дві, обвивають нею дві нитки основи між двома нитками основи прокладають кінці шерстяної нитки і втягують її, залежно від індивідуальних особливостей ткані, і від того, як і зручніше укладати ворсову нитку, петлі бувають верхні і нижні. Проклавши так рядок ворсу, його обов’язково закріплюють двома прокидками утка нитки гладеньким полотняним переплетенням.

Потім прокидки утка міцно прибивають килимовим молотком і так закріплюються ворсові нитки і петлі. Виміряючи висоту петель. Можна створити різноманітну аромтуру килима, побудованого на легкій кольоровій гамі різноманітних арамурах за рахунок поєднання різних петель короткого і довгого ворсу, натягання у вигляді шнурків, косичок з гладеньким тканням.

Так тут поширена техніка довговорсового килима, виконана за допомогою лінійки, голки або в’язального крючка.

В останньому випадку на струнку наносять малюнок, нарізають пряму завдовжки 10-15 см, складають її вдвоє і в’язальним гачком протягують петлю пряжі у вічко канви.

Потім петлю протягують два кінці шерстяної нитки, затягують їх. Ряд ворсових вузлів прокладають по горизонтальній, потім (5-6 прокладок) – гладеньке ткання.

Якщо килим виконують крючком, то між ними (рядами) вузлів основи залишають ерон основної тканини 5-6 см.

Список використаної літератури:

Л.К.Жук “Сучасне українське ткання”

Антонович; Захарчук-Чугай “Декоративне прикладне мистецтво”.

Г. Вінтоняк “Ткацтво”

Шухевич В. “Гуцульщина” – Львів, 1901 р., ст. 41

А.П.Гура, Л.Є.Жоголь, А.М.Ісупова “Прикрась свій дім”.

Гнатюк В. Ткацтво в східній Галичині “Матеріал до української етнології”

Гавструк Н.Ф. “Курс ткацьких переплетень”. М., 1951р.