Реферат: Доба Відродження і мистецтво

Доба Відродження викликала велике піднесення ми­стецтва не тільки в Італії, а й у ряді інших країн, розташо­ваних на північ від неї, за Альпами. Відродження за межа­ми Італії умовно називають Північним Відродженням. Прин­ципові зрушення у мистецтві і, насамперед, у живописі, коли художники почали виявляти поглиблений інтерес до люди­ни й навколишнього світу, намітилися тут пізніше — тільки в XV ст. Боротьба за звільнення розуму від середньовічного світогляду відбувалася в інших країнах Європи уповільне­но, бо надто стійкою залишалася феодальна система. Дум­ки й почуття людей перебували в міцних лабетах релігії; художники, спираючися на традиції готичного мистецтва, довго не порушували старої системи відображення світу, а тільки відтворювали поодинокі життєві явища, приділяючи особливу увагу ретельному зображенню деталей.

Значні зміни в мистецтві Північного Відродження зу­мовлені могутніми народними рухами та соціальними ре­формами кінця XV—XVI ст. Близько 1500 р. в мистецтві заальпійських країн остаточно перемогли нові тенденції. Певного поширення набули тепер ідеї гуманізму, зацікав­леності італійським мистецтвом. Вирішальним у творчості багатьох митців став гострий інтерес до індивідуального образу людини та всього її оточення. Поряд з картинами на релігійні теми, осмисленими як життєві ситуації, знач­ного поширення набув портрет; почали формуватися пей­зажний і побутовий жанри. Найзначнішими осередками мистецтва Північного Відродження стали Нідерланди, Німеччина та Франція.

У першій половині XV ст. мистецтво Нідерландів пода­рувало майстра світового значення. Це був Ян ван Ейк — придворний художник бургундських герцогів (тодішніх во­лодарів цієї країни) — людина освічена й талановита, яка вийшла з бюргерських верств. Незважаючи на ще середньо­вічне розуміння світу, Ян ван Ейк був закоханий у красу на­вколишньої природи та звичайних речей, що оточують лю­дину, глибоко цікавився внутрішнім світом своїх сучасників. У найменших виявах життя, в непомітних на перший по­гляд предметах він зумів побачити одухотворену красу. У його картинах навіть фарби, чисті й прозорі, сяяли як до­рогоцінне каміння. Цього враження художник домігся, вдос­коналивши нову на той час техніку олійного живопису.

Пізніше, у XVI ст., незадовго до буржуазної революції, у Нідерландах розквітла творчість Пітера Брейгеля Стар­шого на прізвисько "Мужицький" (1525—1569). Глибоко національна, демократична у своїй основі, сповнена філо­софських роздумів про всесвіт, вона оспівувала естетичну цінність народного життя ("Збирання врожаю", "Мисливці на снігу"). Це було дещо новим для європейської худож­ньої культури.

Наприкінці XV — початку XVI ст. одним з найвизнач­ніших центрів Північного Відродження стала Німеччина. В умовах Реформації та Селянської війни мистецтво набу­ло тут особливо напруженого й драматичного характеру. Саме на цей період припадає творчість Альбрехта Дюрера (1471—1528), котрий підніс німецький живопис і графіку на рівень світових досягнень. Сміливий новатор у мистец­тві, людина, охоплена жадобою наукового пізнання світу, він, подібно до Леонардо, поєднував високий злет творчої думки з найуважнішим вивченням натури. Творчо розви­ваючи традиції національного мистецтва, Дюрер в той же час озброював сучасних йому німецьких художників знан­нями про закономірності реального життя і відкрив шлях до глибокого розуміння і засвоєння високих надбань італій­ського мистецтва.

У цей же період, крім Дюрера, в Німеччині в жанрі гу­манізму працювали і такі значні майстри, як Матіас Нітхарт і Лукас Кранах Старший (1472—1553).

Останнім з великих художників німецького Відродження був Ганс Гольбейн Молодший (1498—1543) — живописець і гравер, шо виявив себе, насамперед, як видатний порт­ретист. Кого б не малював Гольбейн, — уславлених гу­маністів Еразма Роттердамського і Томаса Мора чи фран­цузького посла при англійському дворі Моретта, купця Георга Гізе, свою дружину з дітьми чи англійського коро­ля Генріха VIII, він завжди об'єктивний, сповнений інте­ресу до внутрішнього життя людини і спостережливий, точний у своїй лаконічній художній мові.

Самобутній, гармонійний і витончений варіант Північного Відродження склався в XV—XVI ст. у Франції. У цей період тут відбувався процес централізації національної держави, а тому осередком нової художньої культури стали не тільки великі міста, як у інших країнах, а й королівський двір.

У другій половині XV ст. на мистецтві країни почав позна­чатися вплив Італії. Інтерес до культури Ренесансу посилив­ся в кінці XV і на початку XVI ст. у зв'язку з італійськими військовими походами французьких королів. У Франції в цей час почали вивчати й античну культуру. Тому вже в XVI ст. визначальною особливістю французького мистецтва стало органічне поєднання форм італійської культури, античної спадщини та докорінно переосмислених традиційних для Франції форм готичного мистецтва. Цей мистецький сплав вплинув на архітектуру побудованих легких і чепурних па­лаців, а також відобразився у монументально-декоративно­му мистецтві, насамперед скульптурному. З видатних фран­цузьких скульпторів доби Відродження особливу популярність здобув Жан Гужон (15(10)14—15(64)68). Значного розвитку досяг портретний жанр, зроблений фарбами або олівцем, позначений рідкісною гостротою спостереження, чистотою, точністю і вишуканістю рисунка. Багато таких портретів ство­рив Франсуа Клуе (бл. 1516—1572), який походив з родини французьких художників доби Відродження.