Реферат: Декоративне панно “Квіти”

1.2. Орнамент та композиційна структура вузлів в макраме

В макраме використовують не так вже й багато вузлів, знайомих людям з глибокої давнини. Пощастило тільки самим красивим та простим, необхідним людям для плетіння різноманітних ланцюжків і сіток. Найчастіше ланцюжки і сітки створюють спокійний одноманітний фон, на якому чудово читається основна композиція з вузлів.

Простий вузол. Пришов він до нас з глибокої давнини і виявився настільки живучим і необхідним, що сучасне вузликове плетіння не змогло обійтися без нього. В літературі по рукоділлю згадується кілька назв простого вузла: петельний, круглий, пальцевий, звичайний, вузол “через руку”. Одна із самих старовинних назв – “калач”, дана йому за схожість з хлібним калачем.

Петельний вузол. Інші назви цього вузла: “горизонт”, “вузлик в кружечок”. В залежності від того, яка нитка вибирається в ролі робочої (нитка якою працюють) – ліва чи права, вузол може бути лівим або правим. Як правило ліві вузли зав’язують лівою рукою, правою натягують вузликову нитку (нитка, навколо якої зав’язують вузли) і, навпаки, праві вузли зав’язують правою рукою, лівою натягують вузликову нитку. Зовні вузли не відрізняються один від одного: один – дзеркальне відображення другого.

Вузол “фрівоління”. Так називається вузол, що прийшов із старовинного рукоділля фрівоління, або човночного мережива. Один вузол “фріволіте” складається з двох петельних вузлів і, в залежності від того, які вони: ліві чи праві – вузол “фріволіте” одержує свою назву: лівий або правий.

Репсовий вузол. Це один із найпопулярніших вузлів макраме. Він складається з двох петельних вузлів. В старовинних книжках його називають: рубчатий, ребристий, випуклий, двійний. Поверхня полотна із репсових вузлів має характерну особливість – вона вся із випуклих рубчиків. В плетінні їх називають бридами.

Брида – це ряд репсових вузлів, розміщених щільно одна до другої на вузликовій нитці. Бриди можуть бути горизонтальними, вертикальними, діагональними, фігурними, спіральними. Їх розміщення залежить від напрямку вузликової нитки.

Геркулесовий вузол. Цей вузол прийшов з сивої давнини і отримав свою назву на ім’я міфологічного героя. В морській практиці його називають прямим вузлом, а серед любителів макраме він відомий як вузол Геракла, плоский без основи.

Стародавні лікарі користувалися ним при перев’язуванні ран або переломів; моряки зав’язували таким способом троси. Використовували геркулесовий вузол і як пряжку-застібку.

Із сотні вузлів, знайомих людям з сивої давнини, є особливо витончені, що вражають своєю красою і заплутаністю. Здаються вони вузлами-головоломками, однак в основі цих складних переплетень лежить знайомий всім принцип штопки. До таких вузлів відносяться і дійшовши із найдавніших часів загадкові вузли – талісмани. В житті людей вони мали велике значення: їх обожнювали і приписували чудодійні якості, вірили в їх чарівні сили. Вузли-символи носили як амулети, вишивали золотими нитками на одязі, повторювали в дерев’яній і кам’яній різьбі, в написанні початкових літер.

Пройшли століття, і деякі вузли-талісмани за красу, народжену симетрією, стали декоративними предметами нашого побуту: ковриками, серветками, підставками, панно. Тепер ці вузли називають декоративними або орнаментальними вузлами-плетінками.

Одним із головних елементів плетених візерунків є різноманітні ланцюжки, які допомагають з’єднати між собою окремі фрагменти орнаменту в одне ціле і надати йому завершеності.

Ланцюжки – це однотипні або різнотипні вузли, зав’язані один під одним в певному порядку. Вони надзвичайно декоративні і різноманітні по формі, і інколи здається, що навряд чи можна придумати нові, але виявляється, що досить щось трішки змінити і получається ланцюжок, не схожий на всі інші: щільний або навпаки, ажурний, листоподібний, прикрашений намистинками або керамікою.

Без ланцюжків в плетінні не можна зробити жодної речі. Вони вплітаються в фактуру настінних прикрас, абажурів, фіранок, на них підвішують тяжкі кашпо і витончені підвіски, з них роблять сучасні прикраси: сережки, перстні, браслети.

Також велике значення у макраме має сітка з вузлів. Для плетіння сіток існують такі правила: число ниток, навішаних на основу, повинне бути кратне кількості ниток в одному вузлі; вузликові і робочі нитки вузлів, сплетених в шаховому порядку, міняються місцями після кожного рядку, тому витрачаються рівномірно; число рядів підраховують з бокового краю сітки по крайнім вузлам, враховуючи, що вузли непарних рядів розміщені біля самого краю, а парних – відсутня в глибину; число нанизаних ниток залежить від мотиву орнаменту. Сітки можуть бути ажурними або більш щільними в залежності від числа вузлів в кожній ланці: чим менше вузлів, тим сітка щільніша.

Геометричні фрагменти сіток. Ритим вузлів сіток легко перестроюється в геометричні фігури: шестигранники, трикутники, ромби. Техніка плетіння їх дуже проста. Наприклад, якщо плетуть трикутник, то на початку і в кінці кожного рядку не пров’язують по дві крайні нитки і тоді получається на один вузол менше, ніж в попередньому ряді. Так плетуть, доки не залишиться всього один вузол.

Сітки з вузлів можна також з’єднувати з іншими фрагментами орнаменту. Одноманітне полотно сіток використовують для створення нових візерунків. На сітках різні плетені фрагменти здаються більш рельєфними, випуклими і виразними.

Ромби. Найчастіше сітки з’єднують з найрізноманітнішими видами ромбів: відкритий ромб з вузлів “фріволіте”, щільний ромб з горизонтальних брид, ромби з одинарних та подвійних діагональних брид, декоративні ромби та ін.

Ромби з одинарних брид можна прикрасити піко або горизонтальними бридами. Всі ці доповнення виконують перед плетінням нижніх сторін ромба. Наприклад, піко утворюють так: зав’язують останній вузол на верхній сторорні ромба, повертають робочу нитку зліва направо і виконують нею вертикальний репсовий вузол на цій самій вузликовій нитці. Залишають піко, заколюють його шпилькою і, розвернувши робочу нитку справа наліво, зав’язують другий вертикальний репсовий вузол на цій же вузликовій нитці. Тепер повертають робочу нитку зліва направо і виконують нею діагональний репсовий вузол. Після цього плетуть нижню сторону ромба на цій же вузликовій нитці.

Щільний ромб складається з двох половин – правої і лівої. Починають витинати ромб, зв’язавши дві середні нитки діагональним репсовим вузлом, і дальше виконують дві верхні сторони ромба. Потім ліву половину щільного ромба заповнюють групою брид, паралельних лівій верхній стороні ромба. Для кожної бриди цієї групи вузликову нитку беруть з правого краю, при чому вузликові нитки сусідніх брид не зв’язують між собою, тому кількість вузлів в кожній бриді зменшується на один, доки в послідній бриді не залишиться один вузол. Потім так само виконують групу брид, паралельних правій стороні ромба. Закінчуючи ромб, зв’язують дві середні нитки репсовим вузлом.

Квіти з брид. Як правило, квіти виплітають з чотирьох пелюстків: спочатку виконують дві верхні пелюстки з нахилом до центру квітки, скріплюють вузликові нитки пелюстків і далі від центру плетуть нижні пелюстки.

Велику ажурну квітку виконують в такій послідовності: спочатку плетуть верхній фігурний ромб; потім паралельно його нижнім сторонам виплітають по похилій бриді; далі плетуть горизонтальні бриди на тих самих вузликових нитках, розвернувши їх до центру квітки;

і, перевивши в центрі дві вузликові нитки, плетуть нижню половину квітки в дзеркальному відображенні.

Майже кожну пелюстку квітки можна перетворити в листочок, якщо його виконувати окремо. Виконувати листочки можна з похилих брид, з подвійних овальних брид і з овальних і похилих брид.

Розділ 2

2.1. Матеріали та обладнання

Інструменти та обладнання, необхідні для занять з макраме, дуже прості, причому їх зовсім небагато: подушка для плетіння, шпильки, голки з вушком для пришивання ниток, ножиці, сантиметрова стрічка, тонкий і товстий в’язальні гачки для протягування ниток в складних візерунках і спиця або шило, необхідних при розв’язуванні неправильно затягнутих вузлів.

Робоча основа для плетіння – стійка, напівм’яка подушечка. Чим зручніший цей інструмент, тим швидше виконується робота.

Різновидностей подушок так само багато, як і її замінників. Замість традиційної подушки, набитої тирсою або піском, тепер користуються дошкою з пінопласту або м’якого дерева. Годиться і кусок фанери або товстого картону розміром 25х40, 30х45, 30х50 см. На них кладуть шар поролону, волоку або вати товщиною 4-6 см і обтягують темним сукном, однотонним сатином або неяскравою картатою тканиною. Якщо тканина тонка, підкладають клейонку.

Найзручніша подушка з невеликим нахилом. Щоб подушка була стійкою, її можна закріпити до столу струбцинами. Деякі люблять працювати з подушкою в формі циліндру (діаметр 12-15 см, довжина 20-40 см). Її можна замінити валиком від м’яких меблів, зафіксувати таку основу в коробці або на спеціальних козлах.

Великі і довгі вироби плетуть на рамці. Для рамки потрібно заготовити три дошки. Дві довжиною 50... 60 см, одну довжиною 35... 40 см. Товщина всіх дощок має бути 4... 5 см, ширина 10 см. Дошки бажано відшліфувати і зєднати у вигляді літери “П”. Готову рамку прикріплюють до стіни на висоті 130... 150 см від підлоги (трохи вище зросту рукодільниці). З лівого і правого боку рамки паралельно набивають цвяхи, на які прикріплюють робочі нитки.