Реферат: Бісер - як шлях до прикрашення побуту

Мистецтво виготовлення прикрас із бісеру, як і вишивка та інше жіноче рукоділля, прийшло до нас із глибини історії. З покоління у «покоління передавалась техніка виготовлення оздоб, узорів та на­родних орнаментів. Завдяки своїй різноманітності, барвистості, са­мобутнім народним мотивам, ви­тонченості селянські бісерні прик­раси здобули визнання не тільки на батьківщині, а й за її межами. Вироби сільських майстринь, ство­рені понад 100 років тому, і сьо­годні чарують своєю красою, вра­жають оригінальністю форм та кольорових поєднань: чудово пасу­ють до сучасного одягу.

Батьківщина бісеру — Старо­давній Єгипет, де з непрозорого скла виготовляли штучні перлини, які арабською мовою називались «бусра», звідки й пішла його назва. Там він був прикрасою і предме­том торгівлі.

На території нашої держави бісер був відомий ще за часів Київ­ської Русі, про що свідчать архео­логічні дані та письмові джерела. Наші предки знали скляне намисто й бісер не тільки завдяки торго­вим зв'язкам з країнами Близького сходу га Візантією. Численні виро­би й прикраси із скла, знайдені у VIII—XII ст., свідчать про широкий розвиток склоробної справи.

Прикрасами з бісеру в Україні оздоблювали головні убори, впліта­ли в коси, носили їх на грудях, шиї, руках. Носили прикраси по-різному: в одних селах тільки жінки, в інших — і молодиці, і дівчата; ними прикрашали чо­ловічі капелюхи, дівочі весільні го­ловні убори.

Найпоширеніші були шийні та нагрудні жіночі прикраси у виг­ляді вузеньких смужок, плескатих ланцюжків та заокруглених ажур­них комірців.

Найбільш поширена назва ви­робу з бісеру «ґердан» — плете­ний шнурок чи тасьма, а також прикраса у вигляді плескатого ланцюжка або ажурного комірця з різнокольорового бісеру, яким жінки прикрашали шию або голову, а чоловіки — капелюхи.

Отже, ґердан — нагрудна прикраса у вигляді петлі з суцільної або ажурної смужки різної шири­ни, яка одягається через голову на шию; з'єднані спереду медальйоном кінці прикрашають груди.

Комірець — шийна прик­раса у вигляді заокругленої ажур­ної, мов мереживо, сітки різної ширини, рівної зверху і прикра­шеної знизу зубцями або підвіска­ми — висульками, які мають свої' місцеві назви: «цомплики», «кута-сики», «бомблики» тощо. Застіб­кою правлять зав'язки, сплетені з кінців ниток основи, ґудзики, гач­ки та гаплики. Комірці називають «ґердан», «решітка», «лапки», «зу­бок» тощо. Ширина і дов­жина комірців буває різною.

Силянка — рівна суцільна чи ажурна смужка. Плели її з різнобарвного бісеру на волосяній або нитяній основі, завширшки від 5 мм до 4 см, геометричним орна­ментом. Коротка силянка, яка щільно прилягає до шиї, а зза­ду зав'язується або застібається на ґудзик чи гачок, належить до ший­них прикрас Щоб силянка краще зберігалась, її нашивали на смужку.

«Ткання» — виготовлення виробів на верстаті з нитяною основою, де роль човника виконує голка з ниткою з нанизаними на неї бісеринками.