Реферат: Бетховен, життя і творчий шлях

На протязі двох століть Відень був одним з найбільших музичних центрів Європи. Ще у XVII ст. Віденський двір грав роль “оперного філіалу” Італії, а в XVIII ст. Відень пропонував різновидні і багатонаціональні оперні жанри.

Коли Людвіг ван Бетховен приїхав у Відень, то почав виступати як віртуоз-піаніст в аристократичних салонах, де зразу ж зазнав великого успіху. Його неповторний дар і майстерність не мали рівних собі серед піаністів того часу.

При першому виступі переш широкою аудиторією Бетховен виконав свій фортепіанний концерт B-dur – це перший концерт, який був визнаний під №-2. І в три фортепіанні тріо. Ці виступи у Відні принесли Бетховену великий успіх. Після концертів у Празі та Берліні були опубліковані перші фортепіанні сонати ор. 2, присвячені Гайдну. З того часу Бетховен – віртуоз і композитор – завойовує любов широкої аудиторії. Йому вдавалося не тільки виконувати свої твори, а зразу ж їх публікувати.

До основних творів раннього періоду Бетховена відносяться: 20 фортепіанних сонат, дві симфонії, шість квартетів, три тріо, септет, дев’ять сонат для скрипки з фортепіано, дві сонати для віолончелі з фортепіано, два квінтети, три фортепіанних концерта, балет “Творення Прометея”, ораторія “Христос на Масличній горі”. Все це було написано у різних жанрах з високою майстерністю, композиторською індивідуальністю, що було прийнято називати раннім бетховенським стилем.

Також звертає на себе увагу рід інтонацій раннього Бетховена і його віденських попередників. В більшій мірі Бетховен ще зберігає “витончені” звороти XVIII ст., менуетні ритми, затримання, дріблену орнаментику.

Симфонія №2

Найбільш “чистим” зразком ранньокласициського стилю у Бетховена являється його септет Es-dur для скрипки, альта, віолончелі, контрабаса, кларнета, валторна та фагота. Цей витвір по задуму близький дивертисментій сюїті епохи класицизму типу моцартівських “нічних серенад”. Септет одразу сподобався віденським слухачам.

Коли великий композитор втратив слух, то з життєрадісного і товариського він перетворився на похмурого і віддаленого від людей. Від самогубства його врятувала тільки музика, його творіння. Він відчував. що ще не все виконав, для чого був покликаний.

Саме в той період намітився перехід до нового бетховенського стилю. Тоді він признається, що не задоволений своїми попередніми творами і хоче вступити на новий шлях написання. У Другій симфонії, у ор. 35, у “Крейцеревій сонаті” для скрипки і фортепіано, в піснях на тексти Гелерта Бетховен помічає небувалу силу драматизму, емоційну глубину, тяготіння до великих масштабів новаторської трактовки форми. І з появою Третьої симфонії остаточно склався героїко-драматичний стиль так званого зрілого Бетховена.

Найвидатніші твори Бетховена відкривають нову епоху в історії музичного мистецтва, були створені у тих роках. У їх числі шість симфоній: “Героїчна”, Четверта, П’ята, “Пасторальна”, Сьома, Восьма; опера “Фіделіо”, увертюри “Коріолан”, “Леонора”, музика до “Егмонта”, Скрипічний концерт, Четвертий та П’ятий фортепіанні концерти, фортепіанні сонати “Апасіоната” і “Аврора”, п’ять геніальних квартетів, “32 варіації для фортепіано”, “Фантазія для фортепіано, хору та оркестру”, Шосте фортепіанне тріо, До-мажорна меса, пісні та тексти Гьоте.

У центрі бетховенського мистецтва тих років – героїчна боротьба. Музика наповнена сильною динамікою, здобуває силу та цілеспрямованість, в яких з небувалим реалізмом віддзеркалюються діалектика життєвих процесів. Вся вона – дітище нової епохи.

Долаючи канони старого мистецтва і створюючи новий героїко-драматичний стиль, Бетховен незмінно зберігав класициську строгість форми. Він довів до вдосконалення логіку тематичного та тонального розвитку, цілісність форми і строгу архітектоніку, притаманні класициській сонаті та симфонії.

Для стилю зрілого Бетховена характерні героїчні теми, побудовані на акордовій тризвучній мелодиці, притаманній німецьким народним пісням. Разом з тим героїчні, фанфарно-маршові обороти зближують їх з піснями та гімнами Французької революції:

Фортепіанний концерт №5

Різкі, тривожні інтонації, побудовані на повторнім стократнім звуці, додають гостру схвильованість та драматизм багатьом бетховенським темам:

“Крейерова соната”

Також музиці Бетховена притаманна ароматизована мелодика:

Квартет №9

Багато нового Бетховен вніс і в ритміку. У його музиці зникли не тільки менуетні ритми, а й плавність, рівновага, характерні для музики Глюка, Гайдна, Моцарта.

Часто бетховенські теми дуже прості по мелодико інтонаційному змісту, але й при цьому не втрачають невичерпний інтерес до себе. Бетховен своєю музичною мовою у творах умів разити не тільки багатством, але й простотою. Хоча за простотою ховалось безліч різних елементів.

На творчість Бетховена неабияк вплинула поезія Готе. Композитор написав ряд пісень на любовно-ліричні вірші поета. музику до драми “Егмонт” і задумав положити на музику створену в той час першу частину “Фауста”.

Історичні події 1810-1820 років, які різко змінили соціально-політичну обстановку в Європі, безпосередньо вплинули і на життя та творчість Бетховена.

Політика Наполеона викликала у Німеччині та Австрії широкий патріотичний підйом. Саме в той час вперше були почуті твори музично-романтичної школи – пісні Вебера, Шуберта, Льове, опери Гофмана, Вебера, Шпора. Глибокий зв’язок з народною національною культурою виявився характерною особливістю романтичних напрямків Німеччини та Австрії нового часу.

Разом з тим у творчості романтиків намічається відхилення від естетики та художньої форми бетховенського покоління. Героїчна тема революції, яка так близька Бетховену, поступилась більш суб’єктивним темам: збільшився інтерес до показу внутрішнього світу людини, її тонких душевних переживань. Здавалось, що композитор вичерпав свою революційну тему. В той період він більше звертався до лірики, до пісенного жанру, до жанру романтиків – пісні.

У фортепіанних творах помітних потяг до менш крупних форм, до фольклорних та суспільних тем. Це помітно у Двадцять п’ятій фортепіанній сонаті. Повальна частина перевершує “Пісні без слів” Мендельсона, а фінал нагадує народних хоровод.

У творчості великого композитора не всі дні були багаті на написання шедеврів. В період застою його творчості були написані такі маловідомі твори, як “Іменинна увертюра” ф.115, кантата “Славна мить”, симфонія “Битва при Віторії”.

Критичний період для Бетховена співпав з моментом його найвищої слави. У 1813 р. наполеонівська армія потерпіла поразки в битві при Віторії. Бетховен написав в зв’язку з цим симфонію для симфонічного оркестру з участю пушок та дзвонів. Оркестром Бетховен диригував сам. Грандіозно виконаний твір приніс композитору великий успіх як ні одна інша симфонія. Через деякий час відкрився Віденський конгрес, Бетховен виступив з кантатою “Славна мить”, і після виступу йому було дане звання почесного громадянина міста Відня.

Погіршувалось життя композитора разом із погіршенням слуху. Він не міг вільно спілкуватися з людьми, ускладнювалась його виконавська діяльність. В той час цікавість до серйозної, класичної музики різко зникла. Видавці навіть перестали публікувати сонати та симфонії, обмежуючись танцювальними п’єсами, перекладами популярних опер. На оперній сцені процвітали модні чужоземні новачки; процвітало салонне мистецтво... І саме в той час слава Бетховена почала гаснути.

Бетховен будучи прихильним своїм революційним переконанням, часто у розмовах з друзями засуджував політику. І тільки світова знаменитість вберегла композитора від арешту.

Саме у роки кризи життя Бетховена його мистецтво стало надбанням широкої аудиторії, завоювавши народну любов.

Після певного перериву у творчості у музиці Бетховена зявляється новий стиль. П’ять останніх фортепіанних сонат, дві сонати для віолончелі ор.702, “Багате лі” ор.126, фуга для струнного квінтету, “33 варіації на вальс Діабеллі”, Девята симфонія, “Урочиста меса”, п’ять квартетів. Глибина думки, рішуче, сміливе новаторство, характерні для всієї творчості Бетховена.

Найбільше у пізній творчості Бетховена виділяється тяга до філософсько-піднятого відображення дійсності, поглибленого мислення. Це завжди було характерно для Бетховена.

Новизною у пізній творчості Бетховена являється “вальсова” тема:

Фортепіанна соната №32

У зв’язку з посиленням раціонального, філософського початку в музиці Бетховена значно зростає значення поліфонії. Подвійна фуга у фіналі Девятої симфонії, фуги у фіналах фортепіанних сонат ор.106 і ор.110, ряд фуг в “Урочистій месі”, першій частині квартета ор.131, у варіаціях на вальс Діабеллі, велика фуга для квартету ор.133, фуга для квінтету ф.138 – все це високі зразки бетховенського поліфонічного мистецтва пізнього стиля.

Разом з тим в музиці, заснованій на народно-жанрових і пісенних темах, Бетховен звертається до варіаційних прийомів розвитку.

У той період, як ніколи, композитора приваблювала хорова музика. Він створив хоровий фінал у Дев’ятій симфонії, “Урочисту месу” і залишив величезну кількість нарисів до хорових творів, яким так і не довелось вийти у світ.

Творчі замисли Бетховена народжувались безперервно. Мріяв написати “Реквієм” і музику до “Фауста”, написати нову шкалу фортепіанної гри. Маючи з плечима безмежну кількість витворів, Бетховен до останнього моменту свого життя почувався так, ніби не написав ще ні однієї ноти.

Фортепіанна соната була для Бетховена найбільшою формою вираження його думок і почуттів, його головних художніх напрямків. Композитор на фортепіано імпровізував найчастіше у сонатній формі. У цих імпровізаціях зароджувались образи його майбутніх шедеврів. Кожна бетховенська соната – завершення художнього твору; всі разом вони утворюють скарб класичної думки у музиці.