Реферат: Проблеми захисту науково-технічної інформації
Однак протягом останніх десяти років наукова і виробнича база України зазнала занепаду. Не може не вражати розрив в обсягах бюджетних і корпоративних витрат на фундаментальні та прикладні дослідження у нас і в розвинених країнах.
Для входження в цивілізований ринок і формування у світової спільноти реального уявлення про науково-технічний потенціал України нам треба розв'язати силу-силенну проблем. Адже у багатьох з нас досі немає розуміння того, що за допомогою інтелектуальної власності можна одержати цілком реальні конкурентні переваги на ринку. Вона допомагає збільшити рівень капіталізації підприємства, оптимізувати оподаткування, підвищити інвестиційну привабливість і дохідність. Але поки що лише окремі підприємства оцінюють об'єкти інтелектуальної власності, включаючи їх у вартість своїх активів.
Феномен під назвою «інформаційний ресурс», як і поняття «інформація», здебільшого сприймається нами на інтуїтивному рівні. Їх ототожнюють навіть в офіційних документах, розглядаючи як сукупність відомостей, зафіксованих на матеріальних носіях. Тим часом інформаційні ресурси держави — це сукупність накопичених фондів інтелектуальної праці людства, поєднаної з інформаційною структурою суспільства, включаючи інформаційно-комунікаційні мережі держави.
Чинне законодавство України досі не передбачає чіткого трактування складових і обігу інформаційних ресурсів. Не визначені критерії їх належності до категорій державних та недержавних. До того ж, вітчизняні адміністратори сьогодні не досить компетентні в техніці і технологіях і, обираючи пріоритети науково-технічного розвитку, спираються переважно на фінансові міркування. Як наслідок — орієнтація на зовнішні запозичення. Чи варто підкреслювати, що це лише посилює залежність України від транснаціональних корпорацій?!
У наш час поняття «національна безпека» набуло нового наповнення, стало більш широким. Збройні Сили, створені лише для оборони, вже не гарантують безпеки держави. Сьогодні це — лише одна з її підсистем. Серед основних напрямів державної політики в галузі національної безпеки України, визначених «Концепцією», виділимо три:
— комплексні заходи щодо захисту та розвитку науково-технологічного потенціалу;
— виявлення та усунення причин науково-технологічного відставання України;
— створення ефективних механізмів боротьби з відпливом інтелектуального та науково-технологічного потенціалу за межі України [1, розд. IV].
У Концепції також ідеться про стратегію, необхідну для захисту і розвитку науково-технологічного потенціалу та ефективного використання національних наукових здобутків в інтересах економічного і соціального розвитку. Ця стратегія включає в себе:
— створення дієвих механізмів захисту прав громадян України всередині країни та у світі;
— запобігання та усунення спроб втручання у внутрішні справи України;
— недопущення незаконного використання бюджетних коштів і державних ресурсів;
— контроль за експортно-імпортною діяльністю, спрямованою на підтримку важливих для України пріоритетів та захист вітчизняного виробника;
— розробка і впровадження необхідних засобів та режимів отримання, зберігання, поширення і використання суспільно значущої інформації, створення розвиненої інфраструктури в інформаційній сфері тощо [1, розд. ІV].
Як бачимо, одним з найважливіших завдань визнається забезпечення захисту національних інтересів стосовно ресурсів науково-технічної інформації. Це цілком узгоджується зі світовою практикою. У США до категорії інформації, яка підлягає засекречуванню, віднесено наукові, технологічні та економічні питання, що стосуються сфери національної безпеки [5, розд. 1.5]. У Російській Федерації державною таємницею вважаються відомості про досягнення науки і техніки, науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектні роботи і технології, які мають важливе оборонне або економічне значення та впливають на безпеку держави [6, cт. 5]. У Китайській Народній Республіці державна таємниця включає секретні відомості про народне господарство, соціальний розвиток, науку і техніку [7, ст. 8]. Відносини у сфері науково-технічної інформації, пов'язаної із національною безпекою і обороною, регулюються законодавством про державну таємницю і у Великобританії, Іспанії, Канаді, Німеччині, Швеції та в інших країнах.
В Україні законодавча база регулювання суспільних інформаційних відносин щодо державної таємниці створювалася з урахуванням світового досвіду. В преамбулі Закону України «Про державну таємницю» зазначено, що цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України [8].
У статті 6 цього Закону зазначається, що до державної таємниці віднесено інформацію у сферах: оборони (п. 1), економіки, науки і техніки (п. 2), зовнішніх відносин (п. 3), державної безпеки та охорони правопорядку (п. 4).
У частині, що стосується науково-технічної сфери, конкретизовано, яка саме інформація є державною таємницею: про наукові, науково-дослідні, дослідно-конструкторські та проектні роботи, на базі яких можуть бути створені прогресивні технології, нові види виробництва продукції і технологічних процесів, що мають важливе економічне чи оборонне значення або суттєво впливають на зовнішньоекономічну діяльність і національну безпеку України; про військове, науково-технічне та інше співробітництво України з іноземними державами, якщо розголошення відомостей про це завдаватиме шкоди національній безпеці України [8, ст. 8].
Використання інституту державної таємниці у сфері інформаційних ресурсів — це світова практика, зумовлена необхідністю забезпечення національних інтересів. Державна секретність у різних формах наявна в усіх розвинених країнах. Це суверенне право кожної незалежної держави. Водночас у світової спільноти існують і певні міжнародно-правові обмеження та вимоги щодо створення й функціонування національних систем захисту таємниць.
Таким чином, основою захисту інформації є її засекречування, тобто введення у встановленому законодавством порядку обмежень на поширення та доступ до неї, для чого надається відповідний гриф документам, виробам або іншим матеріальним носіям цієї інформації.
Для обґрунтування ролі і місця інституту таємниць, спрямованих на захист національних інтересів в інформаційній сфері, зокрема щодо науково-технічної інформації, доцільно проаналізувати окремі положення «Концепції (Основ державної політики) національної безпеки України» [1]. У розділі 2 цього документа визначено, що національні інтереси України відображають фундаментальні цінності та прагнення українського народу, його потреби в гідних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи їх створення і способи задоволення.
У цьому положенні використані такі категорії, як потреби, цінності, інтереси. Розглянемо їх дефініції. Інформаційні потреби — це необхідна особистості, суспільству і державі інформація для вирішення повсякденних, тактичних і стратегічних завдань у політичній, економічній, науково-технічній, соціокультурній, оборонній, інформаційній та інших сферах діяльності. Тобто йдеться про інформаційні ресурси, необхідні нації для економічного і соціального розвитку, розбудови державності, взаємодії з навколишнім середовищем, збереження власної культурної ідентичності, самовідтворення, самовдосконалення.
Важлива роль відводиться демократичним цінностям — засобам (правилам, нормам) задоволення інформаційних потреб людини, суспільних організацій, держави, нації в цілому, якщо такі потреби раціональні, санкціоновані в духовно-соціальному та правовому плані, схвально сприймаються суспільством і об'єктивно придатні для кожного, принаймні для більшості громадян держави.
Деякі дослідники розглядають нематеріальні цінності крізь призму впливу на стабільність і застосовують таку їх класифікацію:
— загальнозначущі (універсальні), санкціоновані правовими нормами, до яких належать свобода слова, думки, право на інформацію, свобода інформаційної діяльності, захист базових цінностей та інтересів тощо;
— моральні, серед яких істина, справедливість, доброта, взаємодопомога та ін.;
— етнічні — звичаї, традиції, вірування, святині.
При цьому доцільно враховувати суб'єктивні уявлення окремих людей та громадських організацій про те, що є цінним, тобто придатним для задоволення загальнонаціональних потреб. Водночас суб'єктивізм в осмисленні потреб і цінностей окремої людини або окремої громадської організації і нав'язування суспільству цих потреб і цінностей у вигляді національних інтересів завжди призводитиме до негативних наслідків. Варто пам'ятати, що існує небезпека такого нав'язування з боку правлячих еліт, кланів, кримінального бізнесу тощо.
Інтереси — це політично, соціально та психологічно зумовлені уявлення людей про потреби і цінності. Вони бувають індивідуальні, групові (сімейні, професійні, громадські, державні) та загальнонаціональні. Тобто інтереси відбивають бажання, наміри, мотиви діяльності людей, соціальних груп, організацій, держави, які здійснюються на ціннісній основі. А цінності відображають обов'язки, раціональну свідомість і нормативні підстави поведінки людей та створених ними спільнот. Потреби, цінності й інтереси у своїй сукупності закладають підґрунтя суспільної свідомості. Це найважливіші чинники мотивації як індивідуальної, так і групової поведінки та самоорганізації людей.
Нормативно-правові правила захисту науково-технічної інформації, що містить відомості обмеженого доступу, — це демократичні цінності, які в цивілізованих країнах оцінюються на рівні прав і свобод людини. Адже йдеться про інформаційні ресурси, що є національним надбанням. Вони повинні працювати на ефективний економічний і соціальний розвиток та національну безпеку країни. Захист прав суб'єктів України як усередині країни, так і в стосунках із зовнішнім світом має відбуватися на основі загальновизнаних цивілізованих нормативно-правових правил.