Реферат: Методи і канали збору і поширення інформації

Інформація грає усе більш важливу роль у бізнесі і як ресурс, і як товар. За останні тридцять років різко зріс обсяг доступної фірмам інформації, а з упровадженням нових комунікаційних технологій швидкість доступу до інформації збільшилася в багато разів. Однак цей ріст не завжди супроводжувався відповідним поліпшенням якості інформації.

Існує безліч видів і джерел бізнесу-інформації. Основне розмежування полягає в тому, з якого джерела надійшла інформація: первинного (інформація, зібрана фірмою при безпосереднім чи дослідженні узята зі звітів про дослідження) чи вторинного (уже кимсь зібрана інформація, що має бути проаналізувати). Відповідне, зв'язане з цим розходження полягає в тому, чи є ця інформація загальнодоступної чи доступ до неї обмежений.

Усі бізнеси-процеси деякою мірою залежать від інформації, що необхідна для зниження ризику при прийнятті рішень і розробці стратегії. Керування інформацією є основною функцією керуючих у більшості фірм, особливо у великих компаніях і транснаціональних корпораціях. Керування інформацією визначають як одержання своєчасної, точної і необхідної інформації і передача її працівникам усіх рівнів. Керування, таким чином, включає збір, інтерпретацію і збереження інформації в логічній системі. Системи керування інформацією, побудовані, як правило, на базі якої-небудь комп'ютерної програми, допомагають привести інформацію в більш струнку систему, прискорити процес доступу до неї і збільшити швидкість передачі даних. Незважаючи на це, треба знати, що від цих систем не буде користі, якщо компанія спочатку не визначить, які саме види інформації вона хоче одержувати, а також не позначить пріоритетні напрямки її використання.

Чи (Li, 1995) звернув особливу увагу на те, що “інформація, так само як товари і ресурси, перетворилася в “стратегічний ресурс”, від якого залежить конкурентноздатність усіх фірм”. У дійсності інформація завжди була необхідна для ефективного керування, але революція, що відбулася в комунікаційних системах, збільшила обсяг доступної інформації і зробила процес керування інформацією більш складним і важливої для фірми.

На сьогоднішній день не існує загальноприйнятого визначення бізнесу-інформації. У тому, що стосується інформації взагалі, Мартін (Martin, 1983) відзначає наявність загальної омани: під інформацією “розуміють факти, зведення, новини і знання”. Потім, як і багато інших авторів, він пропонує ієрархію, що складається з трьох частин: даних, інформації і знання. Дані відносяться до почуттєвих і сприйманих явищ; вони є цілком незалежними, а їхній зміст носить безсторонній характер. Інформація вже більш умоглядна, вона також базується на почуттєвих явищах, але інтерпретованих передавальним пристроєм; іноді така інтерпретація може спотворювати значення лежачих в основі даних (як, наприклад, упередженість засобів масової інформації при повідомленні новин). Знання ще більш умоглядне. Як і інформація, воно пасивно, але, з огляду на наявність у нас розумових здібностей і (чи) технології, ми можемо перетворити його в конкретні дії.

Такий поділ між статичною природою інформації і властивістю потенційної активності знання була сформульована Д. Хейдом (Hade): “Інформація підлегла думкам людей, а знання — це сила і воля надходити у відповідності зі своїми поглядами” (цитується по Koski, 2000). Незважаючи на свою ілюстративність, ця точка зору до деякої міри екстремальна. Інформація є необхідним структурним елементом знання; знання можна одержати інтуїтивно, але, принаймні в західних країнах, обговорюється й аналізується саме те знання, що отримане шляхом сприйняття й аналізу інформації.

Задача бізнесу-інформації, як буде показано нижче, полягає в наданні менеджерам деякої основи знань як про внутрішнє середовище фірми, зв'язаної з її роботою, так і про зовнішній, у якій функціонує фірма. Основна мета збору інформації полягає в тому, щоб на її основі як можна точніше, з мінімальним рівнем невизначеності, формувати знання і приймати рішення. Відповідно при одержанні бізнесу-інформації акцент повинний бути зроблений на зборі реальних, економічних, детерміністських і безумовних фактів. Однак цей акцент може привести до скорочення числа альтернатив (а отже, і потенціалу інформації) за рахунок виключення з розгляду всієї інформації, що не відповідає вимозі строгої “релевантності”. Один з парадоксів сучасних поглядів на інформацію полягає в тому, що чим вище невизначеність, тим більше можливостей для дивергенції і напрямків подальшого розвитку, що випливають з цих можливостей; фактично тоді більший обсяг інформації приводить у деяких випадках до скорочення числа таких напрямків. Ця проблема добре відома, а недавно вона стала предметом дослідження на “практичному слуханні”, що мало на меті вирішити проблеми, зв'язані з визначенням відповідного акценту і збором інформації. Однак питання про тім, “яку інформацію використовувати”, залишається дуже непростим.

Інша проблема, що виникає при роботі з бізнесом-інформацією, полягає в тім, що, хоча сама інформація знаходиться під впливом зазначеної вище детерміністської економічної парадигми, рішення часто приймаються на основі вражень і неймовірних прикладів. Дослідницька робота з підприємцями, менеджерами, фахівцями з інвестування й іншими співробітниками виявила велику довіру до “інтуїції” і “внутрішньому почуттю”. Таким чином, у деяких випадках, очевидно, виникає невідповідність між бізнесом-інформацією (яка заснована на фактах) і діловим знанням (яке часто засновано на інтуїції).

Остання група питань зв'язана з тимчасовими обмеженнями. Бізнес-інформація в основному описує те, що відбулося в недавньому і не дуже далекому минулому; навіть новини, що описують “сьогодення”, відносяться, говорячи технічною мовою, до самого недавнього минулого. Корисність офіційної статистики особливо зменшується через тимчасовий лаг між описуваними подіями і публікацією інформації. У термінах майбутнього це означає, що росте число джерел інформації, що можуть розповісти нам, що, швидше за все, відбудеться в майбутньому (інша точка зору на розходження між інформацією і знанням: не може існувати знання про те, що відбудеться в майбутньому). Проте усе ще не вистачає інформації про тім, чому відбулися якісь чи події чому вони повинні відбутися. Навряд чи ця інформація може стати самої коштовний; швидше за все, вона просто дозволить менеджерам сформувати більш точне знання про минуле, майбутнє і про зв'язки між ними.

Види бізнесу-інформації

Бізнес-інформацію звичайно класифікують одним із двох способів. Перший спосіб — по розміщенню джерела інформації, причому найпоширеніше розходження полягає в тому, розташоване джерело інформації усередині чи фірми ж він зовнішній стосовно неї. Другим способом інформацію можна класифікувати по її призначенню. Це найпоширеніша таксономія, тому що компанії, що мають намір збирати інформацію, роблять це для досягнення якоїсь конкретної мети. Таким чином, для розглянутих нижче загальноприйнятих категорій відмітними ознаками виступають, по-перше, джерело і, по-друге, призначення.

Зовнішня інформація

Ринкова інформація. Це величезна і складна область, і ринкова інформація зараз по праву є основним товаром для фірм, починаючи від рекламних агентств і закінчуючи банками (а також для спеціалізованих компаній, що займаються ринковими дослідженнями), що конкурують за право надати інформацію фірмам. Ринкова інформація може бути дуже різної — від конкретної (як, наприклад, аналіз структури магазинів у вузькому сегменті роздрібного ринку) до самої загальної (як аналіз тенденцій на світовому ринку якого-небудь товару). Від ринкової інформації залежать розробки компаніями нових продуктів, маркетингове планування, планування комунікацій і реклами, рішення про експорт, а також загальні стратегічні рішення. Природа ринкової інформації міняється в залежності від мети і від того, якої компанії призначена ця інформація; категорії, по яких звичайно шукається інформація, включають розмір і ріст ринку, купівельну спроможність, звички, попит і поводження споживачів, ринкову частку й інформацію про конкурентів.

Інформація про конкурентів. Її іноді розглядають як частина ринкової інформації, але вона по праву заслуговує окремого розгляду, оскільки може впливати на прийняття стратегічних рішень, навіть якщо ринкові умови не враховуються безпосередньо. Компанії можуть, наприклад, зацікавитися, де конкуренти знаходять джерела сировини і фахівців, для того щоб брати участь у конкурентній боротьбі за ці чи джерела зберегти вже наявні. Відомо, що точну інформацію про конкурентів одержати важко, і ця область удостоїлася пильної уваги завдяки таким неетичним діям деяких компаній, як промислове шпигунство.

Макроекономічна і геополітична інформація. Хоча інформація цього виду рідко прямо впливає на компанії, вона може зіграти вирішальну роль при розробці довгострокової стратегії. Наприклад, інформація про розробки в Китаї допомогла компаніям вирішити, виходити на китайський ринок чи ні; примітний той факт, що перші іноземні компанії, що вийшли на китайський ринок, мали кращими і найбільш достовірні джерела інформації про політичні й економічні зміни в Китаї.

Інформація про постачальників. Цю інформацію часто випустять з уваги, але вона грає не останню роль і при розробці нових продуктів, і при розрахунку практичних результатів. Інформація про постачальників звичайно концентрується на таких аспектах, як витрати, надійність, якість і час доставки.

Зовнішня фінансова інформація. Компаніям, особливо великим зі складною структурою інвестицій і (чи) зі складною фінансовою структурою, потрібно різноманітна інформація з таких питань, як, наприклад, валютні курси, динаміка курсів акцій, рух на ринку капіталу і т.д. В останні роки на цих ринках спостерігаються тенденції до переходу у віртуальний простір і наданню інформації в режимі реального часу. Основна складність для компаній і менеджерів, що займаються збором інформації, — структурувати керування інформацією, щоб можна було збирати, асимілювати й аналізувати дуже великі і надзвичайно швидкі інформаційні потоки.