Реферат: Конвенціональна реконструкція основоположень висновків у науці

Прогноз Пуанкаре про те, що новiтня фiзика при всiй радикаль­­­ностi її вiдмiнностi вiд попереднiх наукових теорiй не буде озна­­­чати повного розриву з ними, а якимось чином включить їх досягнен­­­ня в нову наукову картину свiту, базувався на розумiннi ним того факту, що за всiєї вiдносностi наукових iстин, якi змiнюють одна одну, в них є деякий об'єктивний змiст, що зберiгає непересiчне значення при найбiльш глибоких та радикальних перебудовах фiзики. Даний змiст, на думку французького вченого, являє собою знання про саму природу, про iснуючi об'єктивно вiдношення мiж речами. Таким чином, концепцiя об'єктивної цiнностi науки, яку розвивав Пуанка­­­ре, знаходилась у рiзкiй суперечностi з фiлософським кон­­­венцiоналiзмом i встановлювалась у полемiцi з представниками ос­­­таннього.

Позицiя Пуанкаре про онтологiчний статус мислення сповненна су­­­перечностей. Вiн вважає: "Все, що не є думкою, є чистим нiщо, тому що ми можемо мислити тiльки думку, i тому, що всi слова, наявнi в нас, щоб говорити про речi, можуть виражати собою тiльки думки. Тому сказати, що iснує дещо iнше, нiж думка, означає висловити положення, яке не може мати сенсу"[3.-с.504]. Але вiдразу ж услiд за цим сам Пуанкаре, посилаючись на науковi данi, спростовує тезу про думку як єдину реальнiсть: "Геологiчна iсторiя показує нам, що життя є лише коротким епiзодом мiж двома вiчностями смертi i що у самому цьому епiзодi свiдома думка тривала й триватиме лише мить. Думка - це лише спалах свiтла посеред довгої ночi. Але цей спалах - все"[3. -с.516]. Iнакше кажучи, неорганiчна природа, яка образно iменувалась платонiвським термiном "вiчнiстю смертi", iснувала, як визнає Пуанкаре, до виникнення життя на Землi та появи на нiй мис­­­лячих людей; вона продовжує iснувати i пiсля смертi мислячої про неї людини. Твердження, що "спалах" думки в iсторiї розвитку при­­­роди - це "все", означає, як видно з контексту, лише визнання пер­­­шочергової цiнностi мислення в життi людини.

Пуанкаре - справжнiй поет розуму та науки. Вважаючи, що наука, яка дозволяє споглядати в законах природи "свiтову гармонiю", має не лише пiзнавальну, але й естетичну цiннiсть, вiн заявляє, що "тiльки наука та мистецтво надають цiнностi цивiлiзацiї". Повнiстю визнаючи утилiтарну функцiю науки, яка забезпечує панування людини над природою i задоволення її матерiальних потреб, Пуанкаре все ж таки переконаний, що головна цiннiсть науки полягає у тому, що завдяки їй розвиваються дiйсно людськi основи, вiдбувається духов­­­ний злет людства. "Пошуки iстини, - проголошує вiн, - повиннi бути метою нашої дiяльностi; це - єдина мета, яка гiдна її. Без сумнiву, спочатку слiд полегшити людськi страждання, але - навiщо? Вiдсутнiсть страждань - це iдеал суто негативний, який був би вiрнiше досягнутий iз знищенням свiту. Якщо ми все бiльше й бiльше хочемо позбавити людину матерiальних турбот, так це для того, щоб вона могла використати свою вiдвойовану свободу на дослiдження i споглядання iстини"[3. -с.518 ]. Слiд пiдкреслити, що, з такої точки зору, iнтелектуальний прогрес вiдбувається паралельно з мо­­­ральним i наука є глибоко гуманiстичною.

З цих позицiй Пуанкаре рiшуче виступає проти хвилi антиiнтелек­­­туалiзму, що пiднялась на той час у французькiй фiлософiї. Голов­­­ним супротивником знову є Ле Руа, який, вважаючи розум "невилiков­­­но безсильним", першочергове значення вiддавав iншим джерелам пiзнання - наприклад, серцю, почуттю, iнстинктовi або вiрi. Засуд­­­жуючи Ле Руа за те, що "лiки вiд агностицизму" той знаходив лише у актi "вiри, яка впала у вiдчай", Пуанкаре протестував проти спроб iнтерпретацiї свого вчення у дусi фiдеїзму. Вiн завжди розглядав iнтелект як найвище i вельми ефективне знаряддя пiзнання дiйсностi, яке нiчим не може бути замiнене у цiй своїй функцiї: "Ось чому неможлива дiйсно антиiнтелектуалiстична фiлософiя". Що ж стосується iнстинктивних та емоцiйних спонук, Пуанкаре визнавав, що, хоча вони й можуть бути причинами людських дiй, але пiзнаваль­­­ної цiнностi не мають.

Фактично конвенцiалiзм своїм розвитком обумовив усвiдомлення принципово важливої сфери дослiджень для теоретичної науки, а фiлософiї науки особливо. Ця проблема полягає у тому, що неможливо заперечити факт iснування конвенцiонально iснуючих та функцiоную­­­чих структур наукового знання. До такої форми знання, у першу чер­­­гу, ми вiдносимо iнформацiйнiсть знання. Iнформацiйний аспект знання дiйсно виявляє, що система знання може бути подана як сис­­­тема висловлювань, окрема мова, що не спiввiдноситься з буттям природи, яка iснує незалежно вiд суб'єкта пiзнання, вона свiввiдноситься тiльки iз суб'єктом. Але враховуючи iнфор­­­мацiйнiсть знання, потрiбне усвiдомлення можливостi появи нiсенiтниць, якi випливають зi спроб перетворення методологiчних настанов конвенцiоналiзма у фiлософiю конвенцiоналiзма, з особли­­­вою конвенцiоналiстською епiстемологiєю (яка при детальному її аналiзi виявляється варiацiєю солiпсизму на тему мовних вiртуаль­­­ностей). Методологiчний конвенцiоналiзм через розмежування методо­­­логiчного i епiстемологiчного аспектiв залишає за знаннями влас­­­тивiсть бути феноменом свiдомостi суб'єкта, який має вiдношення до дiйсностi, що iснує незалежно вiд суб'єкта, з витiкаючими тра­­­дицiйними питаннями теорiї пiзнання (про iстину, абстрагування, чуттєву дiяльнiсть, категорiальнiсть та тощо).

Література

1. Риман Б. О гипотезах, лежащих в основании геометрии//Об ос­­­нованиях геометрии. -М.,1956.

2. Рассел Б. Человеческое познание, его сфера и границы. -М.,1957.

3. Пуанкаре А. О науке. -М.,1983.

4. Асмус В.Ф. Проблемы интуиции в философии и математике (очерк истории: ХVII - нач. ХХ в.). -М.,1965.

5. Ajdukiewicz K. Jezyk i poznanie.-T.1.-Warszawa,1960.

6. Ajdukiewicz K. Jezyk i poznanie.-T.1-2.-Warszawa,1960-1965.

7. Ajdukiewicz K. Jezyk i poznanie.-T.2.-Warszawa,1965.