Реферат: Конструювання базових значень і смислів через нову класифікацію в наукових дослідженнях

Всупереч не лише конвенцiоналiзмовi Ле Руа, але й епiстемо­­­логiчним твердженням Бутру про випадковiсть законiв природи, Пуан­­­каре заявляє, що "науковi закони - це не штучнi винаходи; ми не маємо нiяких пiдстав вважати їх випадковими..." [3. -с.279]. Вiн проводить розрiзнення мiж штучнiстю методологiчних прийомiв, при допомозi котрих вiдкриваються закони природи (та чи iнша система вимiрювання, певнi вимiрювальнi прилади, такi специфiчнi засоби рацiонального пiзнання, як гiпотеза), i епiстемологiчним визнанням незалежностi вiд суб'єктивних переконань людини змiсту цих за­­­конiв. Звертаючи увагу на те, що при переходi вiд повсякденного досвiду до наукового зберiгається деякий спiльний для обидвох видiв досвiду i немiнливий елемент (iнварiант), Пуанкаре так ха­­­рактеризує його сутнiсть: "Iнварiантнi закони являють собою спiввiдношення мiж "сирими" фактами - тодi як спiввiдношення мiж "науковими" фактами завжди залишаються залежними вiд вiдомих кон­­­венцiй"[3. -с.275].

Теза про iнварiантнi закони, по сутi, є визнанням того, що у самiй природi iснують постiйнi сталi зв'язки явищ, якi вiдбивають­­­ся спочатку повсякденною свiдомiстю ("ненауковi" факти), а потiм отримують строгу математичну форму вираження у фiзичнiй науцi. Од­­­нак, об'єктивний сенс названої тези усвiдомлюється Пуанкаре настiльки нечiтко, що в нього є багато формулювань, якi принципово заперечують об'єктивнiсть законiв природи. Так, вважаючи, що цi закони виражають "гармонiю" природи, вiн пише: "Але чи iснує поза людським розумом ця гармонiя, яку людський розум прагне вiдкрити в природi? Без сумнiву - нi; не можлива реальнiсть, яка була б цiлком незалежною вiд розуму, котрий осягає її, бачить, вiдчуває її"[3. -с.181]. Тобто, з положення, що саме людина пiзнає закони природи, Пуанкаре робить висновок, що поза людським розумом понят­­­тя "закон природи" не має сенсу.

Якщо, за Пуанкаре, вчений не може довiльно створити того вiдно­­­шення мiж фактами, яке виражається в формi судження про закон при­­­роди, то що ж вiн має на увазi, коли говорить про вiльну творчiсть людського розуму в процесi пiзнання? По-перше, залежнiсть вибору та видiлення тiєї групи фактiв, на основi вивчення зв'язкiв мiж якими формулюється закон природи, вiд творчої проникливостi вчено­­­го. По-друге, здатнiсть вченого знайти чи створити математичний апарат, необхiдний для наукового вираження якої-небудь природної закономiрностi. По-третє, спроможнiсть висунути узагальнення, яке є результатом складних логiчних операцiй, а не простого спостере­­­ження фактiв. Таким чином, йдеться про виявлення рис, що характе­­­ризують дiйсну активнiсть мислення вченого в процесi пiзнання.

Особливе значення у вирiшеннi проблеми конструювання базових значень i смислiв через нову класифiкацiю мають дослiдження польського логiка Казiмежа Айдукевича. Його "радикальний кон­­­венцiоналiзм" є в однаковiй мiрi спорiдненим i з кон­­­венцiоналiзмом, i з неопозитивiзмом - свої витоки вiн бере в них обидвох. Погоджуючись, що наше знання спираєтьмя на конвенцiю i є суто умовним погодженням, вiн вбачає суть цiєї конвенцiї у виборi певної мови i пов'язаного з нею поняттєвого апарату "картини свiту".

Пiдкреслення значення мовного аналiзу для фiлософiї поєднує "радикальний конвенцiоналiзм" з неопозитивiзмом Вiденського Кола, що зовсiм не дивно - адже Айдукевич належав до Львiвсько-Варшавсь­­­кої школи фiлософiв, яка багато в чому пiдтримувала погляди вiденцiв. I для iндуктивiстiв, i для методологiчних кон­­­венцiоналiстiв наявна спiльна проблема. Якщо мова є вирiшальним фактором у процесi мислення, то вибiр мови має вирiшальне значення для зображення свiту. Тодi конвенцiя означає, власне кажучи, лише вибiр мови. Але для iндуктивiстiв проблема такого вибору за межами їх методологiї; епiстемологiчна проблема.

Саме стосовно вирiшення проблеми мiсця конвенцiї розвиває свої думки Айдукевич. Вiн дещо видозмiнює її таким чином: концепцiя "логiчного синтаксису мови", що обстоювалась у певний перiод твор­­­чостi Карнапом, є обмеженою, а тому слiд перейти вiд аналiзу син­­­таксису виразiв до аналiзу значень виразiв - тобто до семантики. Зауважимо, що таким самим пiзнiше був пiдхiд i самого Карнапа.

Айдукевич прагне не розривати синтаксис i семантику, а водночас з логiчним синтаксисом ввести до аналiзу мови i семантику. Тодi фiлософiя стає для нього розширеним "аналiзом мови", а наука ­­­функцiєю мовних конвенцiй.

Основне положення "звичайного" конвенцiоналiзму, на думку Айду­­­кевича, звучить так: "...iснують проблеми, якi досвiд неспроможний вирiшити, допоки не буде введена довiльно прийнята конвенцiя, яка тiльки й в змозi у поєднаннi з даними досвiду вирiшити проблему. Судження, що здiйснюють це вирiшення проблеми, таким чином, не нав'язуються нам винятково досвiдом; їх визнання залежить частково вiд волi, поскiльки ми можемо довiльно змiнити конвенцiю, яка сприяє вирiшенню проблеми, а тим самим ми прийдемо до iнших суд­­­жень"[5.-str.6].

Своє завдання Айдукевич вбачає в узагальненнi та радикалiзацiї цього положення слiдуючим чином: "...ми хочемо висунути й обгрун­­­тувати твердження, що не лише деякi, але всi судження, якi ми виз­­­начаємо i якi складають все наше зображення свiту, не є ще одноз­­­начно визначеними через данi досвiду, а залежать вiд вибору по­­­няттєвої апаратури, при допомозi котрої ми вiдображаємо данi досвiду. Цю поняттєву апаратуру ми можемо, однак, вибрати такою чи iншою, завдяки чому змiнюється i все наше зображення свiту. Це оз­­­начає, що допоки хто-небудь користується певною поняттєвою апара­­­турою, до тих пiр данi досвiду приводять його до визнання певних суджень. Цi данi досвiду не змушують, однак, його абсолютним чином до визнання цих суджень, адже суб'єкт може звернутись до iншої по­­­няттєвої апаратури, на основi якої цi ж самi данi досвiду не зму­­­шують вже його визнати цi судження, бо в новiй поняттєвiй апара­­­турi ми вже не знаходимо бiльше цих суджень" [5.-str.8].

Аналiзуючи наведенi самовизначення не важко помiтити, що Айду­­­кевич вiдразу ж чiтко вiдрiзняє себе вiд попереднього кон­­­венцiоналiзму. Якщо останнiй звертався по допомогу до довiльно ук­­­ладених угод як засобiв пiзнання лише в деяких випадках, то "ради­­­кальний конвенцiоналiзм" є радикалiзованим у тому вiдношеннi, що вiн бачить в них потребу при будь-якому судженнi. Тому все зоб­­­ражння свiту залежить вiд умовного вибору певної поняттєвої апара­­­тури, а оскiльки цей вибiр є конвенцiональний, то отримане нами зображення свiту є цiлком довiльним творiнням розуму [Див.:6].

Для точного розумiння намiрiв "радикалiзацiї" у Айдукевича не­­­обхiдно розглянути ту термiнологiю, яку вiн використовує. Це по­­­легшується тiєю обставиною, що виклад "радикального кон­­­венцiоналiзму" сам Айдукевич зробив у працi "Образ свiту i понятт­­­єва апаратура", а термiнологiчний аналiз - у книзi "Наукова перс­­­пектива свiту".

Полемiзуючи з Карнапом, Айдукевич висуває тезу, що для одноз­­­начного визначення мови необхiдно не тiльки вияснення запасу слiв даної мови та правил її синтаксису, але й вказiвка на спосiб, при допомозi якого ми в данiй мовi надаємо словам та виразам того чи iншого смислу. Правила приписування словам та виразам значень Ай­­­дукевич називає правилами смислу. На його думку, iснують три види таких правил:

(1) аксiоматичнi, що видiляють речення, якi не можуть бути вiдкинутi в жоднiй емпiричнiй ситуацiї без порушення принципiв смислу даної мови;

(2) дедуктивнi, що видiляють такi пари речень, в яких за прий­­­няття першого речення з даної пари необхiдно визнати також i друге речення;

(3) емпiричнi, що вiдносять певнi речення до певних даних досвiду. Сукупнiсть речень, що видiляються всiма трьома класами правил смислу, Айдукевич називає перспективою свiту даної мови, а класи смислiв, що належать виразам, якi виступають в данiй мовi ­­­поняттєвою апаратурою.

Айдукевич стверджує: "Перспектива свiту залежить вiд двох фак­­­торiв. З одного боку, вона залежить вiд досвiдного матерiалу, на якому вона побудована, а з iншого - вiд поняттєвого апарату i пов'язаних з ним правил смислу. Перша частина цього твердження є очевидною. Не менш очевидна й друга. Разом iз змiною поняттєвого апарату змiнюються i проблеми, якi ми вирiшуємо, спираючись на тi ж самi данi досвiду. Рiзнi науки користуються рiзними поняттєвими апаратами, якi можуть лише частково спiвпадати. Але й сама наука змiнює в плинi свого iсторичного розвитку свiй поняттєвий апарат, котрим вона користується. Ця змiна частково затемнюється тiєю обс­­­тавиною, що насправдi змiнюються поняття, слова ж залишаються без змiн"[5.-str.48].

Схожу думку Айдукевич висловлює систематично: "Ми приходимо, таким чином, до головного положення даної працi. Жодне висловлене судження не нав'язується нам досвiдом абсолютно. В дiйсностi данi досвiду змушують нас до прийняття певних суджень, коли ми стоїмо на грунтi певної поняттєвої апаратури; якщо ми, однак, змiюємо цю поняттєву апаратуру, то ми можемо, незважаючи на наявнiсть тих са­­­мих даних досвiду, утриматись вiд визнання цих суджень" [5.-str.52].

Таким чином, зображення свiту є завжди суб'єктивним i цiлковито довiльним; воно залежить вiд довiльного вибору "поняттєвої апара­­­тури", тобто вiд вибору "мови" в логiцистському розумiннi цього слова (тобто певної системи аксiом).