Реферат: Поняття етносу. Рід, плем’я, народність, нація

Поняття етносу. Рід, плем'я, народність, нація

Різнопланове і глибоке розкриття сутності суспільного життя людини неможливе і поза розумінням такого явища, яке окреслюється поняттям "етнос". Поняття етносу достат­ньо глибоко і ґрунтовно розроблялося багатьма видатними діячами вітчизняної та зарубіжної культури.

Вони розглядають етноси як особливі соціальні спільноти, які органічно поєднують біосферу та соціосферу, містять у собі значною мірою характеристики природної спільноти. Ет­носи — це біофізичні реальності, здатні бути оповитими соці­альною оболонкою, втіленими в ту чи іншу суспільну форму.

Етноси формуються під впливом природної належності людського угруповання до певного географічного середовища, кліматичних умов, ландшафту, рослинного і тваринного світу.

Етнічне буття людини прив'язане до певної місцевості з її географічними особливостями, що позначається на особ­ливостях побуту і культурі, на характері людей, традиціях, звичаях, спільній історичній долі та інших об'єднавчих фак­торах, що далеко виходять за межі географічного середови­ща. Етнос характеризується і певною спільністю психічних рис індивідів, що входять до його складу, які формуються під впливом природнокліматичних умов. Проте етнос, бу­дучи за своїм походженням пов'язаним із природою та три­валою генетичною еволюцією, свої головні характеристики отримує в соціально-культурному оформленні, і вони передаються від покоління до покоління через історичну пам'ять, через засвоєння культурних надбань, традицій тощо. Етнос як такий є не суто природним утворенням, а його історичною асиміляцією в культурі, що здійснюється багатьма по­коліннями людей.

Отже, етнос — це група людей, яка історично склала­ся на певній території і характеризується спільністю мови, культури, побуту, звичаїв, традицій, способу жит­тя та особливостями психічного складу.

Етнос як суспільно-природне утворення слід відрізняти від історичних спільнот людей, таких як рід, плем'я, на­родність, нація, які хоч і формуються на основі певних етніч­них спільнот, проте є продуктом історії, соціокультурними утвореннями.

Групи кровних родичів, що ведуть своє походження за од­нією лінією (материнською чи батьківською), усвідомлюють себе нащадками спільного предка (реального чи міфічного), мають спільне родове ім'я, утворюють таке об'єднання, як рід. Він виникає з первісного людського стада найвірогідніше на рубежі нижнього і верхнього палеоліту як осередок суспільно­го співжиття та регулювання шлюбних стосунків. Рід обирає старійшину чи вождя й може змістити його з цієї посади; ре­гулює шлюбні стосунки; стежить за рівним поділом майна померлих членів роду; здійснює взаємодопомогу, захист і кровну помсту; має своє ім'я, спільне місце поховання й демокра­тичні збори, де вирішуються основні питання життєдіяль­ності. Етнографічні, історичні, археологічні факти свідчать, що визначальними рисами родових відносин є: рівність усіх членів роду; відсутність майнових відносин між родичами; суворе дотримання екзогамії.

Отже, цілком аргументованим є таке твердження: рід — це заснована на кровних зв'язках історична форма спіль­ності людей.

Родова спільнота є однією з необхідних умов виникнен­ня племені. Характерними рисами раннього племені є: на­явність племінної території, відокремленої від території сусідніх племен умовними рубежами; певна економічна спільність і взаємодопомога одноплемінників, що виражаєть­ся, наприклад, у колективних полюваннях; єдині племінна мова, культура, самосвідомість, традиції, самоназва.

Плем'я утворюється на основі родів, які мають спільне походження і базується, на кровноспоріднених зв'язках між його членами. Саме кровноспоріднений зв'язок, який об'єд­нав два чи кілька родів, перетворює їх на плем'я. Розвинуті племена мали племінне самоврядування, яке складалося з племінної ради, військових та цивільних вождів.

Розклад родоплемінних відносин відбувається у зв'язку зі становленням обміну і приватної власності. Рід, як відомо, не мав майнових відносин. Плем'я вже не могло без них обі­йтися. Радикальні зміни у стосунках між людьми були вне­сені суспільним поділом праці, зміною характеру діяльності. Поділ праці дав значний поштовх розвитку виробництва, сприяв підвищенню продуктивності праці, зумовив форму­вання надлишкового продукту та обміну. Обмін діяльністю, а згодом і надлишковим продуктом зумовив нерівномірність його концентрації у різних членів племені, виділення бага­тих і бідних родів, появу племінної знаті, племінної верхівки, посилення ролі військових вождів, військового керівництва, яке нерідко захоплювало і цивільну владу в племенах.

Таке тлумачення родоплемінних відносин приводить до висновку: плем'я — це історична форма спільності людей, що ґрунтується на родових відносинах та суспільному поділі праці, які визначають розрізненість племен за те­риторією, мовою, культурою, організацією життєдіяль­ності.

На зміну племенам прийшла нова історична форма спіль­ності людей — народність.

Народність виникає з потреби збереження тієї внутріш­ньої спільності людей, що сформувалася під впливом їхньо­го проживання на одній території, в єдиному соціокультурному середовищі, спілкування однією мовою, співжиття в межах спільних традицій, звичаїв, рис характеру.

Початок формування народностей належить до періоду консолідації племінних союзів і виявляється у поступовому змішуванні племен, зміні попередніх (кровноспоріднених) зв'язків територіальними. Першими склалися народності рабовласницької епохи: давньоєгипетська, давньоеллінська та ін. У Європі процес утворення народностей завершився пе­реважно в період феодалізму: давньоруська, польська, фран­цузька та інші народності. В інших частинах світу цей процес тривав і в наступні епохи. Народності звичайно складалися з кількох племен, близьких за своїм походженням та мовою (наприклад, польська — з слов'янських племен: полян, віслян, мазовшан та ін.), або з різномовних племен, що змішува­лись у результаті завоювання одних племен іншими (напри­клад, французька — із галльських племен, римських колоністів та германських племен: франків, вестготів, бургундів та ін.).)У процесі формування народностей, у міру посилення зв'язків між окремим їхніми частинами, мова одного з етніч­них компонентів (більш численного чи більш розвинутого) стає спільною мовою народності, а інші племінні мови зводяться до діалектів, а іноді й зовсім зникають. Утворюється терито­ріальна, культурна і господарська спільність зі спільною са­моназвою. Становлення держави сприяло зміцненню народ­ностей, але в процесі історичного розвитку народності могли не збігатися з державами ні територією, ні мовою.

Отже, народність — це форма спільноти людей, яка історично виникає за родоплемінною спільністю і форму­ється на певній території при натурально-господарчій діяльності у процесі злиття, консолідації різних племен завдяки створенню єдиної мови, культури, традицій, обрядів.

Подальший розвиток суспільного життя привів до виник­нення нової, етносоціальної спільноти людей — нації.

У світовій суспільній думці немає одностайності у визна­ченні поняття "нація". Одні вчені визначальною ознакою нації вважають "національний дух", "національну само­свідомість", "національний характер", що сформувалися на ґрунті спільної долі, другі — трактують націю як "несвідо­му психічну спільність", треті — зводять націю до спільно­ти людей, котрі однаково мислять. Існують географічні, біо­логічні, психологічні тлумачення нації.

Тому безсумнівним буде твердження про те, що, визна­чаючи поняття "нація", слід органічно поєднувати та вра­ховувати і соціально-економічні, й етнічні, і соціокультурні, і духовні фактори.

Націю можна трактувати як спільність людей, що фор­мується завдяки єдності таких засад."

- По-перше, територіальних: кожна нація має свою те­риторію, "життєвий простір".

- По-друге, етнічних: нація формується, як правило, з людей одного етнічного складу. Етнічні ознаки — це само­свідомість, мова, усвідомлення спільності походження, єди­ної історії, традицій.

- По-третє, економічних: спільність господарських зв'язків універсального рівня консолідує людей, пов'язує єдиною справою, сподіванням на позитивні результати.

- По-четверте, загальнокультурних: мови, традицій, зви­чаїв, обрядів, що передаються від покоління до покоління, з уст в уста. Немає мови — немає і нації. Нація також згасає, якщо втрачається її культура, порушуються традиції, нехтуються звичаї, забувається історія.

- По-п'яте, психологічних: нація має спільні риси пси­хічного складу, які формуються в процесі спільного життя, діяльності, спілкування.

Усі згадані засади потрібно розглядати лише в їхньому органічному взаємозв'язку та взаємозумовленості. Абсолю­тизація будь-якої з них призведе до викривленого розуміння нації. Саме виходячи з ідеї взаємозумовленості та органіч­ного взаємозв'язку окреслених засад, можна і слід визнача­ти, що нація — це духовна спорідненість природно-соціально визначеного(их) етносу(ів).

Таке визначення є достатньо ефективним, якщо зверну­ти увагу на те, як визначалося поняття "природа" у поперед­ньому розділі та як визначаються поняття "соціальне", "со­ціум" на початку цього розділу підручника. Окрім цього, пра­цездатність такого визначення підкреслить подання розумін­ня поняття "національні відносини".

Національні відносини є важливою складовою соціаль­них відносин, які органічно входять до їхньої системи і ма­ють порівняно самостійний статус. Зазнаючи впливу, напри­клад, економічних, політичних, побутових відносин, націо­нальні відносини зі свого боку чинять зворотну дію, вносять колорит в усі сфери суспільного життя.