Реферат: Народна творчість

З переходом до наступного більш прогресивного способу виробництва зростала роздробленість виробничих операцій, зумовлюючи деградування професійної майстерності, занепад творчої основи в процесі праці.

Так, серед ремісників-текстильників виділилися ткачі, полотнярі, шерстянники, прядильники (ниткарі), сукновали і постригачі сукна, мотузники, канатники тощо.

Вільніші можливості для діяльності, не такі обмежені, як у цехових майстернях, мали сільські і міські домашні промисли, тобто дрібне ручне товарне виробництво. Воно існувало в умовах натурального господарства, де із наявної сировини виготовляли товар на продаж. Власниками промислів були представники майже всіх прошарків населення України – міщани, селяни, козаки, купці, шляхта та ін. Селяни традиційно вирощували у своїх господарствах льон і коноплі, стригли овець, із наявної сировини виготовляли тканини інтер’єрного призначення та одягового для себе і на продаж.

У XVI – XVII ст. на основі ремесел і домашніх промислів зародилася нова, більш висока форма виробництва – мануфактура. Ця стадія розвитку історично-передувала великій машинній індустрій. Шляхи виникнення мануфактур були різними. Ці процеси відбувалися в умовах феодалізму, де панувала кріпосницька система. Характером виробничих відносин на Україні можна поділити на три типи мануфактур: казенні, вотчинні (поміщицькі) і посесійні.

Відомими були казенна мануфактура по виробництву шовкових тканин – Катеринославська і посесійні сукняні мануфактури - Пушківська і Ряшківська; поміщицька мануфактура, де вироблялись фарбовані і тонні сукна, у с.Платкове Стародубського повіту на Чернігівщині.

Високого художнього рівня досягли художні ремесла у східних слов’ян. Декоративно-прикладне мистецтво слов’янського населення на території майбутніх російських, українських та білоруських земель – грунт, на якому розвинулась самобутня Київська Русь та її культура. Давньоруські ремісники дотримувалися багатовікових традицій східнослов’янського мистецтва, засвоюючи, творчо осмислюючи найкращі здобутки світового мистецтва. Їхню оригінальну високохудожню творчість засвідчують збережені пам’ятки, літописні дані та описи іноземців, які за рівнем художнього ремесла ставили Давню Русь на друге місце після Візантії.

У Київській Русі переважали домашні ремесла. На основі домашніх ремесел виникали ремісничі організації. Натуральне господарство, вузькість внутрішнього ринку, утиски з боку державної адміністрації зумовили необхідність єднання міських ремісників. В ХІ – ХІІ ст. в містах Західної Європи, а також Київської Русі поступово виникали і поширювалися їхні корпорації-цехи. В загальному, цехова система поширилася у XІV- XV ст. цехове ремесло бурхливо розвивалось у містах, які отримали магдебурзьке право – Київ, Львів, Полтава, Чернігів, Житомирі, Ніжині, Новгород-Сіверськ, Бердиічів, Кременець, Кам’янець-Подольськ тощо.

Проникнення у ремісниче виробництво нових відносин зумовлене як економічними змінами, так і рівнем розвитку ремесел. Із поділу праці від окремих ремісничих професій відгалужувалися нові спеціальності.

Сьогодні декоративне мистецтво - ????????? багатогранне художнє явище. Воно розвивається у таких галузях як народне традиційне, професійне мистецтво і самодіяльна творчість. Ці галузі багатозмістовні і далеко не тотожні. Між ними існують тісні взаємозв’язки і суттєві розбіжності.

Народне прикладне мистецтво – народні художні промисли, які являють собою товарне виготовлення художніх виробів при обов’язковому застосуванні творчої ручної праці.

1.2. Територіальні особливості виготовлення гобелену.

Житомирське полісся

Важко сказати, коли виникло килимарство в поліських селах, але свого розвитку воно набуло в XVIІІ – на початку ХІХ ст. Потрібно відзначити, що воно існувало не в усіх поліських селах, а лише в “шляхетних”, тобто вільних від кріпацької залежності, й порівняно заможніх.

Гобелени виготовляли як для власних потреб, так і на продаж. Ткали килим три-чотири місяці вручну на кроснах або ткацьких верстатах. Назва “кросна” пов’язувалась первісно з вертикальним типом верства, який мав вигляд рами з вертикальною основою. З бігом часу кросну замінив більш досконаліший горизонтальний верстат (“станок”), хоча конструкція його також проста. Він розрахований на ткання полотна, тому майже всі поліські гобелени були з двох полотнищ (“пулок”), які потім зшивалися посередині. Для виготовлення гобелену використовували крашену пряжу.

Краса виробу часто-густо залежала від кольорів, використаних у процесі ткання, тому фарбуванню пряжі надавали особливу роль.

Найпоширеніші в поліських килимах: червоний, зелений, білий, жовтий, чорний, синій кольори. Фарби виготовлялися за рецептами, які часто зберігалися в таємниці й передавалися з роду в рід. Існували й загальновідомі способи.

Поряд із символікою кольору важливе місце належить символіці орнаменту. Поширеним на Поліссі були килими “вкулаки”, “в круги”, “в козака”, а також вазонні композиції. “Козаком” народні майстри називають фігурку з ромбовидною голівкою і опущеними руками, яка нібито сидить верхи на коні. Назва “козак” виникла начебто пізніше, ніж сам орнамент. Орнамент “козак” поширений на Поліссі. Можливо, “козак” виступає як жіноче божество. Тепер його називають Перешнею – матір’ю всього живого, богинею родючості, природи і добра.

Полтава

Поряд із такими збірками народних килимів Наддніпрянської України, як у Державному Музеї народного декоративного мистецтва м.Києва, в краєзнавчих музеях Переяслава-Хмельницького та Дніпропетровська, хочеться виділити дві унікальні колекції – полтавських краєзнавчих та художніх музеїв.

У Полтавському краєзнавчому музеї нараховують близько трьохсот килимів та гобеленів в основному XVIІ, XVIІІ та ХІХ ст., які зберігаються у підвальному фондовому приміщенні. Тут зберігаються твори з рослинним орнаментом (так званим полтавським), бо наш край уславився самобутнім стилем. Розміри їх різні, від маленьких гобеленів (до 1 м2) до великих (до 10 м2). Впадає в очі різноманітність композиційних стилів і колористичних вирішень. Квіткові форми мають округлий характер і розгалуження корінців не геометризовані, не кострубаті, а м’які, згладжені. В цьому виявляється привабливість орнаменту, мелодійність і вишуканість.

На деяких гобеленах квіти розкидані на тлі без особливого плану, тобто без наукових принципів побудови композиції. Фантастичні квіти одержали свою фантастичність від власної стилізації. Мотиви, як правило, повторяються, але завжди в них щось змінюється – величина, силует, кількість пелюсток тощо.

Найвизначніша особливість квіткових гобеленів Полтавщини – це напрочуд вдало підібраний колорит. Зіставлення ніжних ясно-брунатних голух, золотаво-жовтих, білих, синіх і коричневими відтінками кольорів дає завернену в мистецькому розумінні кольорову гамму.

Косів

Ткацький промисел у Косові виник на базі місцевого народного ткацтва, яке існувало тут і тісно пов’язане з життям і побутом. Народні майстри Косівщини досконало володіли всіма техніками і вміли створювати узорні ткання неповторної краси. Найбільш характерні для Косова є поперечно-смугасті узори, виконані в яскравих насичених барвах з перевагою червоного, оранжевого і золотисто-жовтого кольорів, що доповнюють блакитним, зеленим, фіолетовим, білим. Вражають безмежна варіантність різних кольорів.

На Косівщині узори тканини широко використовувались для оздоблення житла і виготовлення одягу. Основним матеріалом, з якого ткались гобелени, була вовняна пряжа. Її використовували різної товщини і скручення. Для опилок, запасок, поясів тощо бралась тонка нитка і дуже скручена пряжа, а для ліжників – навпаки.

Буковина

У середньовіччі зв’язок з язичницькими культами забув, символи були переосмислені християнством, але ромб з гачками та шаховий ромб в народному мистецтві не зберіг магічне значення. В орнаментиці багатьох землеробських народів були досить поширені зображення простого ромба з гачками, трикутників та скісних хрестів.

Зображення птахів на Буковині в композиціях килимів і тайстр сюжетно пов’язані з мотивом дерева, що набув складного геометричної форми. Мотиви птахів зустрічаються нині у виробах з Шипинців, Топорівки, Волоки, Великих Кучерів та деяких інших сіл. У народних килимах мотиви птахів ще зберігаються у Львівському державному музеї етнографії та художнього промислу АН УРСР створили наприкінці ХІХ ст. буковинські майстри.

У цих роботах симетрично розташовані в деревця закінчуються геометричними квітами у вигляді восьмикутної зірки та ромбів. Такі квіти далекі від природних форм, вони скоріше виражають символ квітки, створені в традиціях народного ткацтва.

Наприкінці ХІХ ст. набули поширення килими з об’єктно трактованими квітковими мотивами, так звані “панські” килими барочного типу – з букетами, бантами, віньєтками, картушами. В домашньому селянському виробництві техніка полотняного переплетення з ручним перебором не давала тієї живописної декоративності, якого так звані “панські” килими. Після скасування кріпацтва австрійським урядом 1848 року на виробництві таких килимів нерідко спеціалізувалися цілі села – Бабин, Атали, Башківці, Новоселиця та ін.

В основі композиції “старий гуцул” лежить поділ поля на три широкі смуги з однаковим орнаментом на них. Одна з цих смуг завжди розташована в центрі виробу, дві інші – симетрично обабіч. Між широкими смугами розміщені вужчі, прикрашені мотивами “шишки” або “клинці”. І широкі і вузькі смужки розділяють кольорові смужечки. Широкі смуги вирізняються кольором тла і масштабом орнаментального мотиву. Як правило, це багатогранник у центрі якого виділяються кольором витягнуті ромби з гачками. Крім того, поле смуги заповнене дрібними фігурами. В буковинських “гуцулах” широкі смуги залишаються з двох боків невеликими шлейками з малюнком із “клинців”.