Реферат: Виготовлення скатертини

Відомо, що людина палеоліту вперше відкрила можливість творчості шляхом відтворення художньої картини дійсності. Через льодовики і тисячоліття дійшли до нас шедеври епохи палеоліту, не втративши своєї естетичної сили і художньої виразності. З тих віддалених часів збереглися пам’ятки, які в певній історичній послідовності засвідчують високий художній рівень анімалістичних творів (об’ємних, барельєфних, графічних), антропоморфних зображень, знаків, ідеограм, складних геометричних композицій. Славнозвісні пам’ятки археології часів палеоліту на Україні, зокрема Мізина на Чернігівщині та його аналогів розкривають складну абстрактно-знакову систему відображення дійсності, початки зародження геометричного орнаменту, що, як відомо, активних процесів розвитку зазнав у різних видах декоративного мистецтва і досяг вершин художньої довершеності саме у вишивці. Круги, зубці, ромби, зигзаги, ялинки – елементи меандру, ці строгі мотиви, які ми сприймаємо як абстрактно-геометричні, декоративні, у свій час виступали як сюжетні зображення людей, землі, води, птахів та ін. Вони мали символічне значення, в той же час були зрозумілі сучасникам, які їх не лише зображували, а й читали. Протягом тисячоліть вироблялись навики абстрагування, удосконалювались сюжетно-знакові композиції.

Складна історична специфіка знакової системи відображення дійсності. Сучасною наукою немало зроблено в справі розгадки символічного значення окремих геометричних мотивів. Важливі відкриття в галузі семантики вишивок належать В.А.Городкову, Л.А.Динцесу, А.К.Аброзу, В.А.Фадеєвій, Г.С.Масловій, І.Я.Бугославській та ін. Розгляд історичних коренів геометричного орнаменту дослідники починають з часів палеоліту, розкриваючи значення елементів, знаків, аналізуючи вміння людей того часу графічними символами виражати складні поняття. Геометричні мотиви, магічні знаки, символи виникнувши в таку віддалену епоху, зазнавали змін в орнаменті різних часів, племен і народів, в усіх видах їхнього мистецтва. В численних варіантах зображення ними особливо багаті пам’ятки трипільської культури. Мистецтво того періоду – важливе джерело дослідження стану землеробського світогляду, який зберігся впродовж багатьох тисячоліть, характерний він і для слов’янської правітчизни.

В ранніх землеробських культурах ромбічним узором – символом родючості покривала глиняні жіночі фігури богинь, посудин – жертовники. Простий ромб з крапкою посередині виражав ідеограму засіяного поля, ромб з відростками або завитками на зовнішніх кутах був символом родючості. Трипільські художники поєднували реальне і міфологічне. Зберігалися архаїчні пласти, з’являлися нові, відображаючи світоглядні уявлення трипільців про складну картину світу.

Минали віки. На території нашої країни змінювались народи (кіммерійці, скіфи, сармати), культури (зарубинецька, пізньозарубинецька, черняхівська та ін.). Збагачувалися знання людей про навколишній світ і про себе. Магічний зміст геометричного орнаменту поступово змінювався. З’являлися нові мотиви, знаки, обереги. Але в безперервному процесі розвитку нічого не зникало. На старе нашаровувалось нове, в тісних взаємозв’язках відкладалося в народній пам’яті. Унікальні пам’ятки декоративно-прикладного мистецтва давньої словянської культури розширюють погляд на еволюцію орнаменту, появу нових мотивів, їх символічне значення. В ц6ентрі уваги людини першого тисячоліття продовжували залишатися ідеї родючості полів, плодючості тварин, продовження роду. Невипадковим є те, що в пам’ятках мистецтва, які відображають світоглядні та космологічні уявлення людей, продовжують жити згадані раніше орнаментальні композиції, в яких домінуюча роль належить зображенню людини, птахів, звірів складною геометричною мовою. Орнаментальні мотиви образно відображають уявлення людей про життя і смерть, про добро і зло, здоров’я, хвороби тощо. В них магічне та естетичне виступає в єдиному синтетичному взаємозв’язку.

Про поширення вишивки на території сучасних земель України свідчать збережені археологічні матеріали, повідомлення літописців, мандрівників. Важливими свідками про вишивку на території сучасних південноукраїнських земель є численні “кам’яні баби”, на яких чітко позначені вишивки на уставах, подолах, манжетах.

У Х-ХІ ст. для прикрашання тканин одягового та обрядово-інтер’єрного призначення широко застосовувалась вишивка з поховань Х-ХІ ст. відомі фрагменти шовкових тканин з вишивкою золотими нитками; жалобні пов’язки – чільця, стрічкові стоячі комірці, нарукавники, пояси, кайми, плащі.

В епоху Київської Русі вишивка золотими і срібними нитками зазнала розквіту і поширення в побуті і феодальної знаті. Вона була популярною і оцінювалась як надзвичайна коштовність. Нею прикрашали не тільки святковий, ритуальний, княжий, а й цивільний одяг, тканини для храмів.

Вишивки ХІІ-ХІІІ ст. виконані переважно на домотканих матеріалах: лляних, конопляних, вовняних, а також тканинах зарубіжного мануфактурного виготовлення, шкірі, з яких шили різні компоненти одягу, вироби інтер’єрного та побутового призначення. Місцеве виробництво шовкових тканин ХІІ-ХІІІ ст. у таких провідних осередках, як Київ, Корсунь, Кам’янець-Подільський, Львів, Броди, Корець, Івано-Франківськ, мало велике значення для поширення шовкових ниток у народному вишиванні.

Особливого розвитку зазнав рослинний орнамент у вишивках великих скатертин, простирадл. Складні рослинні орнаментальні форми логічно розміщенні на бордюрах, що обрамлюють прямокутну і центральну частини. Цікавими пам’ятками вишивок ХІІІ ст. є скатертини, що датуються 1760-1722 рр., простирадло Галагана 1760 р.

ХІХ ст. – важливий період в історії розвитку української вишивки. Вишивка зазнала масового поширення, стала одним із основних видів народного, декоративного мистецтва. Виділялись великі вишивальні майстерні в селах Качанів ці на Чернігівщині, Григорівні на Київщині, Яланці на Поділлі та ін. У цих майстерна вишивали одяг, гаманці, скатертини, рушники, наволочки.

Художники, народі майстри в своїй творчій практиці розвивають нагромаджений досвід, багато працюють в справі підвищення художнього рівня виробів, декорованих вишивкою. Новий світогляд людей, висока професійна підготовка майстрів спричинились до визначення нових художніх напрямів розвитку вишивального мистецтва. Загальній тенденції – підвищення рівня якості художніх виробів, активізації творчих процесів сприяло покращання підготовки кадрів – художників-професіоналів і майстрів-виконавців.

Важливою формою підвищення кваліфікації виконавців творчих майстрів, художників є семінари, конференції, конкурси, виставки тощо. Обмін досвідом – важлива школа навчання, що зумовлює активізацію новаторських пошуків.

Сучасна вишивка, що виготовляється в системі підприємства народних художніх промислів – складне багатогранне художнє явище.

Численні колективи художників, вишивальниць Київщини працюють у виробничо-художньому об’єднанні ім.Т.Г.Шевченка та його філіалах в Іванкові, Василькові, Кагарлику, на Літківській фабриці виробів ім.Т.Г.Шевченка. Творчо працюють колективи вишивальниць у Харківському виробничо-художньому об’єднанні “Україна”, Львівській фабриці ім.Лесі Українки.

Творчою співпрацею художників, майстрів, які працюють в сфері підприємств різного підпорядкування народних художніх промислів, наромаджений досвід нового підходу до матеріалів вишивки, відродження і вдосконалення різних видів технічного виконання, творчого використання локальних принципів трактовки орнаментальних форм, побудови композицій, кольорових зіставлень. Збагачена композиційно-орнаментальна культура вишитих виробів. Іде постійне оновлення їх символічно-декоративних функцій.

1.2. Територіальні особливості вишивки

Для гуцульських вишивок характерні різноманітність геометричних та рослинних візерунків, розмаїття композицій, багатство кольорових поєднань, здебільшого червоного з жовтим та зеленим, причому червоний колір домінує.

Вишивки Закарпаття визначає мотив “кривулька”, а також техніка зволікання і вишивання хрестиком. Тут часто також використовується гаптування (бісером, золотом, сріблом).

Сьогодні, як і сотні років тому, не старіє стародавнє мистецтво тканих і вишиваних рушників – традиційної окраси українського народного житла. Розвішані у світлиці по стінах і над портретами, картинами, вони надають їй охайності, святковості та затишку.

Чимало уваги довелось би віддати багатьом поміщицьким майстерням, що існували в Україні наприкінці ХVIII – на початку ХІХ ст. Жінки-кріпачки вишивали подушки, скатерки, гаманці, чохли на меблі та інші речі панського побуту. Далеко за межами України відомі майстрині з сіл Григорівна на Київщині, Качанівка на Чернігівщині, Клембівка та Яланець на Поділлі. Бурімка, Долина на Полтавщині. Особливі слова слід було б написати і про жінок-кріпачок із Скоринців – маєтку Галаганів на Чернігівщині, які за малюнком Тараса Шевченка вишивали блузу і хусточку. “Прозора, мов обсипана яблуневим цвітом, вишивка блузи – наче оповідь про цнотливість і сподівання молодості, про чари дівочої вроди, про любов, “що тільки народжується і розквітає в душі”, - так пише Т.В.Кара-Васльєва про цей твір високого народного мистецтва.

На нашу думку, до такої енциклопедії поряд з іменами Г.Герасимович, Л.Богинич, О.Василенко, О.Головко, М.Федорчак-Ткачової неодмінно мало бути занесене ім’я Стефанії Василівни Кульчицької, майстра народної творчості, справжньої наставниці молоді, яка понад 20 років педагогічної діяльності віддала підготовці вишивальниць та швачок, і вони сьогодні також стали відомими майстрами.