Реферат: Творчість Джуззепе Верді

Фестивальною «Травіатою» диригував японський диригент Чосеї Комацу. Відчувалося, що це вдумливий цікавий музикант, але перекрити відсутність у спектаклі справжньої Віолети ні йому, ні всім іншим учасникам так і не вдалося.

Двоїсте враження справило виконання «Набукко». Протягом усього спектаклю хор і солісти завзято боролися за власні темпи та свій характер інтерпретації з диригентом з Італії Ніколо Колаб’янкі. Диригент не просто вповільнював звичні темпи, а й робив звучання важчим, згладжував рельєфність і гостроту вердіївських ритмів. З музики нібито випаровувався її живий дух, усе набирало характеру академічної нудьги й навіть примітиву. Адже «Набукко» — це лише третя опера композитора, тут він зачаровує не рафінованою майстерністю, а енергією молодого напору, гарячим темпераментом, великим штрихом, рисами стилю, який критики назвуть грандіозним. До чудасій млявої диригентської інтерпретації спектаклю додалася не вельми переконлива в вокальному плані виконавиця складної партії Абігаїли італійська співачка Наузікаа Полічіккі. Її голос — високе сопрано майже колоратурного типу з якимось штучним ляльковим тембром — мало в’язався з характером вердіївської героїні, владної та честолюбної претендентки на царський трон і водночас змордованої ревнощами закоханої жінки. Зовні співачка виглядала ефектно: струнка статура, вузьке обличчя, розкішне руде волосся. Та коли до явно негативних характеристик зовнішності додалися неприємні почуття, викликані тембром голосу, створений образ став плоским і схематичним.

Важко в одній статті передати все розмаїття вражень насиченого фестивального тижня. Його відлуння ще довго звучатиме для всіх слухачів, котрі побували на концертах і спектаклях. Фестиваль безумовно сколихнув і місто, і театр. Ми начебто заново сприйняли й оцінили мистецтво наших майстрів сцени, їхньої талановитої молодої зміни в дзеркалі світового музичного життя, разом з усім світом гідно вшанувавши пам’ять геніального музиканта й видатної людини, ім’я якої Джузеппе Верді.