Реферат: Музичний фольклор Тернопільщини

Пісні, що пов’язані із народженням дитини, на Тернопільщині поділяються на дві групи: власне родильні (виконуються бабі-повитусі) та хрестинні (виконуються після чину хрещення дитини за столом).

Перша група пісень (родильні) представляє давнішу фольклорну верству. Адже, їхній зміст складають ритуально-прославні мотиви, що пов’язані із головними персонажами, які присутні під час народження дитини. Це, в основному, невеличкі пісні-формули з вузькооб’ємною строфікою та ритмічною будовою вірша (5+5, 4+4+4). Мелодика родильних пісень, в основному, тяжіє до речитативності, так як їй характерний вузькооб’ємний ладозвукоряд (переважно три-тетрахорд). Для родильних пісень властиве сольне виконавство. Їх переважно виконують куми або близькі родичі новонародженого.

Хрестинні пісні в порівнянні із родильними значно пізнішого походження. Вони сформувалися в період запровадження обряду хрещення (XIV-XV ст.). За тематикою хрестинні пісні розкривають стосунки головних персонажів хрестин – кумів. Особливо їм присутні жартівливі мотиви.

Мелос хрестинних пісень також позначений впливами звичайних пісень, особливо жартівливих. Йому властива симетричність строфіки, з перевагою складочислових форм 6+6, 4+4+6 та ін. У цих піснях домінують чотирирядкові строфи із автоматичним повтором третього та четвертого речень та моторна мелодика. Ладозвукоряди в хрестинних піснях, як правило, оліготонічні (пента- та гексахорди).

Хрестинні пісні виконуються переважно як застольні, або як приспівки до танців. Через те вони мають, в основному, танцювальний характер.

На Тернопільщині найбільш збереженим серед родинних обрядів виявився весільний. Він зберіг переважно майже усі вузлові елементи, лише в значній мірі скоротився у часі. Особливо звелася до мінімуму довесільна обрядовість – сватання чи заручини, хоча у північних та південних її районах вона майже повністю функціонує. Найбільш збереженим є власне весільний обряд, хоча значна частина пісень, які його обслуговували, вийшла з ужитку.

Власне весільний обряд в давніший період розпочинався зі співу коровайних пісень (до речі, вони збереглися до останнього лише у північних районах Тернопільщини – Лановецькому, Кременецькому та Шумському). За своїми музично-стильовими особливостями вони повністю споріднені із власне весільними піснями-ладканками.

Власне весільні пісні, що побутують на Тернопільщині, складають групу строфічних та нестрофічних пісень.

Строфічні весільні пісні, в основному, виконуються під час обдаровування молодих і тому їх часто ще називають віватами (термін польського походження і означає похвальну пісню). Їхні сюжети, в основному. Розкривають майбутнє життя одружених, або висміюють окремі вади тих гостей, яким адресуються ці вівати. Через те. Вони мають часто уживану (типову) ритмічну форму вірша – 4+4, 6+6, 4+4+6 та типові мелодії (вівати співаються на дві-три різні мелодії).

У строфічних весільних піснях найчастіше зустрічається моторна мелодика танцювального характеру, що будується на тетрахордно-пентахордних ладозвукорядах іонійського та еолійського нахилів.

Весільні строфічні пісні-вівати виконуються лише окремими виконавцями з елементами імпровізаційності )словесні тексти можуть складатися під час самого виконання) і мають, як правило, інструментальні перегри.

Нестрофічну групу весільних пісень складають ладканки. Це переважно пісні давнішої фольклорної верстви. Вони беруть свій початок в період формування самого весільного обряду. Й саму назву вони отримали від богині Лади – покровительки шлюбу.

За тематикою пісні-ладканки – це, в основному, відповідний коментар ходу самого весілля. Вони одночасно виконують дві функції: епічну та режисерську (розповідають про весільний обряд та спрямовують його у відповідне русло). Головними персонажами пісень-ладканок є головні дійові особи весілля: молодий, молода, дружки, дружби, світилки, старости тощо. Особливо пісні-ладканки багаті обрізною лексикою: весільними фетишами-оберегами.

За структурою пісні-ладканки представляють так звану ладканову форму (термін Б.Луканюка). Вона, як правило, складається із трьох-шести, семи несиметричних речень (в них можуть бути відхилення на один-три склади) серіаційного типу мелодичного становлення. Типовими ритмічними формами вірша у ладканках є: 7, 5+5+3, 5+5+7. Вони якраз і формують навколо себе відповідні мелодичні типи, які обслуговують майже весь комплекс весільних пісень. Ритмічна форма організації сегментів у ладканках тяжіє до об’єднання ( ) і сформована переважно речитативною мелодикою. Хоча часто зустрічається в них і кантиленна мелодика, особливо у вінкоплетинських піснях.

Типовою у піснях-ладканках є і ладозвукорядна будова. Вона, як правило, базується на іонійських тетрахордах, які часто можуть уживатися із субсекундами чи субквартами. Дані пісні виконуються переважно жіночими чи дівочими гуртами в унісон. Їх виконують, як правило, свашки чи дружки.

Останнім часом пісні-ладканки на Тернопільщині виконуються лише в основних вузлових частинах весільного обряду, зокрема при вінкоплетинах, при готуванні молодої до шлюбу, при накладанні на голову молодій хустки тощо.

Весільний обряд Тернопільщини не обходиться без інструментальної музики, яка виконує в ньому домінуючу роль, особливо останнім часом. Вона дає відповідний сигнал про початок самого весілля, про прихід гостей, про час відпровадження до шлюбу та повернення від нього, про час дарування молодих, про прощання молодої із дівоцтвом тощо. При цьому відтворюються відповідні інструментальні мелодії.

Інструментальна музика також є основним організуючим елементом весільного дозвілля. Вона супроводжує танці, а також різного роду весільні ігри та забави. У даному разі вона часто виступає у вокально-інструментальній формі. Танці виконуються під спів музикантів-інструменталістів.

На Тернопільщині виконуються такі весільні танці, як вальси, польки, фокстроти, танго, сучасні танці-“трясилки”, а також танцювальні ігри “Хустинка”, “Передача”, “Віник” та ін.

Найстабільнішим у своєму розквіті на Тернопільщині є похоронний обряд. На відміну від двох попередніх він повністю виступає у християнізованому обрамленні, за винятком поминок, які у своїй основі несуть язичницьку похоронну культуру, схожу на дохристиянську тризну.

Музичний компонент похоронного обряду Тернопільщини базується на плачах-голосіннях, похоронних піснях християнського змісту, літургійних елементах та інструментальній музиці.

Найбагатшим похоронний обряд є плачами-голосіннями. У своїй основі вони зберігають найдавніші елементи організації мелодичного матеріалу. Це, переважно, різні за побудовою строфоїди (чотири-вісьмирядкові), що поєднуються між собою способом асонансного віршування. Вони на відміну від інших строфоїдів не мають строго означеної ритмічної організації. Тематика плачів-голосінь, в основному, спрямована на конкретного адресата (у даному разі померлого – чоловіка, дружину, маму, тата, брата, дочку, дитину тощо) і ніколи не виступає у сталих формах, тобто є повністю імпровізаційною у своєму становленні. Тут домінуючу роль в організації словесного тексту відіграють різного роду пестливі та пом’якшувальні слова (ріднесенький, молодесенький, золотесенький тощо).

Кожен вірш плачу-голосіння – це свого роду окрема мелодична фраза, яка організовується способом спадання інтонаційонго матеріалу зверху вниз. Вона переважно охоплює інтервал квінту-кварту і може бути як діатонічною, так і хроматичною. Хроматизація фрази особливо властива в драматичних моментах плачу-голосіння (в моменти приходу до хати найближчих родичів, священика, виносу покійника з хати, опускання його в могилу), в усіх інших – діатонічна.

Похоронні плачі-голосіння на Тернопільщині виконуються лише близькими родичами-жінками окремо одна від одної (чоловіки за померлими в цьому регіоні не голосять).

Останнім часом на Тернопільщині все частіше при покійникові, особливо у вечірній час виконуються пісні християнського змісту. Ці пісні, як правило, усно-писемного походження. Вони ввійшли у похоронну обрядовість з початку ХХ ст. і їхнє виконання при покійникові все більше набирає традиційних ознак.

Тематика похоронних пісень переважно базується на моментах прощання покійника із цим світом і переході його в потойбічний світ. Тут домінують різного роду жалісливі мотиви, які сприяють драматизації самого пісенного сюжету.

Строфіка похоронних пісень, в основному, позначена впливами писемної творчості. Адже, їхніми творцями переважно були дяки або регенти церковних хорів. Через те в них домінують впливи авторської творчості. Найчастіше у похоронних піснях використовується чотирирядкова строфа без приспіву або дворядкова строфа із приспівом, укладена у кратні метри. А мелодика переважно будується на секвенційному розвиткові, що особливо драматизує сам пісенний матеріал.

Ладозвукоряди в похоронних піснях переважно обрамлені семиступеневою або октавною школою і тяжіють до автентичних завершень.

Похоронні пісні на Тернопільщині виконуються лише церковними хорами під керівництвом дяка або регента біля покійника у вечірній час та під час проводів його на кладовище.

В похоронному обряді використовуються два церковних чини: панахида та похорон. Вони, в основному базуються на літургійному матеріалі і мають лише окремі похоронні піснеспіви, обрамлені мінорним нахилом. Особливо це відчутньо у завершальному елементі „Вічная пам`ять”.

Завершальний етап похоронного обряду часто супроводжується грою духового оркестру. Він виконує спеціально написані для цього ритуалу похоронні марші.