Реферат: Мистецтво і телебачення, архітектура, образотворче мистецтво

План

Література.

Музика.

Театр.

Література.

Література – твори писемності. Термін література у широкому значенні вживається щодо творів писемності взагалі, включаючи літературу художню, наукову, політичну і т.д. Література художня – різновид мистецтва, особливої форми суспільної свідомості, що зображує дійсність у художніх образах. Образи літератури створюються за допомогою мови. У літературі мова виражає думку, ідею. Головний предмет художньої літератури – людина у багатогранності її життєвих проявів, духовності, характеру, творчості.

Виділяють три основні літературні роди: епос, лірику, драму; основні літературні напрямки – класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм.

У процесі історичного розвитку виникла спеціальна наука – літературознавство, що вивчає художню літературу, її походження. В Україну художню літературу в історико-теоретичному й філософському аспектах досліджували такі вчені як Ф.Прокопович, М.Довгалевський, Г.Сковорода, М.Максимович, Д.Драгоманов, М.Грушевський та ін.

Початки української літератури належать до часів формування Київської Русі. З хрещенням Русі набуває розвитку красне письменство, в якому взаємодіють церковнослов’янська і давньоруська мови. З поширенням християнства література Київської Русі зазнала впливу візантійської культури. Із Візантії на Русь поширилися християнська лірика й епос. Ліричними поетами були Єфрем Сірин, Василій Великий, Іоанн Дама скін. Набув популярності Псалтир. Особливе місце серед перекладної літератури належать апокрифам 7 некананізованим переказам на біблійні теми.

Апокрифи поділяються на: старозавітні (про створення світу і перших людей) і новозавітні (апокрифічні Євангелії, які розповідають про життя Ісуса Христа). До найраніших видів церковної літератури належать проповіді священиків.

Унікальним явищем світової літератури Середньовіччя є “Слово о полку Ігоревім”.

У європейській літературі провідну роль виконує ренесансний гуманізм.

На розвитку української літератури своєрідно позначилися ідеї Відродження та Реформації. Ідеї громадського гуманізму яскраво виявилися в ораторсько-учительській прозі другої половини ХVІІ ст. Серед її представників – Лазар, Баранович, Дмитро Туптало.

Якісно нова доба в історії українського письменства починається умовно з 1798 р., коли були опубліковані перші частини “Енеїди” І.Котляревського. Зовсім інший характери художнього мислення відзначає “Наталку Полтавку” – п’єсу з вагомим елементом сентименталізму. Представники сентименталізму прагнули розкрити почуття й пристрасті простої людини. У дусі сентименталізму написана повість “Маруся” Г.Квітки-Основ’яненка. Характерним явищем виступає романтизм у 20-40 роках. Важливе значення для розвитку романтизму в Україні мали європейські романтичні школи і французька, англійська, німецька, польська. На світовий рівень підніс українську літературу Т.Шевченко. У формуванні його поетичного космосу важливе значення мала усна народна творчість. Його ранні історичні поеми “Іван Підкова”, “Гамалія”, “Тарасова ніч”. У ХІХ ст. інтенсивно розвивався жанр байки, Л.Боровиковський один із перших байкарів видав збірник “Байки та прибаютки”. Його байки тісно пов’язані з українським фольклором. Чільне місце в українській літературі другої половини ХІХ ст. посідає Пантелеймон Куліш, Марко Вовчок, Степан Руданський. Найвагоміші здобутки української літератури кінця ХІХ – поч. ХХ ст. пов’язані з діяльністю І.Франка. І.Франко розвивав ідею “світової літератури”. Самобутність художнього мислення І.Франка виразно виявляється у поезіях ліричного циклу. Характерна щодо цього збірка “З вершин і низин”. Цінним внеском стали філософські поеми І.Франка “Смерть Каїна” і “Мойсей”. До визначних творів нової української літератури належить збірка “Думи і мрії” Л.Українки. Вона створила понад 20 драматичних творів. Одна з перших поетес, яка звернулася до емансипації жінки була О.Кобилянська. Література української діаспори – невід’ємна складова частина української літератури.

2. Музика.

Музика – вид мистецтва, що виражає дійсність у художньо-звукових образах. Основні елементи й виражальні засоби музики: мелодія, гармонія, лад, ритм, тембр, темп.

Зміст української музики пов’язаний з історією України, становленням нації. Дослідження засвідчують, що вже у Київській Русі музика супроводжувала найважливіші події життя народу: свята, обряди, військові походи. Сюжети з музичного життя Русі зображені на фресках Софійського собору.

Наприкінці Х ст. виник церковний спів. Він поширився разом з християнством із Візантії. Основу церковного співу склав крюковий або знаменний розспів. Народна музика розвивалася переважно через усну традицію. Музичний фольклор органічно поєднувався з народною пісенною творчістю. Побутували народні інструментальні мелодії і танці. У слов’ян як у дохристиянський період виникли календарно-обрядові пісні. Музичну обробку веснянок здійснювали М.Лисенко, С.Людкевич та інші композитори. Надзвичайно цікавий за змістом та естетикою український весільний обряд, складовою частиною якого є весільні пісні.

Наприкінці ХVІІ ст. поширюються троїсті музики, українські народні інструментальні ансамблі, у складі яких – скрипка, басолі, бубен. Троїсті музики грали на святах, весільних ярмарках, виконували українські народні пісні, танцювальні мелодії, марші. У 1991 р. побачило світ перше у нашій країні окреме видання українських пісень про еміграцію. Наприкінці ХVІ поширюються нові форми церковного хорового співу - псалми та канти.

Відомим осередком музичної освіти була Глухівська співацька школа. У школі навчали пертесному співу, грі з нота на скрипці, гуслях, бандурі.

Особливий внесок у розвиток національної музичної культури зробив М.Лисенко – видатний композитор, фольклорист. Композитор творив у складних соціально-політичних умовах, коли діяли “валуєвський” циркуляр та “Емський” указ, що забороняли друкування нот з українським текстом.

М.Лисенко вивів українську музику на світовий рівень. У 1982 р. встановлено республіканську премію ім. М.Лисенка. Українська музика передає новим покоління високі духовні цінності.

3. Театр.

Театр – вид мистецтва, що відображає дійсність у художніх сценічних образах.

Театральне мистецтво – самобутня ділянка культури кожного народу.

У середньовіччі носіями ідей народного театрального мистецтва були мандрівні актори. В епоху античності виник вид вистав народного театру під назвою мім. Творчість мандрівних акторів переслідувалася церквою і владою. Шкільні театри створюються при навчальних закладах Європи у період пізнього середньовіччя, Ренесансу та бароко. Важливим напрямом розвитку драматичного жанру були віршовані діалоги. Перша відома драма “Размышления о муць Христа Спасителя нашего” належать І.Волковичу. Активізувалися зв’язки між театральними колективами України та Англії, Італії, Німеччини.