Реферат: Дихання під час вокалу

Розглядаючи питання дихання в утворенні співочого звуку, перш за все слід відмітити, що робота дихального апарата під час мовної і співочої фанації тісно пов’язана з роботою гортані і артикуляційного апарату, що ізольований розгляд роботи дихального апарата в співі в значній мірі умовний. Голосовий апарат працює як єдине взаємопов’язане ціле. Всі його основні частини: дихання, гортань і артикуляційний апарат - в процесі здійснення вокальної функції взаємовпливають один на одного.

Однак, для того, щоб зрозуміти, як працює це взаємозв'язане ціле, слід розглянути окремо функцію окремих його відділів. Було б не­правильно виділяти функцію однієї частини голосового апарата як основ­ну і розглядати Інші як другорядні. Співочий звук може сформуватися тільки годі, коли всі частини голосового апарата функціонують повноцін­но і скоординовано. В роботі голосового апарата можна виділити дві функції: функцію утворення звуку голосу, що виконується комплексом - гортань-дихання, і функцію трансформації цього звуку, що виконує артикуляційний апарат. Гортань і дихання в результаті своєї роботи утворює звук співочого голосу, звук відповідної висоти, сили і, частково, тембру. Тут народжується основні відмінності якості співочого голосу, як вібратор, його металічний, дзвінкий відтінок - висока співоча форманта.

Основною функцією артикуляційний органів, так званої надс­тавної трубки (ротоглоточного каналу) являється формування із цього первинного звуку гортані звуків мови - голосних і приголосних, а також виведення звукової енергії в зовнішній простір і створення відповідно ступені імпедансу системи гортані - дихання. Функція гортані і функція дихання настільки тісно зв’язані між собою в процесі звукоутворення, що неможливо розглядати одну із них без врахування другої. Адже перепоною, що перешкоджає свобідному виходу дихання, в процесі звукоутворення являється голосова щілина. В коливанні голосових зв’язок під час утворення звуку бере участь дихальний потік. Тому, говорячи про роботу дихання в співі, слід при цьому мати на увазі і роботу гортані, так, як, говорячи про роботу гортані в співі, будемо думати про взаємозв'язок нею роботи дихання.

Якщо уважно приглянутися, як користуються диханням відомі професійні співаки, то можна відмітити надзвичайну різноманітність ви­димих дихальних рухів. Такою ж різноманітністю відрізняється об’єктні відчуття, що супроводжують роботу дихання і судження співаків про техніку і роль дихання в співі. На основі цього можна замітити надзвичайну різноманітність по відношення включення в роботу дихання грудної клітки під час співу відомих співаків. Крім того є розходження і щодо кількості набраного повітря, а також відносно проблеми дихання взагалі.

Звичайно, всі співаки визнають необхідність дихання в співі, вміння його розподіляти на музичні фрази. Але у одних було уявлення про дихання як про ведучий фактор процесу звукоутворення, а Інші не придавали йому такого значення. Різне відношення до питання дихання, природньо: переходить і в класи співу, коли співаки розпочинають педагогічну діяльність.

Деякі педагоги не вважають доцільним спеціально набирати дихання для співу, а рекомендують лише добре видихнути перед вдихом. При цьому дихання само ввійде в легені в тій кількості, в якій необхідно. Таким чином співак привчається користуватися зовсім скромною кількістю дихання.

Що стосується типів співочого дихання, то і тут ми зустрічає­мось з різноманітністю суджень. Одні вважають, що під час співу груди повинні бути підняті, добре розвернені, а живіт втягнений, інші говорять, що вдихати слід вниз, в живіт, а потім перевести дихання в груди, а живіт підібрати; треті рекомендують робити вдих в боки; четверті - в спину; п’яті - тільки в живіт, виключаючи груди з руху, шості - користуватись тільки нижньочеревним диханням, а ще деякі говорять про необхідність ди­хати тазовою діафрагмою. Весь цей різнобій знайшов своє відображення І в вокально-педагогічній літературі.

Під час співу ми зустрічаємось з тією ж системою органів, що працюють по тих же законах, що і в мові. Однак, спів в порівнянні з мовою має ряд принципових відмінностей, тому і координація тут буде зовсім іншою. Спів ніколи не можна розглядати, як розтягнену мову, тому що він пов’язаний з утворенням специфічного звуку. Мова побудована на ковзаннях вверх і вниз рухів голосу. На голосних звуках голос ковзає вверх і вниз в залежності від інтонації, з якою ми вимовляємо слово. Цим самим створюється відповідна мелодика мови. В співі висота залишається строїв постійною для кожного звука у відповідності з музичною мелодією. В мові звуки ковзаючи по звуковій шкалі, швидко змінюють один одного, підпорядковуючись законам мовної вимови слів. В співі ця швидкість задається від­повідним темпом і ритмом, вимова слів буває сильно розтягнена і не під­порядкована мовним нормам. Особливо суттєвою ознакою співочого голосу являється його тембр. В співі має плавний характер завдяки наяв­ності вібрато, чого нема в мові. Крім того, він має специфічну округленність і одночасно металічність, що як ми знаємо, зв’язано з утворенням особливих співочих формат.

Часто мовний і співочий тембри у однієї і тієї ж людини не співпадають і по розмовному голосу не можна оприділити, є в нього співочий голос чи нема. Е наприклад, меццо-сопрано в мові створюють враження сопрано, і навпаки.

Все це показує, що для формування співочого голосу завжди існує своя особлива координація в роботі голосового апарату. Співочі якості голосу вимагають для свого утворення такої ж специфічної коор­динації в роботі голосового апарату. Скільки б ми не розгягували мову, вона ніколи не прозвучить співочо. І навпаки, навіть прискорений спів, скоромовка, повинна звучати наспівне, не переходячи в мову. Ці особливі співочі координації в роботі голосового апарату, як і мовні, зафіксовані сучасними методами досліджень і підпорядковані науковому аналізу. Природньо, що поряд з іншими органами, що беруть участь в голосоутворенні і дихання працює різноманітне при мовній і співочій фона­ції. Як показують ренгенологічні спостереження в співі, гортань займає особливе “співове” положення і система порожнини надставної грубки організовується Інакше. У співаків, що користується підняттям гортані, в співі надставна трубка скорочується, у співаків, що опускають гортань вона продовжується. У всіх співаків в співі порожнина глотки, рота і сама рогова щілина відносно ширша, ніж у мові. Таким чином, умови для виведення звукової енергії і веродинамічні умови і опір, що створюється в надставній трубці, при співі будуть іншими. Однак, найбільш суттє­вими змінами в роботі голосової щілини проходять внаслідок відповідям умов утворення звуку співочого голосу. Як вібрато, так і високе співо­ча форманта, що являється найбільш суттєвою характеристикою звуку співочого голосу, формується в самій гортані в результаті спеціально найденої координації в II роботі.

В результаті пошуків найкращого звучання голосу в процесі навчання здійснюється вироблення потрібного типу змикання голосових зв’язок, характеру їх коливань. Під дією різних медичних прийомів знаходиться та координація в роботі гортанного сфінктера і дихання, що народжує у даного співака найкращі співочі якості його голосу. Гор­танний сфінктер по-різному включається в роботу в залежності від посилу дихання. Величина його напору при звукотворенні міняє щільність змикання голосових зв’язок і впливав на продовженість фрази змикання і розмикання, а разом з тим і на тембр співочого голосу, на його во­кальні якості.

Природньо, в процесі постановки голосу м’язи що беруть у часі в диханні, знайдуть необхідні взаємовідношення між собою в забезпечені тих нових вимог, які пред’являє для них співоча робота гортані і артикуляційних органів. Дихання гнучко приспособлюється до цих ви­мог. Виробляється необхідні рефлекси, співоча фонація починає за здійснюватися так же гнучко, просто і легко, як і мова.

Підводячи підсумок, слід відмітити, що відмінність. яка спос­терігається при переході від мови до співу, визначається перш за все необхідністю утворення співочого звуку. В знаходженні цієї співочої координації різні педагоги використовують різні методи, в тому числі ідуть і від посилу дихання, вірніше - від його підготовки до звукоутворення і від атаки звуку, в якій посил дихання і включення голосової щілини в роботу легко відчутні і добре контролюються. Поскільки і співі ми завжди будемо зустрічатися з новою особливістю дихання з іншими частинами голосового апарату, поскільки перед співаком стоять завдання довгої фанації на одному диханні, звичайно фанації значно більш гучнішої, ніж в мові, життєве і мовне дихання не може задовольнити співаків. Співак шукає і знаходить той характер вдиху і видиху, котрий забезпечує йому довгу, голосну і високоякісну співову фонацію. Вимоги, що ставляться в професіональному співі перед голосовим апаратом великі. Силове навантаження, яке падає на м’язи гортані і дихання незрівнянні з тим, що ми маємо в мові. Так, наприклад, підзв’язковий тиск, яким ми звичайно користуємося в спокійній мові складає 10-15 см. водяного стовпа, а професіональний співник на сцені розриває підзв’язковий тиск до 300 см. водяного стовпа і більше. Якою ж силою повинен володіти гортанний сфінктер професійного співака, щоб утримати тиск, що перевищує в 30 раз мовний! Як повинна бути розвинена і злагожена робота всього дихального апарату і гортані, щоб цей тиск не нарушив утворення найкращих співочих якостей голосу, не дезорганізував роботу голосової щілини (що спостерігається при форсуванні голосу).

Останнім часом знайдено що багато впливових факторів, що пов’зують їх функцію по нервових шляхах. Як було показано винаходами Юссонз, Джина, Горде, повітря, що протікає через голосову щілину, являється сильним активізатором роботи голосових м’язів. Тонус голосових зв'язків підвищується, покращується їх збудливість, працездатність, являються і нервові впливи, що одержуються нею від активно включених в роботу ди­хальних м’язів. Велика площа цих м’язів має сильний вплив на тонус гортанного сфінктера. Тому, активне включення цієї мускулатури в роботу може облегшити роботу гортані. Через цей вплив наприклад, легке утво­рення співочого звуку при голосному співі на хорошій дихальній опорі і трудність його утворення.