Реферат: Українська мова ХІІІ — ХVІ ст

План

Вступ. Мова – явище природне.

Зникнення мови призводить до зникнення націй?

Що таке єдність мови і мовлення?

Українська мова – багата, самобутня, красива і милозвучна.

Історія української мови впродовж ХV-XVIII ст.

Важка доля української мови впродовж ХІХ ст. Українізація.

Українська мова в кінці ХХ ст.

Література.

1. У сучасному українському суспільстві, що прагне до відкритості й толерантності, українській мові повер­таються ті її елементи, що силоміць були вилучені з норми, і зокрема такі, які відтворюють і поповнюють національний образ нашої мови на всіх рівнях її структури завдяки приведенню у відповідність з етнічною природою української мови норм літера­турної вимови і правопису, граматичних форм і синтак­сичних конструкцій, багатоманіття лексико-семантичних варіантів, синонімії і фразеології, стильових і жанрових особливостей функціональних типів мовлення писем­ної та усної форм мови.

Віками народ витворював собі мову. Від звука, слова - до пісні. Триста тисяч пісень склала Україна українською, своєю мовою. Серед них - світові шедеври. Українське слово зажило визнання і шани серед близьких і далеких народів. Україна створила мистецтво, визнане в усьому світі. Україна дала людству геніальних мислителів, поетів. Українська нація - сформована, цивілізована, працьовита, талановита. І ця нація перестає бути нацією. Відхрещується від себе, від своєї мови, від того, що є скарбом душі і думки. Розчиняє свою сутність у чужій, перемішується з нею, намагається стати однаковою з нею, приймаючи її мову, зрікаючись своєї. А можливо, це не так і страшно? Можливо, українець, вивчивши російську чи будь-яку іншу мову, може стати повноцінним митцем, громадянином, виразити себе в чужому слові, створити шедеври світового мистецтва, вселити в них душу?

Ну, що б, здавалося, слова...

Слова та голос - більш нічого.

А серце б'ється, - ожива,

Як їх почує! -

писав Тарас Шевченко.

Чому ж людське серце так відчуває рідне слово?

Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди!.. -

сказав великий поет. Бога сприймаємо як природу, як істину, її найвищу суть. Отже, мова - явище природне. Природою вона дається людині, як характер, темперамент... "Мова - це психофізична функція, що переживає такий самий складний процес еволюції, як і організм людини, і, отже, найтісніше пов'язана з розвитком мислення, ініціативи... Мова - це не просто звуки, відтворені відповідними м'язами відповідних органів. Це голос народу, неповторного тембру й інтонації, це один з факторів спадкового механізму, який виокремлює ту чи іншу спільність у всесвітньому многоголоссі як самостійну індивідуальність. Втрата слуху веде до втрати тембру, а отже, власного голосу, що кінець кінцем нівелює народ як неповторне, оригінальне явище.

Оскільки мова як станова ознака самого поняття нації є тією своєрідною перфокартою, в якій закодована пам'ять усіх поколінь, історія народу, анкета його родоводу, неперехідні моральні цінності, закони пращурів, біоритми національного інстинкту, психофізична структура етичного типу, то, зрозуміло, втрата мови вільно чи невільно веде до щезання й самої нації.

Що протиприродно взагалі... Як примус згори зректися своєї мови, так і добровільна відмова від неї - акт однаковою мірою протиприродний", - читаємо у статті Бориса Олійника (Літ. Україна. - 1989. - 21 груд.).

Людина у своєму розвитку постійно прагнула до істини, до самовдосконалення, проходячи через терни, помиляючись. Ідея про новий ідеальний суспільний лад поєднувалася із створенням однієї мови. Одна мова на весь світ - чим не приваблива ідея? Адже всі люди походять від одного кореня, як і мови. Але ж мови поставали одночасно. Кожна мова самозародкова у спільному корені. І всі поєднані. Слов'янські мови входять у велику сім'ю індоєвропейських мов. Але в тій сім'ї є і балтійські (литовська, латвійська, старопруська); і германські (німецька, англійська, датська, шведська, норвезька); і романські (італійська, французька, румунська, молдавська, іспанська, португальська, утворені на основі латинської) мови...

2. У глибоку давнину спільнослов'янська мова виробила риси, які виділяли праслов'янську мову серед інших індоєвропейських мов. У кожній нації, народності, як і в їх мовах, виробляла природа своєрідне, лише їм притаманне. Говорити чужою мовою легше, ніж думати, думати легше, ніж переживати. Може, тому, що переживання завжди дуже глибинні, часто не керовані людиною. Людина в переживаннях стає істинно природною, сама собою. Переживання ідуть від сутності людини, виражаючи її психофізичний стан, її природу і неповторність. Підмінити мову мовою не можна. Російське слово "звезда" і українське "зірка" - це не одне й те саме, оскільки поняття зірка пов'язане з такими поняттями,. як зір, зрак, жар, зримо, зрілість, зріст... Якщо русифікований українець вжив слово "звезда", він звузив смисловий спектр до одиничного значення. Із слова вивітрилася його біографія. Воно втратило свою глибину, повноту та багатовимірність. З російської "звезды" в українській свідомості не вийде голограма. Буде лише одна площина. "Я певен, - говорить Павло Мовчан, - що слова відбиваються, відпечатуються духом своїм, своєю багатовимірністю у всьому матеріальному світі. Повнота слів - це повнота світу. Ущербність мови, ущербність зденаціоналізованої свідомості - це ущербність і людська і всього світу. Асимільована свідомість оперує лише оболонками слів, себто морфемами та симемами за визначенням П.Флоренського, але не сутнісними ядрами слів. А це вже не природна мова, не її природне функціонування, а завчене, механічне користування нею. Через те й говоримо зараз про неймовірне пониження як мовне, так і моральне... Всяка ж механічність призводить до мертвотності" (Літ.Україна. - 1989. - 23 листоп.).

Збіднення мов, звуження значення слів, заміна природної мови, приналежної лише даній нації, іншою збіднює і нації, і людей. Оскільки мова - природне явище, то збіднення її суперечить природі людини, впливає на свідомість людини, народу, людства.

"Адже мова, - пише далі П.Мовчан, - це певним чином і антропологія. Зміна мови не може не позна­читися на зміні антропологічного типу. Зменшується об'єм пам'яті... Якщо замість сорока найменувань криги у балкарців чи тридцяти назв снігу в ненців вживатиметься лише одна - просто сніг і просто крига, то, зрозуміла річ, це не може не позначитися на всіх параметрах того чи того генотипу. І зникнення чотирьох з половиною тисяч слів з активного словника балкарців, як свідчить літературознавець Фатіма Улієбієва, це цілі геологічні зсуви в національній свідомості, національній психіці. Про такі "геозміщення" можемо говорити і ми, українці, чия мова розвивалася неприродно-однобічно, розвивалась у бік надмірної художності. У нас практично відсутня мова міста, наукова мова, мова канцелярська, мова технічна..."

Де причини духовного зубожіння? Де причини морального падіння людей? Збіднення мов, пам'яті, свідомості призводить до збіднення світу. Втрата рідного спричиняє моральне зубожіння. Людина набула мову, коли випросталася. Потяг людини до вищого відбився і в мові. Мова реагує на всі соціальні, національні деформації. Наруга над нею призводить до моральної ущербності. Звуження сфери вжитку мови - це звуження зони духовності, це деградація. Хто не поважає рідної мови, не поважатиме й інші. Російська мова не збагатилася від того, що нею заговорили різні народи, забувши свої мови. Знецінили свою, то так і до російської поставилися. Російська мова спростилася, спотворилася. З мовами відбувається те саме, що й з людьми: історичне зубожіння. Той, хто оберігає, шанує рідне, поціновує і чуже: мову, культуру, землю, традиції. Хвороба мови - це духовна хвороба людей, хвороба світу. Вакуум заповнюється. І ось з'являються в мові слова-покручі, які спотворюють усю мову, а вона, у свою чергу, збіднює світ, поглинає душу людини. Денаціоналі­зованою людиною легко керувати, бо вона байдужа, у неї немає рідного, вона ні до чого не прихилена душею, вона не здатна вболівати за рідне, боронити його. А якщо денаціоналізований народ? Приручений, легко керований, бо він з деформованою душею. Такий народ сам здатен поглумитися над іншим і не захистить свого, бо йому байдуже, де жити, яку віру сповідувати, якою мовою говорити...

3. Усім відомо, яка милозвучна й чарівна французька мова. Тим цікавіше дізнатися, якої думки француз про українську мову. Згадаймо П'єра Шевальє, який тривалий час перебував у Польщі й на Україні під час Хмельниччини і навіть командував загоном українських козаків. Він знав українську мову. У своїй праці "Історія війни козаків проти Польщі", що вийшла в Парижі 1663 p., він написав про українську мову так: "Вона дуже ніжна й сповнена пестливих виразів та надзвичайно витончених зворотів". "Все можна цією мовою вдіяти, - пише Микита Шумило у статті "Могутня й чарівна", - приголубити, нашепотіти чари, потрясти душу, примусити глибоко задуматися, затужити, а можна й обсипати ласкою радості, захопити нестримними веселощами... дати душі силу та нечувані подвиги. Всесильна, могутня мова Тараса Шевченка" (Укр.мова і літ. в шк. - 1963. - № 7).

Недалекі люди стверджували, що українська мова годиться тільки для зображення простого селянського життя. А яка глибоко філософська поезія Лесі Українки! Які вишукані твори Михайла Коцюбинського! Найскладніші переживання, найхимерніші настрої, найнесподіваніші звиви думок передано гнучкою мовою, здатною проникнути в найпотаємніші куточки людської психіки. Українське слово злилося з музикою у Павла Тичини. Високою простотою і народністю чарують твори Григора Тютюнника і Василя Симоненка.