Реферат: Сухомлинський про роботу над словом

4-й клас. Ставок і річка (порівняння). Коли починаєть­ся осінь. Сонячна галявина в лісі. Що посієш, те й пожнеш. Як­би я став невидимкою... Якою людиною я хочу стати. Куди відлітають лелеки.

5-й клас. Вранішня і вечірня зоря. За вікном осінній дощ. Багряний захід сонця. На сіножаті. Перший осінній замо­розок. Птахи відлітають у вирій. Вечір у лісі. Лелеки. Для чо­го людина живе на світі. Друзів пізнають у біді. Світ через краплю води.

6-й клас. Під лежачий камінь вода не тече (твір за прислів'ям). Яка людина є для мене прикладом. Яких кольо­рів і відтінків набуває листя, що опадає. Як змінюється степ пізньої осені. У лісі взимку. Весняні струмки. Твір за картиною А.Куїнджі «Українська ніч». Чи можна виявити стійкість, муж­ність у мирний час. Що для людини найдорожче в житті.

7-й клас. День «бабиного літа». Зимовий день у лісі. Степ восени. Вечірня зоря зимового дня. Твір за картиною-портретом О.Венеціанова «Дівчина з волошками». Мої думки про людей, що загинули за свободу і незалежність своєї бать­ківщини. Шила в мішку не сховаєш. Куй залізо, поки гаряче (твори за прислів'ями). Для чого нам пЬтрібні знання. Нехай ніколи не буде війни.

8-й клас. Веселка. Цвітуть яблуні. Місячна ніч на Дніп­рі. Жайворонок у блакитному небі. Як росте трава. На кого я хочу бути схожим. Мій улюблений герой у художній літерату­рі і в житті.

9-й клас. Осінь у саду. Сонячний димовий день. Пам'ятний день мого дитинства. У чому щастя. Твір за карти­ною А.Куїнджі «Березовий гай». На кого я рівняюсь у житті (мій ідеал).

10-й клас. Бережи честь змолоду. Що я люблю і що я ненавиджу. Весняні краплі. Солов'ї у гаю. Перший день жнив. Степ літнього дня. Літній ранок. Твір за картиною В.Сє-рова «Дівчина з персиками». Птахи відлітають у вирій.

Письмовим творам Василь Олександрович надавав особливого значення, оскільки вони є не тільки засо­бом перевірки практичних умінь і навичок з мови, а й знаряддям, за допомогою якого вчитель формує ці вміння й навички, збуджує інтерес до мови як навчаль­ного предмета.

В.Сухомлинський радив використовувати такий ефективний засіб навчання, як зразок письмового тво­ру. Хай це буде «повнометражний» твір чи твір-мініатю­ра — не має значення. Василь Олександрович спочатку разом з дітьми складав твір, допомагав створити образ, сформулювати думку, розгорнути сюжет, а згодом зао­хочував їх до творчості готовими зразками. Таких пей­зажних етюдів у павлиського вчителя було дуже бага­то.

Довершувало систему учнівської творчості вироб­лення індивідуального стилю. Цьому сприяють по-пер­ше, добре усвідомлений словник; по-друге, сформова­не чуття слова, здатність повністю відтворити мовну си­туацію; по-третє, усвідомлення того, що ту саму думку можна висловити по-різному. Творчості необхідно вчи­ти — це стійке переконання видатного педагога на ос­нові багатого вчительського досвіду.

Особливе місце Сухомлинський відводив збагачен­ню словникового запасу учнів. Для «Школи радості» він склав список слів рідної мови, що їх діти повинні за­пам'ятати. Скарбниця рідної мови починалася з най­простіших малюнків до слів мати, батько, бабуся, ді­дусь, сестра, брат, ліс, ставок, дуб, луг, берег.

Оволодіння рідною мовою визначає багатство, ши­роту інтелектуальних та естетичних поглядів особистос­ті, а тому вчений вимагав, щоб учителі всіх предметів збагачували активний, словниковий запас дітей, вчили їх думати, користуватися внутрішнім мовленням, правиль­но передавати свої думки усно й на письмі.

Навчити правильно говорити — це одна з ланок нав­чально-виховної роботи, від успіху якої великою мірою залежить духовне життя людини.

Сухомлинський вважав, що зацікавлення учнів рід­ною мовою сховане насамперед у самій мові. Слід тільки по-справжньому розкрити її красу. Він рішуче не по­годжувався з думкою, ніби мова належить до «сухих» навчальних предметів. «Засушують» її бездарні вчителі своїми примітивними уроками, байдужістю до рідного слова і дітей. У таких горе-вчителів рівень грамотності й мовної культури їхніх учнів, як правило, низький; уч­ні зневажливо ставляться до рідної мови, не знають жодного вченого-мовознавця, жодного вірша про рідну мову.

У зв'язку з цим заслуговує на увагу позиція вченого щодо особистості вчителя рідної мови. «Викладати цей предмет повинні найздібніші й найталановитіші. Бо це не просто передача знань, практичних умінь, навичок. Це передусім виховання. Викладання мови — це майс­терність творення людської душі, бо воно є найтоншим, найніжнішим діткненням до серця людини. Викладання мови — людинознавство, бо в слові поєднуються дум­ки, почуття, ставлення людей до всього навколишнього світу».

Творче осмислення спадщини видатного українсько­го педагога й методиста збагачує досвід роботи над словом на уроках української мови. Заглиблюючись у його поради, побажання, переконуєшся, що кращої ме­тодики навчання рідної мови, як у Василя Олександро­вича Сухомлинського, по суті, нині немає. Варто лише вчителям опанувати її й уміло використовувати на прак­тиці.