Реферат: Давність української мови
Нарешті, додамо ще, що не лише українське закінчення -в знаходиться у санскриті, латині, а також у італійській, іспанській, французькій мовах, але й ґотській - gaft українською означає дав, тобто д замінене на g, а в на f. Анґлійське he gave (він дав) ближче підходить до типу, але не слов'янського, російського чи польського, а до українського, санскритського та інших. Такий самий первісний тип являє собою й український корінь бу, бути, але не старослов'янський быти, російське быть, польське byc. Ще Максимович помітив, що корінь бу відповідає санскритскому bhu (бути). Латинське fuerev, французьке futv (був) також пишемо через u (у) , як і українське бути. Проте первісне у зустрічаємо і в похідних російських формах: буду, будь, будто, будни, будничать тощо. Вже анґлійське to be (читаємо "ту бі") є зіпсутим, так само як і німецьке ich bin (я є), кельтське bott (бути), санскритське byan (мешкати, перебувати), ґотське bauanале й російський тамбовський діалект вживає бавать замість загальноросійського бывать (укр. бувати).
На початку цього дослідження від слова ходити ми виводили знаходити, знахар та знати, але від цього кореня походять і багато інших. Так від українського сходити, схід походить сансритське hand, латинське scando (входжу, вступаю), Scandinavia, scandula, scala, французьке escalier (сходи), польське schody. Таким чином, уже від українських форм походять іншомовні форми! Від (з)находити походить нормандське fundu (знайти), анґлійське to find, німецьке finden; але й новгородці часто говорять "фодить" замість ходить, а українці "фатати" замість хватати. Вже від зіпсутої української форми фатати походить латинське facio (роблю), буквально "беруся, хапаюся за роботу". Так само від українського лапати (хапати), польське lapac, походять грецьке labein (брати), латинське labor та анґлійське labour (робота, праця); звідси ж українське робити, робота, польське robic, російське работа, литовське loba. Й сансритське labhe також, як і в українців, змінюється на rabhe.
Від українського виходити, вийти, вистя походить польське wyjscie, що означає вихід та відхід; звідси німецьке та анґлійське west (захід), французьке l'ouest, а від схід, сходити походить німецьке ost, анґлійське east, французьке l'est. Латинське ascendo, таким чином, також від сходити. Від українського уходити походить укр. устя (місце, де ріка "уходить" до моря), польське ujscie, російське устье, італійське uscio (двері, вихід); звідси також укр. вуста або уста, польськ. usta, санскр. ashta, asya, as, лат. os (вуста), ostium, грецьке estia (камін), французьке l'issue. Від схожий походить майже таке саме арабське schaden (схожий). Від сходитися (у значенні миритися) походить укр. згодний, згода!, польськ. zgoda! (хай буде так! добре!), анґл. good!, санскр. hauta! (добре!), німецьке gut!, в а також українське годі! Слід пам'ятати, що в українській мові порівняно мало вживається звук, що відповідає латинському і польському g та російському г [українське ґ], які часто вимовляються як тверде h [наше г], тому перехід від сходитися до згодний є дуже природнім та зрозумілим. Німецькі вчені стверджують, що й нормандці та германці у давнину вживали h замість g. Вже м'яке h переважає і у санскриті, при тому з'являється й g, що я відношу теж до носових звуків, що не були властивими первісним аріям. [Можливо, але в українській мові поряд з г (латинський відповідник - h) досить широко вживається й ґ (лат. - g) і не лише у запозиченнях (наприклад: конґрес, маркетинґ тощо), але й у давніх суто українських словах (ґанок, ґудзик, ґава тощо). Таким чином в українській мові тонкіше розрізняються нюанси цього звуку, існують окремі літери для г, ґ та х. У інших мовах, натомість, зазвичай чітко розрізняються лише два з них. Так, наприклад у романо-германських (анґлійська, німецька, французька...) та у деяких слов'янських мовах (польська, чеська...) окремо позначаються лише h (укр. г) та g (укр. ґ), але не розрізняється х (хоча іноді цей звук позначається як сполучення букв kh чи ch, проте частіше зливається з h та на письмі передається відповідно). Натомість у російській мові не розрізняється звук h (укр. г), який зливається у росіян з g та у написанні частіше передається як російське г (вимовляється "ґ") або рідше як х. Наприклад, імена Gabi та Helmut російською обидва пишуться та вимовляються з г - Габи, Гельмут (українською - Ґабі, Гельмут). Те саме стосується й іншої ґрупи літер: і (лат. - i, рос. - и), и (лат. - y, рос. - ы), й (рос. й) та ї . Остання також характерна лише для української мови та у більшості інших індо-європейських мов не розрізняється. Літера й існує в російській та деяких інших слов'янських, проте її немає у романо-германських мовах. Отже, збереження цієї уваги до тонкощів звукової передачі в українській мові є додатковим свідченням на користь її давності та первинності. Тож не дивно, що за часів СССР літера ґ була безпідставно вилучена з української абетки за сприяння "партійних мовознавців" й відновлена лише з набуттям Україною незалежності у 1991 році.]
Українське годити має багато значень, деякі з яких уже забулися іншими слов'янами, а саме:
1. Мирити, задовольняти, наймати на службу.
2. Співставляти, узгоджувати; звідси ґотське gadeti (діло, робота).
3. Нападати, потрапити; польське godzic, ugodzic, російське угодить.
4. Бути корисним або придатним до чогось; польськ. godnosc (гідність), анґл. goodness (доброта), good (добрий, придатний, спроможний), goods (речі, товари).
5. Догоджати; звідси вигода, вигідний.
6. Зачекати; рос. погодить, погода; дождь, українське дощ [порівняй - Даж(дь)бог], польськ. deszcz.
Від годити у значенні догоджати походить італійське godere (користуватися), goditore (смакоїд), німецьке gedeihen, лат. gaudeo (радію, користуюся), грецьк. getheo, французьке la gaite (радість), санскр. gaga ("гаджа" - п'яниця). Від годити у значенні співставляти, узгоджувати походить укр. година, рос. год (рік), санскр. hati, також gati, грецьке etos (замість "hotos"). Від год походить рос. годовать (жити, перебувати на протязі року), укр. годувати, перегодувати (провести рік, вигодувати худобу), польськ. hodowac (старатися, годувати). Від укр. годувати походить готувати (у значенні варити), звідси анґл. hot, heat (тепло), німецьке heiss. Латинське слово coguo (варю) також має значення готувати, влаштовувати. Звідси вже анґлійське to cook, німецьке kochen, рос., польськ кухня, kuchnia. Лат. coguo це подвоєне замість co-co, так само як bibo, подвоєне від пити.
Від уходити, входити походить не лише устя та (в)уста, але й вухо, де звуки "сходяться", "входять" як у двері чи кватирку. Російсьою уши (вуха), італійською uscio (вхід, двері). Вухо грецькою ous, ґотськ. auso, литовськ. ausis, а змінюючи s на r, постає латинське auris. Так само від os (вуста) походить латинське oris. Від auris вже походить італійське orecchio, французьке orelli, анґлійське ear (вухо), у якому вже немає жодної первинної літери! Щодо форми auso, ausis, то в нас іллір. uho змінюється на сербське uwo, укр. вушко чеською - ousko. Так само українське його російською хоч і пишеться его, але вимовляється "єво", а у пермському діалекті російської кажуть "добрыф", "многиф" замість добрых, многих, або "восподин" замість господин.
Від українсього злити-вуха походить слух, бо звуки "зливаютья" у вухах й так породжують слух. Від слухати походить слугувати, слуга [формула "слухаю та підкоряюся!"], санскритською - sarakas замість "salahas", "slaha". Від укр. слухаю, замінюючи l на r, з'являється санскр. корінь sru, cru, латинськ. clueo, грецьк. kluo (чую, слухаю), латинськ. cliens, провансальське cluiens, ґотське hliuma. Як від знаходити, знайти походить знати, так само від слухати походить російське слыть, слынуть (славитися), старослов'янське слуты. Від українського закінчення -в походить славний, слава, славити(ся), прославити(ся), а також слово. Від слово вже походить слов'яни, а не як російське славяне через звичну заміну о на а. Від слава походить ведійське sravas, cravas, грецьке klofos, латинське cluis ex cluvis, clivior, cluior. Нас не повинні дивувати скорочення коренів у інших мовах, наприклад: санскр. sru, лат. clu замість української основи слух, бо таке саме скорочення зустрічаємо й у тамбовському діалекті російської - слы замість слышишь, гля-ка замість гляди-ка, табеи чал замість тебе чаялось. Українське слава нормандці скоротили до laf, lof, leif, а польське czworo скорочується анґлійською до four.
Фальмераер стверджує, що сучасні греки є лише мішаниною ілліро-слов'ян. До самого Криту зустрічаємо слов'янські топоніми - назви гір, річок та селищ, слов'янський вплив ще більше проявляється в одязі, мисливстві, військових звичках та способі життя греків. Дійсно, деякі українські слова запозичені іноземцями вже порівняно нещодавно. Так від злягти (у значенні легти кістками у битві), польськ. zledz, poledz w bitwie або бути вбитим у битві, походять німецьк. schlacht (битва, бойня), schlagen (бити, вдаряти), раніше це писалося slagan; звідси германське lah (знак, наріз), німецьк. lachen (призначити), грецьк. lachos (частина, наділ), лат. lancino (розрізаю), lacero (здираю). Можливо звідси походить новгородське ляшить, лешить поле або ділити на "лехи", польськ. lecha. В нижегородському діалекті російської ляхы, у пермському - леха, означають дванадцяту частину десятини. У візнтнійській хроніці 1174 року вже зустрічаємо "lechis scythicae genti". Українське злягти, польськ. zledz мають також значення звільнитися від тягара. Від цього самого укр. кореня полог походить укр. пологи, польськ. polog, російськ. плодить(ся). У новгородському літописі читаємо: "которая жена подлегла (позбулася тягара), тую в дом взяти церковный..." А от якраз у німецькій, schlagen, раніше slahan, також означає родити, відбувати пологи - "von gutem schlag" (доброго роду). Таким чином, нормандське slagt, германське slahta (рід, родина) взяті від слов'ян, а потім повернулися до них у формі шляхта, шляхетний, польське szlachta, szlachetny.