Реферат: Чи люблять українці говорити компліменти

Слово «комплімент» українська мова запозичила із французької (у французькій мові воно буквально означає вітання). Первинне значення «вітання» (хоч і своє — рідне!) комплімент частково зберіг і в нашій мо­ві: комплімент уживають здебільшого при зустрічі замість традиційного вітання, наприклад: «Які ви чудові сьогодні!», «Ви чарівні сьогодні, як завжди!».

Однак компліменти («приємні, люб'язні слова, похвала, лестощі») можуть звучати і після слів вітань або під час розмови.

Своєрідність компліменту як елемента мовного етикету полягає в тому, що його кажуть здебільшого жінкам чоловіки (хоч цілком можли­вою є ситуація, за якої послуговуються компліментами будь-які мовці, незалежно від статі і віку). Механізм «компліментарності» становлять кі­лька елементів: навіювання того, що приємне людині; перебільшення її достоїнств; позитивні емоції адресата.

Існують своєрідні правила вживання компліментів, їх варто дотри­муватися, аби уникнути можливих непорозумінь.

По-перше, не кажіть людині того, що їй неприємне або зовсім не властиве. Скажімо, хворому навряд чи доречно сказати: «У вас сьогодні прекрасний вигляд», щоправда, це значно доречніше, аніж «свята правда і одкровення» на зразок: «Боже, що з тобою, ти так змарніла (на тобі кро­винки нема), ти вся зчорніла» і т. ін. Перш ніж сказати невродливій жінці «У вас такі гарні очі!», варто сім раз подумати, чи ви не додасте таким компліментом їй сумнівів і затаєної печалі. А можливо, взагалі краще помовчати?

По-друге, комплімент не повинен бути багатозначним: це небезпека його двоякого тлумачення, а головне — сприйняття. Почувши від коха­ного на свою адресу захоплене «Ти — наче весна», адресатка по-різному може сприйняти навіть такі зворушливі слова: весна ж бо такою різною буває і не завжди чарівною та приємною.

По-третє, бажано уникати незрозумілих слів (іншомовних, діалект­них), якщо вам заздалегідь не відомо, знає їх ваш співрозмовник (або співрозмовниця) чи ні.

А ще комплімент має відповідати ситуації спілкування. Уявімо собі: дружина, втомлена, повертається з роботи, а чоловік їй каже: «У тебе та­кий гарний вигляд». Недоречність подібних слів очевидна.

І, насамкінець, комплімент повинен бути щирим. Зрозуміло, що комплімент — це завжди перебільшення, але в усьо­му потрібна розумна міра. Штучно й неприродно звучатимуть слова, ска­зані, наприклад, поганому акторові: «Ви неперевершений!» Фальш ніко­ли не була окрасою спілкування і компліментарності.

Водночас не варто скупитися на добре слово. Сказати людині при­ємне — це значить вселити їй віру в себе, у власні сили. Вибираючи між більше чи менше, не вагаючись, надаймо перевагу більшому: краще ска­зати людині слова з певним авансом, ніж забути їх і взагалі промовчати.

Будьте винахідливими і вмійте виявити власну думку, позицію, оці­нку, кажучи комплімент: навіть найкращий комплімент, повторений од­ній і тій же особі вдесяте кілька днів поспіль, втрачає свою принадність. Вдалий комплімент завжди спонукає до зворотної люб'язності: «У вас чудовий смак» — «Ваша наука».

Стиль компліменту залежить від статі, соціального становища адре­сата, від характеру взаємин із ним, від ситуації спілкування і попередньо­го змісту розмови.

Вміння радіти чужим успіхам — мірило шляхетності. Якщо ви представляєте гостям свого знайомого, чудового знавця багатьох мов, чому б не сказати: «Андрій Пап, неперевершений знавець мов». Звичай говорити людині хороше про неї виник і прижився не випадково: він до­помагає людям спілкуватися, жити разом, разом працювати. Коли люди­ну підтримати, похвалити, підкреслити щось хороше в ній, вона почуває себе впевненіше, намагається дорівнювати уявленню, яке про неї склало­ся. Особливо це потрібно молодій людині, яка не завжди буває впевне­ною в собі, потребує підтвердження своїх позитивних рис і починань.

Ось тому так важливо з дитинства культивувати в людині почуття власної гідності, відчуття певної «собівартості», аби згодом не склався комплекс меншовартості чи неповноцінності. Недарма ж українці ка­жуть: «Якщо казати людині постійно, що вона свиня, то згодом вона за­хрюкає». І навпаки, чуючи розумну дозу похвали змалечку («Ти — моло­дець!», «Ти — розумниця!», «Ти — моя надія і втіха!»), дитина вивищу­ється не лише тілом, а й духом, виростає особистістю.

Не менш вагомими стануть для неї слова схвалення (якщо для цьо­го, звичайно, є підстави) із вуст учителів, а згодом — колег по роботі.

Втішаючи, співчуваючи чи схвалюючи когось, варто уникати за­йменника «я», надаючи перевагу «ти» або «ви»:

— Ви прекрасний майстер! Ви рідкісний фахівець! З тобою так ці­каво розмовляти! Ти сьогодні чудово виступив! Приємно бачити, як ви посвітлішали, відпочили...

Таким чином ви підкреслюєте власну увагу й прихильність до спів­розмовника. Однак займенник «я» цілком можливий у структурі комплі­менту, побудованого на зіставленні, що посилює міру «таланту» адреса­та, як-от: «Ти — унікальна й неперевершена господиня, а я, на жаль, не можу цим похвалитися», «У тебе — золоті руки, а мої ні до чого путньо­го не придатні» (жінка — жінці). До речі, такий своєрідний «антикомплімент» спонукає до обміну компліментами. Щоправда, вважають, що жін­ки (і не лише українські) надто рідко «сиплють компліменти» своїм зна­йомим, подругам, а тим паче суперницям.

За що хвалять найчастіше? За вчинки, за характер, за зовнішній ви­гляд, одяг, зачіску (наприклад: «У тебе ангельський характер», «У вас ви­тончений смак», «У тебе бездоганний вигляд», «У тебе така елегантна сукня», «Тобі так пасує нова зачіска»). Можна похвалити когось із вашої родини чи знайомих, сказати добре слово про дітей (наприклад: «У вас хата — райський куточок», «Галина твоя подруга? Чудова дівчина!», «А ваш Василько — восьме чудо світу: дивовижно мудра дитина»).

Не ввічливо кидати компліменти малознайомим або незнайомим людям. Краще зачекати, зазнайомившись ближче, чи навіть заприязнити­ся з ними.

Відповідь на комплімент має бути співзвучною змістові. Скориста­тися можна однією із таких:

— Спасибі! Дякую за комплімент! Це вам тільки так здається (на перебільшену похвалу). О, ні, це не про мене! Спасибі, але ви явно пере­більшуєте! Дякую, але я цього не заслуговую! Я радий це чути. Мені приємно це почути від вас. Я це саме можу сказати про вас.

Безсумнівним розмаїттям і можливістю вияву індивідуальності ви­різняються компліменти закоханих, що моделюються на зразок загально­відомих: «Ти — найкраща у світі», «Кращої за тебе немає у світі».

Хоча комплімент традиційно вважається привілеєм закоханих, пам'ятаймо, що слова похвали, як бальзам, потрібні кожному. Вчімося

говорити їх, якщо хочемо зробити комусь приємне.

(918 слів, за С. Богдан)