Реферат: Стан та перспективи міжнародного співробітництва України в енергетичній сфері
ВУГІЛЛЯ
Попри великі, за світовими мірками, вугільні ресурси, Україна не може отримати від розробки цього виду енергоносіїв позитивного економічного ефекту через важкі гірничо-геологічні умови. Стабільна робота та розвиток вугільної промисловості можливі лише за умови постійного надання державної підтримки. В свою чергу, енергетичний баланс України потребує імпортування вугілля з Росії та Польщі.
Поглиблення кризового стану у вугільній промисловості, що супроводжувалося падінням обсягів вуглевидобутку та зниженням якості вугілля, призвело до різкої зміни у торгівельному балансі України на ринку вугільної продукції. У 1995р. імпорт вугільної продукції перевищив її експорт у сім разів і досяг найвищої позначки — 15,97 млн. т. І хоча обсяг імпорту вугільної продукції протягом 1995—1999рр. зменшився з майже 16 до 4,7 млн. т, він продовжує перевищувати експорт майже в чотири рази.
Сьогодні вугільна галузь не в змозі забезпечити енергетичним вугіллям Україну як по кількості, так і необхідної якості. Дефіцит вугілля у поточному році складає близько 3 млн. т. Для вирішення цього питання уряд України відібрав 15 постачальників вугілля з Росії та Польщі і створює необхідну схему кредитування.
На експорт російського вугілля в Україну негативно впливає рішення РФ збільшити з 1 серпня тарифи на вантажні перевезення залізничним транспортом. Понад 30% збільшення вартості перевезень не відповідає інтересам ні України, ні Росії (виникне поступова переорієнтація на польське вугілля).
Незважаючи на нерентабельність вугільної галузі, національні інтереси України диктують необхідність збереження галузі в складі економіки, здатної збільшити видобуток вугільної продукції при одночасному закритті особливо збиткових шахт та розрізів. Таким чином, забезпечення України вугіллям грунтується на максимальному задоволенні потреби держави за рахунок видобутку власної вугільної продукції через економічно обгрунтоване збільшення обсягів власного видобутку при збереженні мінімально можливого рівня імпорту вугілля.
ГЕОГРАФІЯ ЕНЕРГЕТИЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА
Російська Федерація. Україно-російські відносини мають формуватися за принципом рівноправності партнерів, про що свідчать Програма економічного співробітництва на 1998—2007рр., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство. Обсяги українсько-російської зовнішньої торгівлі більші ніж у 10 разів перевищують рівень співпраці з будь-якою іншою країною — у 1999р. товарообіг склав майже $8 млрд., послугами — майже $2,4 млрд.). Але внаслідок відсутності нормальних відносин економічні втрати минулого року у порівнянні з 1998р., наприклад, по експорту українських товарів в цю країну склали майже $510 млн.
У контексті забезпечення енергетичної безпеки України важливе значення мають відносини дійсно стратегічного партнерства з Росією. РФ збереже домінуючі позиції на європейському газовому ринку щонайменше у першій чверті наступного сторіччя та залишиться важливим експортером нафти на світові ринки (частка РФ 5%). Для України Росія залишиться основним постачальником нафти та газу на довгострокову перспективу, зважаючи на їх великі запаси та мінімальні відстані для транспортування.
Водночас, вирішення питання диверсифікації джерел надходження газу, нафти та ядерного палива для України означає, певною мірою, і полишення жорстких «обіймів» Росії — свободу політичного вибору та передумову інтеграції в європейські структури.
Відновлення повномасштабного взаємовигідного економічного співробітництва з Росією дозволить вирішити найскладніші питання роботи галузей ПЕК: завантажити понад 80% потужностей НПЗ, збільшити експорт товарів та обладнання, забезпечити газом населення та промисловість, прийняти участь українським підприємствам у російських та спільних з РФ міжнародних проектах, створити потужні ФПГ тощо.
Конче необхідно розробити нову політику взаємовідносин, яка має базуватися на виконанні вже існуючих домовленостей та договорів. Це потребує трансформування політичних декларацій та намірів у політичну волю, цілеспрямовану прагматичну політику та конкретні заходи.
США. Співробітництво зі США, які надають Україні найбільшу пряму та опосередковану (через організації розвитку) фінансову підтримку, є стратегічним пріоритетом у зовнішньоекономічній діяльності. Подальші реформи в економіці та енергетиці мають стати рушійною силою для поновлення та розширення фінансування українських енергопроектів з боку США, МВФ, СБ, ЕБРР та інших організацій розвитку.
Певні зрушення вже є. У першій декаді жовтня цього року Україна та ЄБРР підписали кредитну угоду щодо надання останній позики на закупівлю палива для чотирьох українських енергогенеруючих компаній на суму $100 млн. Світовий банк найближчим часом має виділити Україні чергові два транші на суму $70 млн. для реструктуризації вугільної галузі.
Подальше співробітництво України з міжнародними донорськими організаціями, які понад 8 років розробляють та підтримують українські реформи, потребує суттєвої перебудови. Практика співробітництва показує, що досвіду бракує не тільки українським фахівцям, а й працівникам організацій-донорів. Значна кількість запропонованих реформ не має чітких механізмів їх реалізації. В умовах відсутності детальних планів реалізації проектів, браку тривалих та багатосторонніх консультацій щодо рішень, які приймаються, впровадження реформ гальмується. Відсутність публічних обговорень трансформаційних процесів підриває у населення України віру в приватний бізнес та реформи, взагалі.
Європейський союз. Розвиток багатостороннього та двостороннього співробітництва в енергетичній сфері з країнами ЄС і створення передумов в енергетичній та екологічній сфері для набуття Україною повноправного членства в ЄС є також важливим напрямом діяльності.
Велика кількість енергетичних проектів в Україні виконується за підтримки ЄС по програмах «INOGATE», «ТРАСЕКА» та «TACIS». Наприклад, по програмах «TACIS» тільки на підвищення безпеки українських АЕС було виділено понад EUR110 млн. Підрядниками по цих проектах в Україні виступають провідні міжнародні компанії.
Інтеграція України в світову економіку та європейський вибір України, підтриманий з боку світової спільноти, має підкріплюватися поступовим досягненням європейських стандартів рівня життя, в т.ч. енергоефективності, енергоозброєності, і поступовим виконанням вимог ЄС до країн-претендентів у сфері ПЕК та суміжних екологічних питаннях. Приведення законодавства України в сфері енергетики до стандартів ЕС передбачає зменшення впливу держави в цьому секторі економіки, лібералізацію ринків енергоносіїв, залучення іноземного капіталу до ПЕК за рахунок створення прийнятного інвестиційного клімату, приватизацію більшості підприємств ПЕК, створення стратегічних запасів нафти (нафтопродуктів) тощо.
З огляду на складність завдань щодо виконання вимог ЄС до країн-кандидатів, навіть тільки в енергетичній та екологічній сферах, реальний термін вступу України до цієї організації може розтягнутися, на думку експертів, до 15 років.
Важливими зовнішньоекономічними напрямами співробітництва України також є його посилення в рамках регіональних та субрегіональних структур (Центральноєвропейська ініціатива, Організація Чорноморського економічного співробітництва тощо) з метою підвищення ролі України як важливої держави-транзитора енергоносіїв.
СНД. Стратегічно важливим напрямом зовнішньої політики України є країни Співдружності Незалежних Держав. Окрім співробітництва в рамках об’єднання ГУУАМ, яке ще не набуло економічного наповнення, таке співробітництво сьогодні відбувається, в основному, на двосторонній основі.
Важливим регіональним пріоритетом України залишається подальший розвиток двостороннього та багатостороннього співробітництва в рамках СНД та ГУУАМ, насамперед, з Казахстаном, Туркменістаном, Азербайджаном та Грузією.
Співробітництво України в сфері енергетики має орієнтуватися на широкомасштабне залучення до паливно-енергетичного балансу вуглеводневих ресурсів Казахстану, Туркменістану, Азербайджану та Узбекистану як пріоритетного напряму міжнародного співробітництва. Тому активна участь у створенні євразійських нафтогазових транспортних коридорів у Чорноморсько-Каспійському регіоні для диверсифікації джерел постачання енергоносіїв в Україну стає життєво необхідною умовою забезпечення енергетичної безпеки України.
Казахстан. Серед основних напрямів співробітництва між двома країнами можна виокремити: постачання казахстанської нафти на українські НПЗ, насамперед спільна робота на Херсонському НПЗ, поставки скрапленого газу; постачання українського нафтогазового обладнання і трубопрокату до Казахстану.
Перспективним напрямом співробітництва також є: ремонт та заміна більш сучасним обладнанням значної кількості раніше встановленого обладнання; науково-технічне співробітництво у нафтогазовій сфері.
Азербайджан. Дві країни, хоча і мають значний потенціал, але співробітництво є уривчастим та відбувається в основному у сфері постачання азербайджанських нафтопродуктів в Україну.
Туркменістан. Україна стабільно підтримує економічні зв’язки з цією країною. АТ «Укргазбуд» виграло тендер на будівництво газопроводу протяжністю 50 км в Туркменістані, вартість проекту $10 млн. Це підприємство також має намір взяти участь у тендері на будівництво газового переходу (газопроводу) через затоку Кара-Богаз-Гол вартістю $5 млн. Щороку «Укргазбуд» виконує будівельно-монтажні роботи на суму понад $15—20 млн. в рахунок виплати боргу України за поставлений туркменський газ.
Туркменістан має усі підстави стати стабільним постачальником природного газу до України в обсягах до 25—30 млрд. куб. м щороку. Найбільшими перепонами цьому є низька платоспроможність українських споживачів та відсутність нормальних відносин із Росією як країною-транзитором.