Реферат: Регулювання міжнародних торгівельних відносин, передбачених угодою ГАТТ

У міжнародній торгівлі режим найбільшого сприяння означає порядок, при якому рівень митних пошлин і інших зборів, стягнутих при імпорті товарів із країни, що користається таким режимом, не повинний бути вище аналогічних пошлин і зборів, що накладаються на товари будь-якої іншої країни. Те ж відноситься і до різним, зв'язаним з торгівлею формальностями і процедурам. Іншими словами режим найбільшого сприяння передбачає лише рівний з іншими торговими партнерами (не дискримінаційний) статус, а не які-небудь особливі претензії і пільги. Режим найбільшого сприяння представляється на взаємній основі, як правило в рамках двосторонніх і багатобічних торгових договорів і угод і є загальноприйнятою нормою в міжнародній торгівлі, зафіксованої в статуті ГАТТ "будь-яка країна, приєднуючи до угоди, зобов'язується забезпечувати дотримання принципів режиму найбільшого сприяння стосовно всіх інших його учасників".

Як правило, рівні митного обкладання всіх країн не залишаються незмінними, а міняються в залежності від ступеня міжнародного поділу праці, інтеграційних процесів і так далі. У цілому ж характерна тенденція (для розвитих країн, як приклад у розвитку) до поступового зниження митних податків. Так за останні 40 років їхній рівень знизився більш ніж на З/4.

2. До загального для всіх країн формам регулювання зовнішньоторговельної діяльності відносяться нетарифні міри. Відповідно до прийнятого в ООН класифікації до них відносяться міри, спрямовані на непряме й адміністративне обмеження імпорту з метою захисту визначених галузей національного виробництва. Сюди відносяться: ліцензування і контенгування імпорту, антидемпінгові і компенсаційні мита, імпортні депозити, так називані "добровільні експортні обмеження", компенсаційні збори, система мінімальних імпортних цін і т.п. Розглянемо основні з них більш докладно.

Під ліцензією розуміється дозвіл, видаване державними органами на право тієї чи іншої діяльності. Система ліцензій виникла ще в період меркантилізму і використовувалася для регулювання торгового балансу. Минуле час змінив її характер. Значення ліцензії зросло в період світової кризи 1929-1933 р., а потім — під час другої світової війни. В післявоєнні роки спостерігається лібералізація зовнішньої торгівлі, яка призвела до ослаблення ролі ліцензій у регулюванні експорту й імпорту, скороченню кількості ліцензованих товарів.

Ліцензія як форма регулювання міжнародної торгівлі являє собою документ на право чи увозу вивозу товарів, видавана чи імпортеру експортеру державним органом. Її використання дозволяє державі впливати на зовнішню торгівлю країни, обмежуючи її розміри, а в ряді випадків і цілком забороняючи чи експорт імпорт окремих товарів.

Розрізняють два основних види зовнішньоторговельних ліцензій:

1.Відкрита генеральна ліцензія (автоматична) — це опубліковане в печатці дозвіл відповідного державного органа на чи увіз вивіз товару на певний строк. Товари, включені в список відкритих генеральних ліцензій, можуть чи увозитися вивозиться безперешкодно.

2.На чи вивіз ввіз інших товарів необхідне одержання кожним експортером індивідуальних ліцензій (неавтоматичні), що видаються на чи експорт імпорт окремих товарів і на строго визначений період часу.

Поряд з ліцензуванням застосовується таке кількісне обмеження, як квотування (контенгування). Це обмеження кількості імпортованих товарів визначеного найменування і виду. Подібно протекціоністським тарифам квоти знижують іноземну конкуренцію на внутрішньому ринку у визначеній галузі. Квоти бувають:

• індивідуальний, обмежуючий увіз (вивіз) в одну конкретну країну;

• груповими, що встановлюють обсяг увозу (вивозу) у визначену групу країн;

• глобальними, коли імпорт (експорт) обмежується без указівки країн, на які це обмеження поширюється.

В взаємних відносинах справа іноді доходила і до введення ембарго. Ембарго-повна заборона на торгівлю з визначеною державою, на увіз визначеного товару. Наприклад, після вторгнення Іраку в Кувейт країни-члени ООН проголосували за введення ембарго на іранську нафту.

В останні роки між різними країнами укладено понад сто угод про "добровільне" обмеженні експорту і про встановлення мінімальних імпортних цін. "Добровільне" експортне обмеження - це обмеження, коли іноземні фірми "добровільно" обмежують обсяг свого експорту у визначені країни. Вони дають цю згоду проти своєї волі, у розрахунку на запобігання більш твердих торгових бар'єрів. Так, у Японії автомобілебудівництво під погрозою введення в США більш високих чи тарифів низьких імпортних квот погодилися на введення "добровільних" експортних обмежень на свій експорт у США. Специфіка "добровільних" експортних обмежень, як утім, і встановлення мінімальних імпортних цін полягає в тому, що торговий бар'єр, що захищає країну — імпортера, уводиться на границі що експортує, а не імпортує країною. Тут, наприклад, у випадку, зниження експортної ціни нижче мінімального рівня, що імпортує країна вводить антидемпінгове мито, застосування якого може унеможливити подальший експорт товарів на ринок даної країни.

Демпінг (англ. dumping буквально - скидання) – демпінг, продаж товарів на зовнішніх ринках за цінами більш низьким, чим на внутрішньому ринку (як правило, нижче витрат виробництва), один із засобів конкурентної боротьби монополій за зовнішні ринки. Різновид – валютний демпінг: експорт товарів по пониженим цінах із країн зі знеціненою валютою в країни з більш стабільною валютою.

Антидемпінгові мита як нетарифний інструмент регулювання імпорту застосовується при імпорті товару за цінами нижче пропонованих витрат на їхнє виробництво.

У деяких випадках країни застосовують так називані компенсаційні коли встановлено, що експортер товару одержав державну субсидію на його виробництво. У деяких випадках застосовується регулювання зовнішньоекономічних зв'язків за допомогою мір адміністративного характеру, такі як: технічні норми і стандарти, митні формальності, санітарні і ветеринарні норми, вимоги до упакування і маркірування товару і так далі.

Потрібно відзначити, що визначена ліберизація зовнішньої торгівлі була досягнута. Однак поле діяльності величезне. Великі додатки зусиль знадобляться на мій погляд надалі удосконаленні митного тарифу - основного інструмента регулювання імпорту. На сьогоднішній день ставки митних податків настільки високі, що змушують імпортерів шукати обхідні шляхи митного оформлення. Приведу кілька прикладів. Припустимо, що ми хочемо купити за кордоном дорогі меблі. Мито в цьому випадку 30 %, ПДВ - 20%. Основний платіж, не вважаючи митних зборів, у цьому випадку складе 56 % від митної вартості. Набагато гірше ситуація, коли закуповувана меблі дешева. Тоді мито розраховується як 2 ЕКЮ за 1 кг. Припустимо, що вантаж коштує 20 000 $, вага вантажу 18 000 кг. Мито складе ~ 39 600 $, ПДВ відповідно (20 000 + 39 600) * 0,2 = 11 920 $.

Тобто сумарний платіж складе 39 600 + 11 920 = 51 520 $. У результаті митного оформлення вантаж подорожчав ~ 2,6 рази, що на мій погляд ніяк не стимулює. Таке положення речей змушує імпортерів або узагалі відмовлятися від діяльності, або вишукувати «чорні» чи « сірі» схеми митного оформлення. У результаті чого митниця грошей не доодержує.

Але якщо роль України у світовій торгівлі невелика, то для самої України значення зовнішньоекономічної сфери дуже істотно. Зовнішня торгівля залишається важливим джерелом надходження інвестиційних товарів, а також відіграє велику роль у постачанні населення України продовольством і різними товарами. І тому дуже важливо знати регулювання міжнародних торгових відносин.

Список літератури:

Авдокушин Е.Ф. Міжнародні економічні відносини. Навчальний посібник. М.: Маркетинг, 1997.

Герчикова И.Н. Міжнародна комерційна справа: Підручник для Вузов. Москва: Юнити. 1996р.

Спиридонов И.А. Світова економіка. М.: ИНФРА-М, 1998 р.

Терещенко С. Регулювання міжнародних торгових угод// Фінансова консультація. 1997. № 23.13 жовтня

Фомичев В.И. Міжнародна торгівля. М.: ИНФРА-М, 1998 р.

Фомишин С.В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. Київ.:1997р.