Реферат: Особливості макроекономічної ситуації в Україні 1998-2000 рр

Від цієї генеральної мети розповсюджується дерево так званих опосередкуючих конкретних цілей, без здійснення яких генеральна мета не може бути досягнута. Ці конкретні цілі нерозривно пов'язані з об'єктами державного регулювання економіки. Мета - вирівнювання економічного циклу - направлена на об'єкт, тобто на економічний цикл; поліпшення навколишнього середовища - на навколишнє середовище і т.п.

Очевидно, що цілі, по-перше, неоднакові по значенню і масштабам і, по-друге знаходяться в тісному взаємозв'язку. Частіше за все одна мета не може бути поставлена і досягнута незалежно від інших. Наприклад, неможливо представити стимулювання НДДКР без створення сприятливих умов накопичення капіталу, без вирівнювання кон'юнктури, вдосконалення галузевої структури економіки, стабільного грошового обігу.

Перераховані цілі частково перекривають один одну, одна може виявитися тимчасово більш важливою і підпорядкувати собі інші в залежності від реальної господарської і соціальної ситуації, рівня усвідомлення цієї ситуації суб'єктами державного регулювання економіки і від встановленої урядовими органами на даний відрізок часу системи пріоритетів цілей. Будь-хто з вищеназваних цілей може служити, сприяти або перешкоджати досягненню іншої мети. Конкретні цілі всередині дерева цілей можуть бути первинними, повторними, третинними і т.д. Наприклад, в умовах кризи первинною метою стає вихід з кризи у вузькому конкретному значенні - пожвавлення кон'юнктури. Всі інші цілі підкоряються їй.

Пряме державне господарське регулювання здійснюється коштами бюджетної політики. Державний бюджет - це річний план державних витрат і джерел прибутків їх фінансового покриття. Проект бюджету щорічно обговорюється і приймається законодавчим органом - парламентом країни, штату тощо. По завершенні фінансового року повноважні представники виконавчої влади звітують про свою діяльність по мобілізації прибутків і здійсненню витрат у відповідність з прийнятими в попередньому році законом про бюджет.

Державний бюджет завжди являє собою компроміс, що відображає співвідношення сил основних груп носіїв різних соціально-економічних інтересів. Витрати державного бюджету виконують функції політичного, соціального і господарського регулювання.

Перше місце в бюджетних витратах займають соціальні статті: спеціальні допомоги, освіта, охорона здоров'я і ін. У цьому виявляється головна мета бюджетної політики, як і всієї державної економічної політики взагалі - стабілізація, зміцнення і пристосування існуючого соціально-економічного ладу до умов, що міняються. Ці витрати покликані пом'якшити диференціацію соціальних груп, неминуче властиву ринковому характеру.

У витратах на господарські потреби звичайно виділяються бюджетні субсидії сільському господарству. Жодна держава не може бути зацікавлена в розоренні селянства, фермерство. І хоч в своїй зовнішньоекономічній політиці уряду іноді тимчасово жертвують інтересами вітчизняних виробників аграрних товарів, допускаючи іноземну сільськогосподарську продукцію на внутрішній ринок у відповідь на поступки торгових партнерів, як правило уряду підтримують своє середнє і велике фермерство.

Витрати на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики, а також адмістративно-управлінські витрати впливають на попит на споживчі товари і послуги.

Кон'юнктурним цілям бюджетного регулювання служать витрати по внутрішньому державному боргу (наприклад, дострокове погашення частини боргу), розміри витрат на кредити і субсидії приватним і державним підприємствам, сільському господарству, на створення і вдосконалення об'єктів інфраструктури, на закупівлю озброєнь і військове будівництво.

Розміри цих витрат істотно впливають на масштаби попиту і величину інвестицій. У періоди криз і депресій витрати державного бюджету на господарські цілі, як правило, ростуть, а під час перегріву кон'юнктури - скорочуються.

Витрати на кредитування експорту, страхування експортних кредитів і капіталу, що вивозиться, що фінансуються з бюджету, стимулюють експорт і в довгостроковому плані поліпшують платіжний баланс, відкривають для економіки країни нові зарубіжні ринки, сприяють зміцненню національної валюти, забезпеченню постачання на внутрішній ринок необхідних товарів через рубіж. Це зовнішньоекономічний аспект політики бюджетних витрат.

Дієвість державного регулювання економіки за допомогою бюджетних витрат залежить, по-перше, від відносних розмірів сум, що витрачаються; по-друге, від структури цих витрат; по-третє, від ефективності використання кожної одиниці коштів, що витрачаються.

Головним інструментом мобілізації фінансових коштів для покриття державних витрат є податки. Вони також широко використовуються для впливу на діяльність суб'єктів господарства. Це фіскальна роль податків. Але головна роль податків - регулююча. Державне регулювання за допомогою податків залежить у вирішальній мірі від вибору податкової системи, а також від видів і розмірів податкових пільг.

Податки в державному регулюванні економіки грають двояку роль: з одного боку, це головне джерело фінансування державних витрат, матеріальна основа бюджетної політики, з іншого боку, це інструмент регулювання. Задача державних бюджетних органів - не просто обкласти податками ті або інші джерела надходження коштів, а створити механізм впливу, що тонко настроюється на господарську поведінку юридичних і фізичних осіб. Для цього використовуються тимчасово або податкові знижки, що селективно надаються, відстрочка сплати податків.

Таким чином у держави є всі інструменти для проведення нормальної економічної політики. Далі я розгляну як саме держава користується цими інструментами.

Розділ 1. Особливості макроекономічної ситуації в Україні у 1998 - 2000 рр.

Україна - одна з найбільших держав світу по чисельності населення і території, індустріальному рівню, з питомою вагою обробляючої промисловості майже в 40% ВВП, унікальними по родючості грунтами. І проте країна вже десять років переживає дуже серйозні трудності. Варто нагадати, що в період з 1991-1999 роках ВВП скоротився на 60%, а валові капітальні інвестиції - на 80%.[5.c8]

Негативні процеси, котрі відбуваються в країні не ставлять під загрозу необхідність ринкових перевтілень. У нас є багатий досвід паралельного існування двох різних економічних систем. Планова система виявилася здібною до прориву в окремих напрямах, але в змаганнях на тривалу дистанцію ринкова економіка показала відмінні результати. Перехід України до ринку співпав зі зміною орієнтирів в розвитку світової економіки.

Перед країною відкрився шлях минути хворобливий етап трансформації директивної економіки в ринкову, але в цей час виникає перший парадокс розвитку.

Значення цього парадокса полягає в тому, що він лежить в області реформування і практики застосування в країнах з перехідною економікою. При цьому склалися дві версії трансформації:

Прихильники цієї версії затверджують, що просування до ліберального суспільства при всіх інших умовах забезпечить швидке відродження і притоку нових інвестицій(країни Польща, Литва, Латвія, Чехія).

Ця версія пов'язана з несистемністю і половинчатістю реформ, що породжує ко-рупію і розквіт тіньового сектора економіки.

В Україні досі йдуть спори про вибір однієї з версій розвитку. Всі ці дебати так і не привели до яких-небудь остаточних висновків. Але стало ясно, що в країні були усунені витрати державного монополізму, тобто не ефективного розподілу обмежених ресурсів. Але в також час ми зіткаємося з проблемою надмірної само відчуження держави з сфери макроекономічного регулювання. До речі, дуже детально таку ситуацію описує французький інституціоналіст Робер Буайе в книзі ′′Теорія регуляції′′. Ось витримка з тексту: ′′ заборона комуністичної партії, відмова від планування, приватизація автоматично не приводять до виникнення ринкової динаміки. Зовсім навпаки, виникає нерівність в доступі до ресурсів, до інформації, до політичної влади, що створює умови для нових монополій і веде до повсюдного поширення практики двосторонніх операцій, а аж ніяк не породжує гнучкий механізм пристосування загальної суми анонімних пропозицій і анонімних попитів′′.

Таким чином наші реформатори думали, що вони ведуть країну до рівня найбільш розвинених країн, але сьогодні вже немає упевненості в тому, що віртуальні інститути ринку і демократії можуть повністю пояснити походження багатства.

Мимовільно задаєш собі питання: може бути помилка міститься в джерелах, коли все зводилося тільки до вільної конкуренції і приватної власності в дусі А.Сміта, тобто до мікроекономічної моделі. З механізму випали макроекономічні проблеми, такі як інтеграція продуктивних сил, пропорцій економіки. Політична економія мануфактури з її культом ′′невидимої руки′′ ринку була накладена на багато які виробничі підприємства.

А тепер подивимося на іншу проблему, яка властива моделі ринкової трансформації України. Це байдужість до проблеми бідності. Відомий американський економіст Лестер Туроу відмічає: ′′ історія також вчить нас, що версії капіталізму, основані на виживанні найбільш пристосованих, на практиці не працюють.

Економіка вільного ринку, що існувала в 20-ті роки, розвивалася у час ′′великої депресії′′, і уряду довелося її перебудувати.

Можливо, капіталізм, де ′′виживають найбільш пристосовані′′, все-таки здійснимо, але ніхто ще не намагався це зробити. Потрібно також мати на увазі, що держава загального добробуту була влаштована зовсім не шаленими лівими. Його будівниками були майже у всіх випадках проінформовані аристократичні консерватори(Бісмарк, Черчиль, Рузвельт), що прийняли політику соціального забезпечення не для того, щоб зруйнувати капіталізм, а щоб врятувати його, захистивши середній клас′′.