Реферат: Інфляція, суть, види, джерела, наслідки, зв‘язок з безробіттям

На горизонтальному відрізкові сукупний попит АD1 порівняно невеликий, відтак обсяг національного продукту значно відстає від його рівня за повної зайнятості. За зростанням сукупного попиту реальний обсяг продукції збільшиться, а рівень цін зросте на незначну величину або взагалі не зміниться.

Із зростанням сукупного попиту до АD2 економіка переходить на проміжний відрізок сукупної пропозиції, наближаючись до повної зайнятості, а може й перевищувати її. Проте рівень цін почне зростати ще перед тим, як буде досягнуто повної зайнятості.

Це станеться внаслідок того, що деякі галузі національної економіки раніше за інші повністю використовуватимуть свої виробничі потужності й не зможуть реагувати розширенням обсягу продукції на подальше збільшення попиту на неї. Для них підтверджується закон спадкової віддачі, тобто кожна додаткова одиниця праці забезпечує дедалі менший обсяг продукції. В результаті витрати на робочу силу збільшуються, спричиняючи зростання цін на товари і послуги.

Коли економіка досягає рівня повної зайнятості, то додаткові видатки і вищі ціни на проміжному відрізкові можуть спонукати фірми виявляти попит, а деякі домогосподарства – пропонувати ресурси понад обсяг продукції за повної зайнятості.

Фірми можуть застосовувати додаткові робочі зміни і використовувати надурочий час для збільшення виробництва продукції. Домогосподарства пропонують на ринку межи кваліфіковані види праці. На цій частині проміжного відрізка кривої АS рівень безробіття падає нижче природного, а фактичний обсяг національного виробництва перевищує його природний рівень, і темпи інфляції прискорюються.

На вертикальному відрізкові реальний обсяг національного виробництва досягає максимуму, і подальше збільшення попиту до AD3 лише підвищує рівень цін. Темпи інфляції зростають, бо сукупний попит перевищує фізичний потенціал економіки. На цьому відрізкові реальний обсяг продукції не збільшується, і тому він не може поглинати хоч би деяку частину зрослих видатків.

Інфляцію, що виникає внаслідок зростання витрат у періоди високого рівня безробіття і неповного використання виробничих ресурсів, називають інфляцією витрат або інфляцією пропозиції.

Збільшення витрат виробництва на одиницю продукції зменшує прибутки та обсяг виробництва, який фірми готові запропонувати за наявного рівня цін. У результаті спадає пропозиція товарів і послуг, що підвищує рівень цін. У цьому випадку ціни роздувають витрати, а не попит, як то відбувається за інфляції попиту.

Інфляція витрат спостерігається тоді, коли крива сукупної пропозиції переміщується вгору, наприклад, із положення AS1 до AS2 (рис. 1). Важливими джерелами такої інфляції є збільшення номінальної заробітної плати і зростання цін на сировину та енергію.

В економіці немає якогось одного виду інфляції. Як і будь-яке захворювання, інфляцію спричиняють багато факторів. Одні види інфляції зумовлює попит, інші – пропозиція. Проте ключовий момент сучасної інфляції полягає в тому, що вона розвивається як інерційна і зупинити її надзвичайно важко. Під інерційною інфляцією розуміють зростання загального рівня цін із року в рік приблизно однаковим темпом.

У середині 80-х років ціни у США постійно зростали на 4% щорічно, і більшість людей звикли саме до такого рівня інфляції. Цей сподіваний темп інфляції було передбачено в економічних угодах. Працівники й адміністрація укладали угоди щодо заробітної плати, виходячи приблизно з 4%-го інфляційного темпу; державні монежарні і фінальні плани також припускали рівень інфляції 4%. Протягом цього періоду інерційний темп інфляції становив 4% щороку.

Темп інфляції, на який сподіваються і який враховують у контрактах і юридичних угодах, є інерційний, або стрижньовим, темпом інфляції.

Інерційна інфляція може тривати досить довго, поки більшість людей сподіваються саме на такий її темп. За цієї умови інфляція є невід’ємною частиною економічної системи. Повністю врахована інфляція становить нейтральну рівновагу і здатна підтримуватися на певному рівні протягом певного часу.

Однак історія свідчить, що інфляція не може залишатися стабільною досить довго. Часті потрясіння через зміни у сукупному попиті, різні стрибки цін на нафту, неврожаї, зміни у валютних курсах, зміни у продуктивності праці та інші численні економічні події прискорюють чи уповільнюють темп інфляції. Основні види потрясінь залежать від попиту і від затрат.

Певний час економіка має темп інфляції, до якого пристосовуються сподівання населення, цей врахований інерційний темп інфляції має властивість утримуватися доти, доки якесь потрясіння не змусить його підвищитися або впасти.

Рівень цін та інфляція. Розглядаючи рис.2, ми можемо побачити різницю між зміною рівня цін та інфляцією. В цілому збільшення сукупного попиту – переміщення праворуч кривої AD – підвищить ціни за інших умов. Так само переміщення угору кривої AS, що є наслідком збільшення сукупної пропозиції, підвищить ціни за інших незмінних умов.

У цілому треба пам’ятати, що інші умови змінюються. Зокрема криві AD і AS майже завжди переміщуються у часі. Графік на рис. 2 свідчить, наприклад, що криві AS і AD крокують угору разом.

Що, якби несподіване переміщення кривої AS або AD відбувалося в третьому періоді? Припустімо, наприклад, що в третьому періоді крива AD перемістилася ліворуч внаслідок політики скорочення грошової маси. Це могло б спричинити спад з новою точкою рівноваги ЕIII на кривій ASII. В цій точці обсяг виробництва впав би нижче потенційного, а ціни і темпи інфляції були б нижчими, ніж у ЕII. Проте в економіці все ще б відчувалася інфляція, бо рівень цін у точці ЕIII ще вищий ніж за рівноваги в точці ЕI в попередньому періоді з цінами РI.

Економічні сили можуть опустити рівень цін нижче того рівня, який інакше б встановився. А проте внаслідок інтерційності витрат і цін економіка відчуватиме інфляцію навіть в супереч всім дезінформаційним заходам, що вживаються.

Це місце – центральне для розуміння явища стагорляції, тобто високої інфляції в період високого безробіття. Поки інфляційні елементи, що підносять угору витрати, ще могутні, спад може відбутися водночас з високою інфляцією (однак з такою, що нижча за попередній інфляційний темп). В точці ЕIII, яку показано на графіку обсяг виробництва далеко нижчий за потенційний. Проте ціни все ще зростають, оскільки рівень цін, що відповідає ЕIII, можливо, на 3% вищий за рівень цін РI у попередньому періоді.

Таким чином, інфляція витрат пов’язана із скороченням сукупної пропозиції внаслідок дії несприятливих зовнішніх шоків – підвищенням цін на сировину, матеріали, підвищення номінальної заробітної плати тощо, які сприяють зростанню безробіття. Цей тип інфляції призводить до старгфляції – ситуації в економіці, коли одночасно відбуваються рівні інфляції та безробіття на фоні загального спаду виробництва.

Рання крива Філіпса.

У 1958р. новозеландський економіст А. Філіпе опублікував статтю про взаємозв’язок між величиною зарплати та рівнем безробіття. Він виявив, що заробітна плата завжди зростала, коли безробіття було малим. Зі зростанням рівня безробіття темпи приросту зарплати уповільнювалися.

На підставі статистичних даних Філіпе побудував криву, що відображала несподівано стійку обернену залежність між темпами зростання зарплати та рівнем безробіття у Великий Британії упродовж 1861-1957 (рис.3). пізніше цю залежність почали називати кривою Філіпса. По вертикальній осі Філіпс відклав темп зростання номінальної зарплати, а по горизонтальній – рівень безробіття. Точці в якій крива перетинає вісь абсцис, відповідає рівень безробіття, за якого рівень цін на ринку праці незмінний. Згідно з оцінкою Філіпса, такий рівень безробіття у Великій Британії становить 5,5%. Ця крива не досягає перетину з віссю ординат, бо досягти абсолютного рівня зайнятості, тобто відсутності безробіття, практично не можливо.

У 1960р. американські економісти Семюелсон і Солоу дещо видозмінили криву Філіпса. Їм удалося пов’язати рівень безробіття з рівнем інфляції (а не з темпами зростання зарплати, як то було раніше). Таким дослідженням кривої Філіпса дало змогу застосувати її до дослідження національної економіки та використати в макроекономічній політиці. Початкову стабільну криву, побудовану на підставі емпіричних даних називають ранньою кривою Філіпса.

Що спричиняє обернений зв’язок між інфляцією та безробіттям, який виражає крива Філіпса? Чинники, що лежать в основі зазначеного зв’язку, аналогічні тим, які зумовлюють додатний нахил проміжного відрізка кривої сукупної пропозиції. Із наближенням національної економіки до рівня повної зайнятості на ринку праці виникають слабини та структурні проблеми. Річ у тім, що національний ринок праці містить велику кількість недивідуальний ринків праці, які відрізняються один від одного і за структурою зайнятості, і за географічним розташуванням.

У фазі піднесення повна зайнятість не досягається одночасно на кожному з ринків праці. Представники одних професій зайняті повністю, а серед представників інших професій ще багато безробітних. В одних регіонах країни рівень безробіття у фазі підсилення перевищує природний, тоді як в інших попит на окремі види праці не задовольняється.

Це спричиняє тут підвищення заробітної плати, що генерує зростання витрат ще до того, як національна економіка досягає певної зайнятості.

Ринок праці повільно усуває цю розбалансованість. В одних випадках безробітні просто можуть не знати, що десь є потреба в представниках іншої професії, в інших – перекваліфікація може потребувати значних затрат часу і коштів або ж зміни місця проживання. Отже, ринок праці недостатньо пристосовується до змін у попиті й пропозиції робочої сили і не може відвернути зростання витрат і цін, яке починається ще перед тим, як досягнуто повної зайнятості. Ось чому існує обернена залежність між рівнями безробіття та інфляції на проміжному відрізкові AS.