Реферат: Державний бюджет

“Единим хорошим бюджетом є збалансований бюджет”

Адам Сміт, 1776 р.

“Хорошим правилом є те, що бюджет ніколи не повинен бути збалансованим - крім моменту, копи надлишок, що стримує інфляцію, змі­нюється на дефіцит, щоб боротися зі спадом”.

Воррен Сміт, 1955 р.

Адміністративно-командна економічна політика в СРСР призвела до нерівномірного економічного розжитку усіх регіонів, ство­рення неструктуризованого, неефективного та однобокого народ­ногосподарського комплексу. Функціонування адміністративно-командної системи сприяло розподілу і перерозподілу більше 25 відсотків валового внутрішнього продукту СРСР, який вироблявся в Україні.

З проголошенням незалежності України починається но­вий етап, формування власної національної політики і розвитку суспільно-економічних відносин. Початком економічних перетворень в Україні стало прийняття Закону УРСР" Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 року. Згідно з ним Україна самостійно визначає економічний статус і стратегію соціально-економічного розвитку в інтересах усього наро­ду, а також розробляє і формує незалежну фінансову (бюджетну, податкову, валютну) політику в контексті загальнодержавної економічної політики і займається її виконанням.

Фінансова політика охоплює нейтральну ланку системи економічних відносин і відіграє провідну роль у реалізації загальнодержавних функцій. Організація і регулювання цих відно­син здійснюються відповідно до діючого (фінансового правового по­ля) етапу та стану суспільно-економічного розвитку країни. Без врахування останнього політика стає гальмом розжитку економічних відносин.

Фінансова політика має бути жорсткою, але справедливою й активною, і повинна стимулювати економічне зростан­ня, захищати національні інтереси та бути привабливою для суб'єктів іноземних країн. Побудова і формування фінансової політики – це досить складний процес.

Розвиток суспільне—економічних відносин в Україні під­тверджує необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової стабілізації - основи загальнодержавної стабілізації і виходу з економічної кризи.

Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов'язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів. Державний бюджет України - це головний фінансовий план країни, який віддзеркалює суспільно-економічний стан у державі. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно вплива­ють на формування доходів та фінансування видатків бюджету. Бюджет, його дохідна частина прямо пов'язані із Державною програмою соціально-економічного розвитку України на поточний фінансовим рік. І навпаки, виконання зазначеної програми за­лежить від її фінансового забезпечення. У ньому напрямку Державний бюджет виступає основою фінансування загальнодержавних програм та сприяє їх виконанню. Державна програма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет України мають своє особливе місце, роль і призначення в системі суспільно-економічних відносин.

Практика розвитку фінансових відносин ще раз підтвер­джує це і вимагає:

- по-перше, формувати Державний бюджет України і Державну програму соціально-економічного розвитку України на основі єдиної концепції суспільно-економічного розвитку й у контек­сті загальнодержавної фінансово-економічної політики;

- по-друге, досконалого аналізу та оцінки соціально-економічного стану регіонів і держави та розробки реальних макроекономічних показників розвитку на плановий рік і перспективу;

- по-третє, виконання Державного бюджету і Державної програми соціально-економічного розвитку має проходити ж руслі єдиних підходів, цілісного механізму, ефективних норм і методів організації фінансово-економічних відносин;

- по-четверте, підтримки загальних принципів економічного розвитку і, насамперед, принципу формування і виконання доходів бюджету за рахунок платежів, які активно й ефективно впливають на виробництва, виконання показників економіч­ного розвитку, а не шляхом розширення кількості податків та зборів, як сьогодні відбувається, та використання емісійних джерел поповнення бюджету;

- по-п'яте, проведення належного, своєчасного контролю та піднесення рівня відповідальності за стан виконання доходів бюджету та показників соціально-економічного розвитку регіонів, міністерств (відомств), держави ж цілому.

Бюджет є головним фінансовим документом країни. Виходя­чи з нього можна зробити висновок, що вивчення бюджету (про­цесу його формування) є однією з першорядних задачею еконо­мічної науки.

Пояснення цьому лежить у зв'язках бюджетної політики з усіма сторонами економіки країни. Так процес формування бюджету тісно пов'язаний із податковим законодавством, а та­кож із процесом виробництва: або стимулює його, або натис­кає. З іншого боку, розподіл бюджетних засобів також тісно пов'язаний з виробництвом: фінансові вкладення направляються у виробництво. Також із бюджету фінансуються соціально-необхідні програми і служби такі як: армія, міліція, охорона здо­ров'я і т.п.

Як очевидно з усього вищевикладеного бюджет щиро пов'язаний із добробутом країни. І це в черговий раз підкреслює всю актуальність проблеми бюджету і процесу його нормування, і необхідність його вивчення.

Бюджетний процес - регламентований законодавством порядок, розглядання, затвердження бюджетів, їхнє виконання і контроль за виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять у бюджетну систему України.

При формуванні Державного бюджету основною задачею є його збалансованість або говорячи іншими словами якнайближче наблизитися до ідеального варіанта - це повне покриття вит­рат прибутками й утворення залишку засобів, тобто перевищення прибутків над витратами.

Цього стану, на перший погляд, можна досягти двома засобами:

1. зменшення розміру витрат;

2. збільшення розміру прибутків.

Державні витрати структурно можна уявити так:

Витрати на соціальні послуги.

Витрати на господарське споживання.

3. Витрати на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики.

4. Витрати адміністративно-управлінські.

5. Платежі по державному боргу.

З даної структури очевидно, що витрати державного бюджету виконують функції політичного, соціального і господарського регулювання.

Перше місце в бюджетних витратах займають соціальні статті: соціальні посібники, утворення, охорона здоров'я та ін. У ньому виявляється головний напрямок бюджетної політики, як і всієї державної економічної політики в цілому - стабілізація, зміцнення і пристосування існуючого соціально-економічного ладу до розумів, що змінюються. Ці витрати покликані зм'якшити диференціацію соціальних груп, неминуче властиву ринково­му господарству.

У витратах на господарські споживання звичайно виділяються бюджетні субсидії підприємствам, сільському господарству, на здійснення державних програм. Усе це робиться з метою стимулювання їхніх виробничих можливостей.

Витрати на озброєння і матеріально-технічне забезпечення зовнішньої політики, а також адміністративне - управлінські ви­трати випивають на структуру попиту.

Кон'юнктурним цілям бюджетного регулювання служать витра­ти по внутрішньому державному боргу (наприклад, дострокове погашення частини боргу), розміри витрат на кредити і субсидії приватним і державним підприємствам, сільському господарству, на створення і удосконалення об'єктів інфраструктури, на закупів­лю озброєння і військове будівництво. Таким чином, держава на­магається задовольнити вимоги різноманітних соціальних груп, зменшити соціальну напруженість у товаристві.

У періоди криз і депресії витрати державного бюджету на господарські споживання, як правило, ростуть, а під час кон'юнктури - скорочуються.

Важливо відзначити, що структура державного бюджету робить регулюючий вплив на розміри попиту і пропозиції, а також на галузеву і регіональну структуру економіки, національну конкурентоздатність на світових ринках.

Структуру державних прибутків можна уявити такою уявою:

1. Податки (у тому числі акцизні збори і мита).

2. Податкові надходження: прибутки від державної власності, державної торгівлі.

3. Внески в державні фонди соціального страхування, пенсійний, страхування від безробіття.

Головком статтею бюджетних прибутків є податки. Під податком, збором, митом і іншими платежами розуміється обов'язковий внесок у бюджет відповідного рівня або ж позабюджет­ний фонд, здійснювані платниками в порядку і на умовах, визначених законодавчими актами.

Податки бувають двох видів:

1. Податки на прибутки і майно: прибутковий податок із громадян; податок із прибутку; податок на соціальне страхування і фонд заробтіньої плати і робочої сили; майнові податки, у тому числі податки на власність, включаючи землю й іншу нерухомість; податки на переклад прибутку і капіталу за рубіж і ін. Ці податки стягаються з конкретної фізичної особи, їх називають прямими податками.

2. Податки на товари і послуги: податок з обороту, що в даний час замінений податком із додаткової вар­тості; акцизи (податки, прямо що включаються в ціну товару або послуги); податок на спадщину, на доходи з нерухомістю і цінними паперами й ін. Ці податки називаються непрямими. Вони частково або цілком пе­реносяться на ціну товару aбо послуги.

З вище викладеного очевидно, що податки виконують три найважливіші функції:

1. Фінансування державних витрат (фіскальна функція).