Реферат: Загальні положення етики бізнесу

В цілому світі бізнес-діяльність асоціюється якщо не з жорстокою, то принаймні з жорсткою поведінкою її суб'єктів по відношенню один до одного. Мовляв, як узагалі можна вести мову про етику в умовах конкуренції, боротьби за виживання, пресингу з боку владних структур і т. д.?

Проте в основі таких спотворених підходів, як завжди, лежать неправильні уявлення, як про смисл бізнесу взагалі, так і, тим більше, про етику. Врешті, десь на рівні здорового глузду ми всі розуміємо, що для зростання ефективності бізнес-діяльності слід „добре ставитися до людей”, принаймні до деяких з них. Бізнес, який в принципі базується на довірі, завжди залишається соціальною діяльністю — тобто, неодмінно здійснюватиметься між людськими особистостями, які завжди цінуватимуть турботу, дружбу, чесність тощо.

Загалом кажучи, людські особистості, як вчить філософія, наділені цінностями (будь-що, що ми визнаємо як варте), структурованими в „кодекси цінностей”. Дехто навіть вчить, що саме ті цінності, які ми приймаємо, роблять нас тією чи іншою особистістю. І навпаки, без цінностей неможливо навіть уявити людину. Кожен з нас має набір того, що вважає „добрим”. Без уявлення про вартість ми навіть не починаємо діяти — за кожним людським актом можна завжди віднайти уявлення про „благе”, яке й змушує людину діяти певним чином. Тобто, людина і пальцем не поворухне, якщо не бачитиме за цією дією якогось блага. Це означає, наприклад, що і палити, і їсти, і пити горілку, і допомагати немічним, і писати закони, і працювати, і займатися спортом, і жертвувати собою, і т. д. люди будуть лише тоді, коли бачитимуть за цим якесь благо, передусім для самих себе, потім для своїх близьких, і т. д. — аж до рівня всього суспільства. Звичайно, виділяють суб'єктивний та об'єктивний аспект блага. Суб'єктивно людина може вважати благом, у принципі, що завгодно, а в об'єктивному значенні благом для неї буде лише те, що відповідає її „природі”, як відомо з філософської спадщини. Наприклад, природно людині потрібна певна кількість їжі, чуттєвих насолод, речей для володіння (що відбирають час) і т. д., і ця кількість ніколи не є нескінченною, хоча й різною для природно різних людей. Саме для визначення цієї кількості людині дається розум — згідно з класичним уявленням мудрість полягає у розумному розпорядженні речами (благами).

Людська особистість, як вчить нас більшість мислителів, наділена також волею. Саме ресурси розуму та волі вона і має застосовувати для вибору мети власної дії і способу її досягнення. Розум має знання, воля — свободу, і ці риси стають вирішальними в прийнятті рішення. Знання застосовується розумом у різноманітних ракурсах для ознайомлення з ситуацією, перебору альтернатив і вибору найкращої серед них, але сам вибір здійснює воля, яка спонукає до початку, власне, дії. При цьому життєво важливо, щоб між діяльністю розуму та волі був мінімальний розрив, інакше людина приречена на „неефективність власної особистості”, коли розум мислитиме про щось одне, а в реальності дії особистості цим планам не відповідатимуть. В ситуаціях, близьких до клінічних, людина в такому випадку починає жити в мріях розуму, які не мають жодного відповідника в реальності. І навпаки, за умови наявності достатнього рівня славнозвісної „сили волі” людина отримує здатність не лише пасивно приймати „удари долі”, але й, застосовуючи дані розуму, змінювати реальність на більш прийнятну для себе. Подібні міркування, до-речі, за аналогією можна застосувати на рівні фірми.

Проте тут і з'являється перша проблема. Те, що є прийнятним для мене, не обов'язково є прийнятним для тебе, як відомо з банального життєвого досвіду. Тобто, жодна людська воля, як виявляється, не має абсолютної свободи, бо свобода однієї людини (чи групи людей у випадку колективних дій) обмежена свободою іншої. Наслідок простий — хтось має поступитися своєю свободою. Але чому хтось із них має це робити? І що робити у випадку двох (чи більше) егоїстів, коли жоден з них не хоче поступатися? У цьому випадку найчастіше має місце своєрідна моральна суперечка, коли кожна зі сторін намагається представити своє суб'єктивне бачення блага як об'єктивне (прийнятне для всіх) і найбільш правильне. Життєвий досвід подібних суперечок, які в своїй більшості лишаються нерозв'язаними до кінця, призводить деяких людей до т. з. етичного релятивізму, коли просто заперечується сама наявність будь-якого об'єктивного блага. Проте вже сам процес моральної суперечки до певної міри спростовує етичний релятивізм, адже кожна зі сторін при цьому застосовує поняття про об'єктивне благо, і без цього поняття, як виявляється, неможливо нікого переконати в своїй правоті, чи, тим більше, розсудити людей „по правді”. До-речі, слід правильно розставити акценти — закони (принаймні, створені людьми) в виборі уявлення про об'єктивне благо не дуже допомагають, адже всі вони були створені вже з огляду на певне уявлення про благо.

Але залишається головне питання — що ж таке це об'єктивне добро. Цим і займається етика, в європейському варіанті — вже протягом двадцяти п'яти століть. Дисциплінарно етика є підрозділом філософії. І хоча термін іноді вживають і для позначення „моральності”, найчастіше під етикою мають на увазі вивчення (теорію) моральності. Етика бізнесу є однією з ряду „прикладних етик”, таких як етика мас-медіа, біоетика і т. п. Вживаючи термін „прикладна етика” переважно мають на увазі те, що загальна теорія повинна прикладатися (застосовуватися) до конкретного типу людської діяльності і слугувати критерієм її вивчення з точки зору моралі і розв'язання типових проблем. Але дуже часто процес має зворотній характер — типові ситуації певного роду людської діяльності (такого, як бізнес) спонукають теоретиків до їхнього переосмислення і усвідомлення. Врешті-решт, головною рисою філософії завжди лишатиметься створення (чи віднайдення) сенсу будь-чого, що потрапляє в поле зору мислителя.

Етика бізнесу, як відомо, є дуже молодою спеціальністю, і досі дуже багато людей схильні до скептичного бачення наслідків поєднання теорії (чи тим більше практики) бізнесу з етикою як галуззю філософії. Проте, останнім часом цілий ряд факторів призводить до все зростаючого зацікавлення бізнесменів етичними питаннями.

Спостерігається інтенсивне зростання боротьби за інвестиції, причому у світовому масштабі. Це призводить до зростання ролі інвестиційних фондів, які, в свою чергу, зацікавлені в додаткових гарантіях повернення своїх інвестицій з прибутком. Тому набуває поширення практика створення „кодексів етики бізнесу”. Іноді такі кодекси підписуються однією компанією, іноді — декількома, здебільшого ці документи не мають додаткової до існуючих нормативних актів юридичної сили, але можуть означати для інвестора набагато більше, ніж десятки законів. Крім того, як виявляється, через „кодекс етики бізнесу”, дотримання якого вимагають від кожного працівника компанії, можна дуже ефективно формулювати місію фірми, її візії і способи досягнення стратегічних цілей.

Розвиток інформаційних технологій (і пов'язаний з ним розвиток мас-медіа) робить капітал все більш відкритим для контролю, і тому — все важче стає назавжди приховати інформацію про махінації і т. п.

Бізнес стає набагато вразливішим від свого іміджу, а для його формування просто необхідно „бути хорошим”, чи принаймні таким здаватися — а оскільки про це краще скажуть дії, то в якості профілактики від шизофренії все-таки краще бути хорошим, а не лише таким здаватися. Наприклад, останні гучні скандали навколо ряду великих американських компаній у своїй більшості стосувалися навіть не скільки порушень закону, скільки порушення принципів етики бізнесу, і як наслідок — зруйнування загальної довіри, якої досягали протягом десятків років.

Релігійний та культурний плюралізм (особливо останнім часом) призводить до зруйнування і розмивання уявлення про критерій добра і зла (при цьому всі люди оперують цими поняттями), що саме по собі викликає зацікавлення в цих термінах та їхньому правильному використанні.

Остання особливість дуже сильно формує особливості сучасної етики бізнесу: для більшості людей стає очевидною, з одного боку, необхідність певної кодифікації етичних принципів сучасного світового бізнесу, а з іншого — неможливість використати для цієї ролі жодну, навіть достатньо розвинену релігійну чи культурну платформу внаслідок того, що жодна з таких платформ не має „культурної етичної монополії” на світовому рівні. Навіть незважаючи на глобалізацію і зростання зацікавлення світу в американській етиці підприємництва, що своїми коренями сягає протестанської (зокрема, пуританської) етики. Тобто, сучасна етика бізнесу не може бути жодним моралізаторством чи проповідництвом, що, до-речі, лише стимулює в ній розвиток справжніх філософських рис внаслідок потреби апелювати до „загальнолюдської раціональності”, саме до того, що у філософії століттями називалося „людською природою”, основою якої залишається раціональне начало і того, що, власне і об'єднує всіх людей незалежно від їхньої культурної приналежності.

Слід зауважити, що поєднання етики і теорії бізнесу відбулося вдало. На даний момент етика бізнесу є до певної міри незалежною дисципліною, що використовує дані емпіричних і теоретичних досліджень практично всіх галузей сучасного бізнесу з метою якщо і не надати бізнес-діяльності нового смислу, то принаймні, здійснити „розширення свідомості” суб'єктів бізнесу. Подібне розширення, як виявляється, ніколи не проходить без наслідків — найкраще їх видно в галузі стратегічного менеджменту: менеджери отримують здатність краще адаптувати діяльність своїх компаній до вимог часу в довгостроковому режимі. Це, в свою чергу, пов'язане з основним принципом етики бізнесу — в довгостроковому режимі етична поведінка вигідна компанії, а неетична — невигідна. Відбувається це через формування того ж іміджу, налагодження зв'язків, що базуються на довірі, турботі і чесності (для чого завжди потрібен певний час і відповідний досвід). Потрібно просто по-новому промислити менеджмент і маркетинг компанії з точки зору названих „людських” понять, що завжди лише призводить до зростання загальної ефективності організації, особливо — ефективності людського капіталу, формування стійкої довіри до бренду тощо.