Реферат: Фінансування інноваційних проектів через мережу інноваційних фондів

Як показує практика розвинених країн, фінансування інноваційних проектів через мережу інноваційних фондів є досить ефективним, перш за все через досить високу гнучкість такої системи, що дозволяє об’єднувати кошти багатьох різних інвесторів та зусилля багатьох спеціалістів для вирішення поставлених задач.

Кооперація інвесторів, що фінансують інноваційні проекти не тільки дає можливість накопичити достатні ресурси, але й передбачає розподіл ризику та, відповідно, можливих збитків між ними.

В той самий час, як показує практика, діяльність венчурних інноваційних фірм, що займаються розробкою (а інколи є й ініціаторами) інноваційних проектів є досить ефективною (в США на фірми з чисельністю зайнятих менше 1 тис. чоловік припадає 1/2 всіх найважливіших нововведень в країні).

Не останню роль в успішному функціонуванні фондових механізмів в країнах Заходу грає специфічність руху грошових ресурсів в інноваційному процесі.

Розділ ІІ. Рух грошових потоків в інноваційному процесі

Від інноваційних фондів потік грошових коштів спрямовується до виконавців проблемно-цільових проектів і програм.

Успішно виконувані проекти і програми, націлені на оптимальне рішення актуальних проблем, привертають до себе увагу потенційних споживачів даних ефектів та викликають у них природнє бажання всебічно сприяти прискоренню реалізації намічених цілей.

Вкладаючи в проекти свої кошти, споживачі пропонують їх виконавцям різноманітні організаційно-економічні послуги, додаткові матеріально-технічні, інформаційні, кадрові ресурси і т.п. Все це прискорює хід проектних робіт; підвищується якість отриманих результатів та ефективність їх використання в ширшому масштабі.

Ті додаткові кошти, що вливаються в проект і програму в ході їх успішного здійснення, також фондуються. Внаслідок проекти і програми перетворюються в самостійні інноваційні фонди і в цій ролі стають автономними дочірніми філіями вихідного (материнського) інноваційного фонду. Вони складають його периферію і, таким чином, надають йому функції свого центрального органу.

По суті розпоряджаючись чужими коштами (але при цьому маючи узаконену можливість привласнювати заощаджені кошти та значну долю отриманого за допомогою їх прибутку), виконавці проектів і програм відносно швидко накопичують власні досить великі грошові суми, якими володіють і користуються за власним бажанням, як субсидіями. В разі, якщо ці кошти починають набагато перевищувати життєві потреби їх власників, останні, як правило, перш за все вкладають їх в свої проекти і програми, особливо у нові, перетворюючись таким чином в індивідуальні фонди неприбуткового, некомерційного типу.

Це третє покоління подібних фондів у їх загальній системі. Його характерні риси - надзвичайна багаточисельність, швидкість обертів грошових коштів, висока мобільність їх обертання, стрімкі темпи зростання їх загальної маси.

Така можливість додавати у фонди виконуваних проектів і програм власні фінансові кошти (або навіть повністю фінансувати їх за власний рахунок, дозволяє виконавцям звільнятись від необхідності пасивного чекання субсидій від материнських і дочірніх інноваційних фондів. Можливість самофінансування надає виконавцям змогу успішно долати і залежність від бюрократичних державних інстанцій, які часто регламентують суспільний інноваційний процес інструкціями, неадекватними його змісту і тенденціям розвитку.

Третє покоління фондів є кінцевим пунктом грошового потоку, що формується материнськими і дочірніми фондами, а також засновниками та користувачами. Цей потік спрямовується від первісної фази суспільного інноваційного процесу до його кінцевої фази. Він безпосередньо нарощує свою грошову масу, прискорює її оберти, скорочує цикли обертів, підвищує їх ефективність. Це призводить до утворення величезної товарної маси (нової техніки, технологій, покращених комунально-побутових умов, високоякісних спеціалізованих послуг) еквівалентної грошовому потоку, що розглядається за всіма його кількісними і якісними характеристиками.

Третє покоління фондів, за кожним з яких стоїть незалежна особа, здатна добровільно відчуджувати особисті кошти, стає також початковим пунктом другого, причому принципово іншого, в порівнянні з першим фінансового потоку.

Він іде в зворотньому напрямку: від кінцевої фази суспільного інноваційного процесу до його початкової фази. Таким чином цей зворотній або зустрічний грошовий потік збільшує масу фінансових ресурсів всіх учасників інноваційного процесу.

Зворотний грошовий потік відрізняється від прямого переліком важливих властивостей. В останньому, що йде від першого до третього покоління фондів, виконавці проблемно-цільових проектів і програм є одержувачами коштів, що виступають у вигляді субсидій, а також належної їм долі прибутку. У зворотному потоці спеціалісти стають “донорами”, тобто джерелом грошових коштів, які вже самі вони даром віддають у чуже користування.

Фондові механізми науково-технічного і соціально-економічного прогресу приводять до суверенізації творчо дієздатних осіб, забезпечують їм більш сприятливі, ніж відомствам і корпораціям, умови збереження і збільшення цінності заощаджених коштів за рахунок відчудження. Таким чином відбувається стимулювання талановитих спеціалістів до самофінансування інноваційних процесів.

Це вже новий ступінь розвитку фондових механізмів, що формуються на базі зворотного потоку грошових коштів для здійснення інноваційного процесу. Справа в тому, що зворотній грошовий потік іде в двох напрямках.

Один з них реалізується в рамках материнських і дочірніх фондів, причому назустріч потоку грошових ресурсів, відчуджуваних в ці фонди їх спонсорами. Цей зустрічний рух вливає свої кошти в прямий (магістральний) грошовий потік, забезпечуючи раціональне впровадження досягнень науки і техніки. Загальна сума таких вливань в США, наприклад, вже давно перевищила ту, яку витрачають державні відомства і промислові корпорації на фінансування наукових досліджень і розробок їх промислового використання.

Внаслідок зростання швидкості і скорочення строків обертання грошової маси, що привласнюється та відчуджується виконавцями проблемно-цільових проектів і програм, відносна величина даних коштів стрімко зростає і значно перевищує ту їх абсолютну, тобто грошову масу які насправді існує і знаходиться в обороті. Це означає, що у ролі джерел фінансування НТП індивідуальні спонсори займають фактично перше місце не тільки в якісному вимірі, а й в кількісному.

З боку зустрічного потоку грошові вливання в прямий потік здійснюються на всіх фазах інноваційного процесу (наукові дослідження, розробки, виробничі випробування, промислове освоєння і т.п.). Тому на кожній фазі встановлюється кругообіг коштів із зустрічного потоку в магістральний і навпаки, за рахунок чого вони посилюють один одного. Саме там де формується другий, зустрічний рух (тобто на заключних фазах інноваційного процесу) і виникає найбільш інтенсивний і потужний кругообіг грошових коштів.

Від першого цей зустрічний рух відрізняється тим, що він спрямований в обхід інноваційного процесу і йде до потенційного масового споживача створюваних ним нововведень з тим, щоб підготувати його до здійснення ним самим його безпосередньої споживчої функції. Можна стверджувати, що другий, зустрічний фінансовий рух інвестує всі свої кошти на задоволення життєвих потреб людини, тоді як перший вкладає весь свій потенціал в нову техніку, технології та інші нововведення.

Корпорації та відомства отримують головний свій виграш тоді, коли їм гарантується оперативне та радикальне вирішення проблем за рахунок перетворення їх соціально-економічної організації. Важливо підкреслити, що перебудова здійснюється автоматично, безболісно і навіть непомітно для самих відомств і корпорацій. Вони також приєднуються до системи фондових механізмів господарювання, які, “замикаючись у коло” утворюють структуру, в рамках якої назустріч одне одному ідуть грошові, інформаційні, кадрові та інші ресурси. Корпорації стрімко розширюють сфери впливу і нарощують свою потужність.

Відбувається процес розшарування, внаслідок якого економіка країни стає так би мовити двоверствовою. Верхній економічний шар являє собою незалежний сектор, в якому функціонують інноваційні фонди. Ці кошти рухаються на некомерційній, неприбутковій основі, хоч і обертаються в товарно-грошових формах, однак мало пов’язаних з ринковими товарно-грошовими відносинами, оскільки базуються на даровому відчудженні і привласненні учасниками масової науково-технічної творчості коштів, що обертаються. Нижній шар утворюють традиційні організаційно-економічні структури, характерні для товарного виробництва, яким властиві звичайні ринкові відносини.

Для верхнього економічного шару характерними є досить високі інтеграційні якості. Дарові грошові та організаційні ресурси у змозі (офіційно і легально) долати будь-які регіональні, національні, континентальні та інші кордони, митні бар’єри і т.д. Вони можуть вбирати в себе зустрічні грошові, інформаційні, кадрові, матеріально-технічні та інші ресурси також на даровій основі, але вигідній для всіх і кожного власника коштів, що залучаються. Тому фондові механізми господарювання швидко розповсюдились по всьому західному світу і вже злились в ньому в єдину структурно-функціональну систему.

Нижній економічний шар, навпаки, зберігає свою роздробленість по країнах, регіонах та континентах, тому що виробництво, яке орієнтується на отримання прибутку від простого продажу товарної маси, всюди створює собі конкуренцію, протидію, митні бар’єри, протекціонізм. Разом з тим торгівельні відносини так або інакше також пов’язують всіх товаровиробників і покупців в єдину комерційну систему світового господарства.