Реферат: Розлади рухо-вольових процесів. Поведінка медичних працівників з хворими, що мають зміни в рухо-вольовій сфері

Серед патологічних змін вольової сфери виділяють гіпобулію, гіпербулію та абулію.

Гіпобулія — стан психіки, що виявляється в зниженні бажань і спонукань до діяльності. Такі хворі завжди мляві, рухова активність у них виявляється мало, увага ослаблена. Гіпобулія може бути одним з перших симптомів захворювання. Вона також виникає внаслідок виснаження нервової системи і при деяких соматичних розладах у людей, які довго і тяжко хворіють.

Гіпербулія - стан психіки, для якого характерне значне підвищення активності хворого, що виявляється в прожектерстві, рухливості, незвичній для тієї або іншої конкретної людини. Так, хворі з маніакальним синдромом багато рухаються, ходять від одних знайомих до інших без потреби, знайомляться на вулицях і розповідають, наприклад, про свої проекти, винаходи тощо. Якщо оточуючі не знають про захворювання людини, її вважають дуже діяльною і зацікавленою проблемами. Більш детально знайомство з цією категорією хворих свідчить, що підвищена активність у них поєднується з дуже низькою продуктивністю. Хворі, як правило, не доводячи обрану справу до кінця, беруться за іншу. Разом з тим хворим на параною властива цілеспрямована діяльність. Так, хворі з манією переслідування наперед обмірковують план, як знищити своїх ворогів, і протягом тривалого часу намагаються здійснити його. Гіпербулія супроводжується також інтенсивними емоційними станами, жестикуляцією і мімікою.

Абулія - патологічне порушення психічної регуляції дій. Виявляється у відсутності спонукань до діяльності, в нездатності прийняти рішення і виконати потрібну дію, хоч необхідність її усвідомлюється. Глибокий прояв абулії характеризується повною відсутністю у хворих зовнішніх рухових реакцій - вони нерухомо сидять або лежать.

Тому без допомоги обслуговуючого медичного персоналу вони не в змозі задовольняти елементарні життєві потреби. Загальмовані і мовні реакції. У деяких випадках при глибоких станах загальмованості діяльності немає оборонних рефлексів.

Ступор (від лат. Stupor — заціпеніння). При різних психічних захворюваннях виникають тяжкі психопатологічні розлади, які супроводжуються пригніченням психічної активності, що виявляється у повній нерухливості, зниженні всіх видів чутливості, відсутності мовлення.

Розрізняють кілька форм ступору: депресивний, психогенний, кататонічний тощо.

Депресивний ступор здебільшого спостерігається при маніакально-депресивному психозі. Хворі не здатні до будь-яких дій або рухів, на запитання відповідають неохоче, окремими словами, на обличчі застиглий вираз туги і скорботи.

При психогенному ступорі хворі нерухомі, відсутнє мовне спілкування з оточенням, але під час розмови про травмуючу ситуацію, яка зумовила цей стан, хворі виявляють ту або іншу емоційну і вегетативну реакцію (плачуть, червоніють, бліднуть).

При кататонічному ступорі хворі нерухомі, вони годинами можуть сидіти, лежати або стояти, не міняючи пози. Внаслідок підвищення тонусу м'язів спроба змінити положення тіла не вдається. Найбільш чітко стан рухової загальмованості виявляється в тому, що хворі спонтанно прибирають так звану внутріутробну позу з притиснутими до тулуба кінцівками. Рухова пасивність, при якій тонус м'язів знижений і хворому легко можна надати будь-якого положення, в якому він застигає, називається каталепсією, або восковою гнучкістю.

Кататонічний ступор може супроводитися симптомом негативізму. Хворий чинить немотивовану протидію за будь-якої спроби вплинули на нього, наприклад, при проведенні медичних процедур, годуванні, одяганні. На прохання показати язик, розплющити очі хворий судорожне стискає щелепи, замружує повіки.

До порушень волі і потягів належать і порушення у сфері інстинктів - харчового й статевого. Клінічні розлади потягів можуть виявлятися в ослабленні їх, підвищенні і збоченні намагань до задоволення інстинктивних потреб.

Розладами потягів вважають так звані імпульсивні потяги, що виявляються в непереборних намаганнях реалізувати їх. До них належать потяги до бродяжництва (дромоманія), крадіжок без корисливих цілей (клептоманія), підпалювання (піроманія). Здебільшого вони спостерігаються в осіб психопатичного складу характеру.

До розладів рухового акту належить апраксія (від грецьк. аргахіа - бездіяльність) - порушення цілеспрямованої дії при збереженні елементарних рухів, що складають її. Хворий втрачає здатність користуватися предметами за призначенням, наприклад, не може одягтися, запалити сірника тощо.

У практиці до розладів вольової сфери належать і сексуальні збочення, серед яких: мазохізм (бажання відчувати фізичний біль або моральне приниження, яких завдає сексуальний партнер), садизм (статевого задоволення досягають у процесі завдання партнерові фізичного болю), гомосексуалізм (сексуальний потяг до осіб своєї статі), зоофілія (здійснення статевого акту з тваринами) тощо.

Для вивчення порушення вольової сфери особистості застосовують спеціальні прийоми, за допомогою яких можна виявити ті чи інші патологічні зміни.

У клініці передусім звертають увагу на здатність людини виконувати певні дії з предметами (запалити сірника, показати, як користуватися ключем, розкрити і закрити портфель, пиляти дрова, забивати молотком цвяха. У процесі бесіди з хворими вивчають його здатність впливати на іншу людину. Визначаючи патопсихологічний діагноз, лікар прагне також знати, чи здатний хворий виконувати безоб'єктивні дії (свистіти, стрибати) і аутокінетичні рухи (стиснути кулак, висунути язик), чи може він відтворити запропоновані йому рухи. Звертають увагу також і на залежність успішності виконання дії від складності запропонованого завдання.

Ряд порушень волі, і насамперед окремі сексуальні збочення, через цілком зрозумілі причини, розпізнати І вивчити непросто, що ускладнює І відповідну оцінку вольової сфери.

Доведено, що тренуванню піддається не лише система м'язів, а й нервова. Оптимізації психічної діяльності досягають вольовим тренуванням нервових процесів.

Різні психорегулюючі методики, їхні позитивні сторони об'єднує аутогенне тренування, яке є комплексним методом, спрямованим на нормалізацію функцій організму, перебудову особистості, активізацію хворого в процесі лікування. За допомогою аутогенного тренування відновлюється нервова регуляція процесів людського організму. Лікувальний і профілактичний ефект аутогенного тренування ґрунтується на самонавіюванні.

Напруження м'язів завжди є зовнішнім виявом негативних емоцій, а розслаблення м'язів — показник позитивних емоцій. Отже, між станом нервової і м'язової систем існує прямий зв'язок. Розслаблення м'язів неначе готує нервову систему до відпочинку. Але існує й зворотний зв'язок: м'язи - нервова система. Цей зв'язок використовують оракули і сектанти, які застосовують к своїй практиці всілякі рухи (сильні і часті) і досягають цим перезбудження нервової системи.

Таким чином, систематичне чергування розслаблення і напруження тренує рухливість нервових процесів (гальмування і збудження). На фоні розслаблення м'язів формуються і закріплюються нові умовні рефлекси, бажані для людини, яка займається аутогенним тренуванням. Нові умовні рефлекси, що утворилися внаслідок аутогенного тренування, можуть перебудовувати діяльність внутрішніх органів. У процесі тренування словесні сигнали багаторазово повторюються і виробляється можливість свідомо регулювати вегетативні функції. Це можна пояснити зокрема тим, що при аутогенному тренуванні виникає фазовий гіпнотичний стан І самогіпноз із самоуправлінням. І.П.Павлов зазначав, що гіпнотичний стан - це розлите гальмування кори великого мозку при збереженні вогнища збудження. При цьому в загіпнотизованого з пам'яті витісняється все, що відбувалося під час сеансу гіпнозу, крім навіяних уявлень.

Підґрунтям фізіологічних механізмів аутогенного тренування є не пасивне гальмування функцій мозку, а, навпаки, активація структур нейронів.

Отже, механізм методу аутогенного тренування не можна зводити лише до впливу самонавіювання і самогіпнозу. Під час занять аутогенним тренуванням людина стежить за своїми відчуттями, оцінює зовнішню і внутрішню ситуацію, керує своїм станом, тримає його під контролем свідомості.

В основі аутогенного тренування лежить не самогіпноз, а вправи, спрямовані на тривале вольове розслаблення м'язів, а також система створення потрібних для того, хто тренується, умовних рефлексів. Важливе місце в аутогенному тренуванні посідають самовиховання і самопереконання. Це означає, що аутотренінг — інтелектуальний і вольовий процес.