Реферат: Роль біоритмів у забезпеченні життєдіяльності людини

Сучасній науці відомі закони взаємозв'язку між енергією, інформа­цією та управлінням. Біоритми ніби зводять разом енергетичну, інфор­маційну та управлінську характеристики. Ось чому біологічні ритми — дуже тонкий і точний важіль для управління життєдіяльністю людини. Вони дозволяють заздалегідь розрахувати хід процесів в організмі: якщо порушилось управління, якийсь процес чи порушилась функція якоїсь системи, то на ранній стадії можна визначити відхилення.

Біоритмологія дозволяє не лише визначати, а й прогнозувати, перед­бачати той стан організму, який характеризується як стан на межі хворо­би. Подібний стан «на межі» і визначає межу організму. Біоритмологія допомагає визначити межу, коли може наступити перевищення можли­востей організму і виникнути серйозні порушення у ньому. Враховуючи, що межа не визначена для кожного з нас раз і назавжди, наука підказує, як відсунути її далі, як поширити «територію можливостей» організму — тренуванням, збільшенням навантаження тощо.

Основні положення ергономіки.

i Ергономіка (від грець. еrgоп —робота і nomos — закон) — наукова дисципліна, що комплексно вивчає людину в конкретних умовах її діяльності в сучасному виробництві. Бона вивчає трудову діяльність людини у системі «людина-техніка-середовише» з метою її ефек­тивності, безпеки та комфорту.

Ергономіка виникла у зв'язку зі значним ускладненням технічних засобів і умов їх функціонування, суттєвими змінами трудової діяль­ності людини. За цих обставин різко зросла «вартість» помилки людини при управлінні складними системами. Тому при проектуванні нової і модернізації існуючої техніки особливо важливо враховувати можли­вості і особливості людей, які будуть її використовувати. Вирішуючи задачі такого типу, необхідно узгоджувати між собою окремі рекомен­дації психології, фізіології, гігієни праці, соціальної психології та пов'я­зувати їх в єдину систему вимог до того чи іншого виду трудової діяль­ності людини. Термін «ергономіка» запропонував ще 1857 р. польський природодослідник В. Ястшембовський. Як самостійна наукова дисципліна ергономіка сформувалась після 1949 року.

Людина, машина і навколишнє середовище розглядаються в ергоно­мічних дослідженнях як складна система. Основний об'єкт досліджень ергономіки — система «людина-техніка».

Комплексний підхід, характерний для ергономіки, дозволяє одержа­ти всебічне уявлення про трудовий процес і тим самим відкриває ши­рокі можливості для його удосконалення. Ергономіка вирішує також низку проблем, поставлених у системотехніці: оцінка надійності, точ­ності і стабільності роботи операторів, дослідження впливу психологіч­ної напруженості, втоми, емоційних факторів і особливостей нервово-психічної організації оператора на ефективність його діяльності в сис­темі «людина — техніка», вивчення пристосування та творчих можли­востей людини.

Людину, що працює за допомогою машини, називають оператором. Зва­жаючи на те, що саме цей тип діяльності є основним предметом ергономічного дослідження, розглянемо його психофізіологічну суть більш детально стосовно безпеки життєдіяльності. Найхарактернішою рисою оператора є те, що він позбавлений можливості безпосередньо спостерігати за керованим об'єктом і змушений користуватися інформацією, що надходить до нього каналами зв'язку. Така діяльність називається діяльністю з Інформаційними моделями реаль­них об'єктів.

Суттєвою особливістю діяльності людини з інформаційною моделлю є не­обхідність взаємозв'язку відомостей, одержаних за допомогою приладів, екранів, табло як між собою, так і з реальними об'єктами, що управляються.

Основні етапи діяльності оператора при вирішенні певних задач:

перший етап — сприйняття інформації;

другий етап — оцінка інформації, її аналіз та узагальнення на основі заздалегідь заданих або сформованих критеріїв оцінки.

Проблемами взаємодії людини та машини займається також інженер­на психологія, що з'явилась як розділ і психології, і ергономіки, завдан­нями якої є:

• вивчення впливу психологічних факторів на ефективність систе­ми ЛТС;

• аналіз функції людини у системі ЛТС, вивчення структури та кла­сифікації діяльності оператора;

• вивчення процесів переробки інформації людиною-оператором;

• розробка принципів і методів професійного добору і підготовки опе­раторів у системі ЛТС.