Реферат: Холера

Холера азіатська (Холера — гостре кишкове захворювання з групи особливо небез­печних інфекцій, спричинюване вібріонами класичного типу або Ель-Тор. Епідеміологічно характеризує­ться розвитком окремих захворювань або епідемічних спалахів. У типових випадках характеризується своєрідною інтоксикацією, втратою організмом великої кількості електролітів і води, час­тими водянистими випорожненнями («рисовий відвар»), зневод­ненням, м'язовими судорогами, розладами серцево-судинних функцій з можливим розвитком колапсу.

Етіологія. Збудника хвороби (класичний холерний вібріон — відкрив у 1883 р. Р. Кох. Трохи пізніше від хворого на холеру було виділено вібріон Ель-Тор (V. Еl-Тоr), який також є збудником холерних захворювань. У чистій культурі ці вібріони мають на забарвлених препаратах вигляд коротко зігнутої палички, яка трохи нагадує кому. На одному кінці вібріона джгутик, внаслідок чого вібріон дуже рух­ливий.

Як класичні холерні вібріони (V. соmmа), так і вібріони Ель-Тор, поділяються на серотипи Огава й Інаба; крім того, у деяких азіатських вогнищах холери було виділено від хворих вібріони, що належать до серотипу Гікошима, який трапляється досить рідко.

Епідеміологія. З найдавніших часів холера була поширена на території сучасної Індії і Пакистану, які й тепер є найбільшими вогнищами світового поширення цієї хвороби.

Джерелами інфекції є хворі в гострій фазі захворювання, особи, що видужують, і вібріононосії. З випорожненнями і блювотними масами хворі на холеру виділяють величезну кіль­кість холерних вібріонів.

На Україні тепер немає захворювань на холеру, проте для того, щоб запобігти небезпеці занесення цієї інфекції з інших країн, треба суворо дотримуватись карантинних заходів.

Патогенез. Холерні вібріони проникають в організм людини через рот — разом із сирою водою, їжею, овочами і фруктами, забрудненими випорожненнями хворих або носіїв. У шлунку зараженої вібріонами людини під дією його кислого вмісту час­тина холерних вібріонів гине. Потім вібріони потрапляють у тон­кі кишки, де зберігаються протягом усього періоду хвороби. Наслідком цього є часті водянисті випорожнення і повторне блювання, з якими з організму хворого виводиться велика кількість електролітів (особливо натрію) і води. Тканини зневоднюються, виникає кис­неве голодування їх, метаболічний ацидоз, у різних групах м'язів розвиваються судороги, а шкіра втрачає свій тургор. Вна­слідок втрати великої кількості солей і води настає загусання крові, про що свідчать підвищена в'язкість її, збільшений вміст гемоглобіну й еритроцитів.

Клінічна картина. Тривалість інкубаційного періоду холери становить від 1 до 6 днів, частіш — 2—3 дні. Розрізняють такі клінічні форми холери: 1) гастроентеритичну, 2) ентеритичну, 3) алгідну.

Гастроентеритична форма холери починається, як правило, гостро і тільки в окремих хворих може спостерігатися протягом 4—6 годин продрому; характеризується значною сла­бістю, втратою апетиту, запамороченням. Однак частіш ця клі­нічна форма хвороби починається гостро, раптово. Найбільш ранніми симптомами є повторні позиви до випорожнень з виді­ленням рідких калових мас. Через 2—3 години випорожнення стають дедалі більш водянистими, а потім набувають вигляду «рисового відвару».

Температура тіла нормальна, трохи знижена або, рідше, мо­же підвищуватися до субфебрильної. Кінцівки холодні на дотик, можливий розвиток ціанозу губів, щік, кінчиків пальців.

Ентеритична форма холери характеризується помір­ною інтоксикацією, блювання немає. Перебіг цієї форми холери стертий, атиповий, а тому може й не розпізнаватися. Частість цієї форми становить близько 15% загальної кількості клінічне виражених випадків холери.

Алгідна форма хвороби характеризуєть­ся різким зневодненням організму, зниженням температури до субфебрильного рівня, вираженими порушеннями діяльності серцево-судинної системи і нирок. У цих випадках може розви­нутись гостра серцево-судинна недостатність (колапс). Хворий, у якого розвинулась алгідна форма (стадія) хвороби, перебуває в стані повної апатії, нерідко приголомшений, погано орієнтується в на­вколишній обстановці; внаслідок цього нерідко важко зібрати анамнез і з'ясувати скарги хворого. Температура тіла різко знижується.

Лікування. Всі хворі з діагнозом холери, а також особи з підозрою на цю хворобу обов'язково підлягають госпіталізації. Для цього в разі спалаху хвороби створюють інфекційні госпі­талі. Всю систему приймання й розміщення хворих на холеру слід будувати так, щоб забезпечити по можливості індивідуаль­ну госпіталізацію хворих, а якщо доводиться розміщувати їх у загальних палатах, слід добирати в кожну палату хворих, вра­ховуючи тяжкість перебігу і конкретну клінічну форму захворю­вання. Передбачається створення в холерному госпіталі ізоляторів, куди кладуть хворих з виявленими у них іншими кишко­вими інфекціями або в разі поєднання цих захворювань з хо­лерою.

Весь медичний і допоміжний персонал повинен залишати свій одяг і взуття у спеціальних приміщеннях (гардеробних кімна­тах), надівати піжами, спеціально виділені для цього туфлі чи тапочки, халати, шапочки, косинки, а також добре продезинфіко­вані рукавички. Після огляду хворого, після різних лікувальних маніпуляцій тощо рукавички треба зняти і занурити їх у 1 % розчин хлораміну.

Визначаючи об'єм розчину для введення хворому, враховують втрати рідини з випорожненнями, контролюють молекулярну масу плазми в лабораторії. Крім того, внаслідок небезпеки пе­редозування солей калію, що призводить до ознобу, підвищення температури, слід контролювати вміст калію у крові (на плазменому фотометрі), повторно записувати електрокардіограму, на якій у таких випадках виявляють подовження інтервалу Р—Q і дуже високий зубець Т. В разі появи ознак гіперкаліємії ріди­ну вводять у вену повільніше або переходять на краплинне вли­вання розчину «6—4», у якому немає солей калію (він складає­ться з 6 г хлориду натрію й 4 г гідрокарбонату натрію на 1 л розчину).

Введення у вену зазначених вище сольових розчинів сприяє досить швидкому відновленню водно-сольової рівноваги, усуває інтоксикацію, відновлює нормальну діяльність серцево-судинної системи і нирок, сприяє припиненню поносу й блювання. Проте ці розчини слід вливати тривало, щоб за весь курс лікування було введено до ЗО—35 л інфузійного розчину, а в

Профілактика. Щоб запобігти занесенню холерної інфекції з Інших країн, слід здійснювати систему спеціальних карантин­них заходів на кордоні, у морських і повітряних портах. Про виявлених на холеру хворих медичні працівники повинні в уста­новленому порядку негайно повідомляти вищестоящі органи охо­рони здоров’я.

В разі появи у тій чи іншій місцевості випадків захворюван­ня на холеру всіх хворих, а окремо від них і осіб, що були з ними у тісному контакті, негайно ізолюють у холерний госпіталь й ізолятор, у вогнищі роблять дезинфекцію, проводять подвірні обходи для виявлення хворих, посилюють санітарний контроль за водопостачанням і харчовими продуктами, обов'язково хло­рують воду для пиття. Осіб, які мали контакт з хворими на холеру, ізо­люють на 6 днів і за цей час у них три рази беруть випорож­нення для бактеріологічного дослідження на холерні вібріони. Якщо серед них виявляють хвороби на холеру, то строк карантину продовжують ще на 6 днів, роблять дезинфекцію, хворого госпіталізують в інфекційний госпіталь, а у решти два-три рази досліджують випорожнення на холерні вібріони.

Для осіб, що видужують після хвороби, умовою виписування є повне клінічне видужання, а також три негативні результати досліджень випорожнень на холерні вібріони, які роблять на 6 7 і 8-й дні після припинення поносу. Якщо немає змоги провести бактеріологічні дослідження, виписувати з стаціонару можна лише через 14 днів після зникнення клінічних симптомів.